- •Завдання, мета та зміст дисципліни «Охорона праці в галузі».
- •1.3.2. Завдання вивчення дисципліни
- •Стан безпеки праці та соціальний діалог у світі.
- •Закон «Про соціальний діалог в Україні». Принципи, сторони, форми соціального діалогу в Україні.
- •Національні тристоронні соціально-економічні ради та територіальні соціально-економічні ради у регіонах: склад та напрями роботи.
- •Аспекти ведення Європейського соціального діалогу: політика зайнятості, політика оплати праці, політика розвитку трудових ресурсів і професійної підготовки.
- •Аспекти ведення Європейського соціального діалогу: соціальний захист, трудове законодавство, безпека та гігієна праці.
- •Конвенції, рекомендації моп, директиви єс, договори в рамках снд у галузі поліпшення умов праці, діючі в Україні.
- •Міжнародна організація праці: структура (Міжнародна Конференція праці, Адміністративна Рада та Міжнародне Бюро праці), аспекти діяльності в Україні.
- •Міжнародне співробітництво у сфері охорони праці.
- •Соціальна відповідальність: основні принципи та її впровадження.
- •10 Принципів Глобального Договору
- •Законодавча та нормативно-правова база охорони праці в галузі.
- •Нормативно-технічна база охорони праці: нормативно-правові акти з охорони праці (нпаоп) та нормативні (локальні) акти про охорону праці окремих підприємств.
- •Система стандартів безпеки праці. Підсистеми діючих госТів та ссбт в Україні.
- •Соціально-економічне значення охорони праці в галузі.
- •5.1. Соціальне значення охорони праці
- •5.2. Економічне значення охорони праці
- •Економічна оцінка заходів з охорони праці: алгоритм проведення й ефективність.
- •Методичний інструментарій оцінки заходів щодо покращення охорони праці в галузі.
- •Соціально-економічна ефективність заходів щодо покращення охорони праці в галузі.
- •Державне фінансування заходів з поліпшення охорони праці.
- •Управління безпекою праці як ключова складова підвищення якості життя людини.
- •Структура та функції ланки суоп рівня конкретних організацій, підприємств.
- •Принципи, функції і завдання суоп на рівні підприємства.
- •Система менеджменту охорони праці та промислової безпеки.
- •Системи менеджменту гігієни та безпеки праці.
- •Механізм та ефективність функціонування суоп на рівні підприємства.
- •Політика підприємства щодо охорони праці.
- •Оцінка стану безпеки з праці в організації.
- •Атестація робочих місць за умовами праці та навчання персоналу.
- •Плани локалізації і ліквідації аварійних ситуацій й аварій.
- •Стимулювання охорони праці (ст. 25 Закону «Про охорону праці»). Види заохочень визначених колективним договором, угодою.
- •Проблеми організації охорони праці в офісах суб’єктів господарювання.
- •Функціональні обов’язки відповідальних осіб з охорони праці на рівні підприємства.
- •Психологічні процеси трудової діяльності. Психофізіологічні детермінанти безпеки праці.
- •Система психофізіологічного забезпечення безпеки праці.
- •Психофізіологічна експертиза: суть, періодичність проведення, структура карти обстеження.
- •Психофізіологічні проблеми: фізичне та нервово-психічне стомлення. Крива працездатності під час робочої зміни.
- •Психофізіологічні проблеми: стрес та емоційне вигорання (суть, причини, профілактика).
- •Методологічний інструментарій визначення рівня стресостійкості при виконанні професійних обов’язків.
- •Правові підстави створення системи професійного психофізіологічного відбору.
- •Професійна шкідливість і професійне захворювання в галузі.
- •Мікроклімат у виробничих приміщеннях.
- •Виробничий пил, промислові отрути, шум, вібрація: засоби та заходи боротьби з ними.
- •Техніко-економічна оцінка впливу професійних шкідливостей на ефективність праці.
- •Поняття “умови праці”. Класифікація факторів, що впливають на формування умов праці.
- •Напруженість і важкість праці. Методика кількісної оцінки важкості праці.
- •Травматизм: стан в Україні й основні детермінанти.
- •Функціональна роль Держгірпромнагляду щодо попередження травматизму та профзахворюваності в галузях нгк України.
- •Методологічний інструментарій дослідження виробничого травматизму: основні та допоміжні групи методів.
- •Проблеми й аспекти підвищення безпеки праці: національні та міждержавні ініціативи та проекти.
- •Системи превентивних заходів щодо попередження травматизму в галузі. Профілактика травматизму: сигнальні кольори та знаки безпеки.
- •Системи превентивних заходів щодо попередження травматизму в галузі. Засоби колективного й індивідуального захисту.
- •Виробничі травми: різновиди за класифікаційними ознаками.
- •Постанова з питань розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань на виробництві (від 30 листопада 2011 р.). Алгоритм розслідування нещасних випадків.
- •Органи державного нагляду за охороною праці: основні завдання та принципи роботи.
- •Громадський контроль в сфері безпеки й охорони праці на виробництві.
- •Соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання на виробництві.
- •Аспекти співпраці роботодавців з Фондом соціального страхування від нещасних випадків та профзахворювань.
- •Суб’єкт-об’єктні відносини у сфері страхування від нещасного випадку.
- •Страховий випадок, тарифи та виплати.
- •Страхові експерти з охорони праці, їх функції та повноваження.
- •Організаційно-технічні заходи пожежної безпеки на галузевих об’єктах.
- •Категорії приміщень, будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою.
- •Різновиди та специфіка вибухо- і пожежонебезпечних зон.
- •Класифікація будівель і споруд за ступенем вогнестійкості.
- •Система заходів попередження пожежних випадків на галузевих об’єктах.
- •Засоби пожежогасіння: первинні, пожежна техніка.
- •Алгоритм дій працівників об’єктів виробничої та невиробничої сфер при виникненні пожежі.
- •Органи державного пожежного нагляду. Функції контролюючих посадових осіб.
- •Загальні вимоги безпеки в галузі до виробничого обладнання та технологічних процесів.
- •1.6.3. Забезпечення безпеки технологічних процесів
- •1.6.4. Забезпечення безпечного стану будівель і споруд
- •Безпека праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин.
- •Нормування шкідливих речовин в повітрі робочої зони.
- •Організація безпечної роботи електроустановок. Особливості заходів електробезпеки на підприємствах.
- •Загальні заходи та засоби нормалізації мікроклімату та теплозахисту.
- •Медичний огляд працівників певних категорій.
Національні тристоронні соціально-економічні ради та територіальні соціально-економічні ради у регіонах: склад та напрями роботи.
Національна тристороння соціально-економічна рада — консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Рада утворена за пропозицією всеукраїнських профспілок, об'єднань роботодавців та Кабінету Міністрів України.
Створена на виконання вимог Закону України «Про соціальний діалог в Україні». Діє відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 2005 року № 1871 «Про розвиток соціального діалогу в Україні».
Складається з
представників Кабінету Міністрів України,
всеукраїнських професійних спілок та їх об'єднань,
всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців.
Очолюють Раду три співголови, які одночасно є координаторами сторін.
Діяльність Національної ради у 2013-2015 роках буде спрямована на узгодження позицій і спільних дій сторін соціального діалогу та розроблення рекомендацій і пропозицій Президентові України, Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України щодо:
реалізації Програми Президента України "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" та завдань, визначених Планом дій на відповідний рік;
підвищення ефективності ведення соціального діалогу, вдосконалення діяльності його інституцій всіх рівнів;
формування і прийняття проектів Основних напрямів бюджетної політики та Державного бюджету України на відповідний рік;
подальшого реформування податкової системи України;
подальшого реформування системи оплати праці та запровадження сучасних державних і договірних гарантій в оплаті праці;
удосконалення пенсійного законодавства для створення справедливої та прозорої системи пенсійного забезпечення;
Аспекти ведення Європейського соціального діалогу: політика зайнятості, політика оплати праці, політика розвитку трудових ресурсів і професійної підготовки.
Політика зайнятості
Країни Європейського Союзу обрали надзвичайно широкі рамки національного соціального діалогу, що виходять далеко за межі обговорення більш традиційних питань. У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’язання найбільш нагальних національних проблем, скажімо, старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспроможність чи соціальна єдність.
Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досягненню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць (запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо).
Соціальні партнери завжди володіють інформацією про ринок праці, що дуже важливо для успішного проведення політики зайнятості, і є головними учасниками ефективного виконання погодженої політики. Всі залучені сторони мають доступ до надійних статистичних даних, іншої потрібної інформації та технічні можливості для виконання покладених на них завдань.
Політика оплати праці
Країни Європейського Союзу ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу соціальному діалогу. Питання заробітної плати вирішується шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.
Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних інтересів. Приклади такої політики є в багатьох промислово розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами. Більшість держав з перехідною економікою, зокрема й Україна, досі застосовують дещо традиційніші методи – щорічні генеральні угоди, які часто-густо є переліком поставлених цілей і не представляють реальних, узгоджених між урядом та соціальними партнерами стратегій.
Політику оплати праці ЄС розглядає як частину макроекономічної політики, спрямованої на збереження стабільності цін, особливо із запровадженням єврозони. Зростання заробітної плати в зазначених державах має відображати різні економічні ситуації та ситуації у сфері зайнятості. Уряд зобов’язаний створювати сприятливі умови для ведення соціальними партнерами переговорів про заробітну плату, які мусять надзвичайно відповідально діяти і укладати угоди відповідно до загальних принципів, передбачених засадами економічної політики.
Оскільки заробітна плата визнана основою забезпечення сім’ї годувальника, одним із традиційних засобів соціального захисту найманих працівників, є конвенції, спрямовані на захист їхніх вимог у разі неплатоспроможності роботодавця. Запроваджено новий інструмент захисту таких вимог – гарантійні фонди.
Політика розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки
У більшості країн європейської співдружності розвиток трудових ресурсів і професійна підготовка у довгочасній перспективі стали одним з головних питань діалогу між соціальними партнерами. Однак масштаби ефективності соціального діалогу і партнерства в забезпеченні професійної підготовки на сьогодні обмежені можливостями і наявними ресурсами учасників. Вони відрізняються залежно від країни, галузі, масштабів підприємств.
Важливу роль відіграють національні тристоронні органи, які забезпечують політичні орієнтири для національної, економічної, соціальної та трудової політики.
Загальна тенденція полягала у створенні національної бази (за підтримки соціальних партнерів) для розвитку людських ресурсів і професійної підготовки, що надає загальні рекомендації для реформування систем освіти і професійної підготовки в новій перспективі постійного навчання. Загалом уряд ініціював створення такої бази, але за підтримки та участі соціальних партнерів. Під різними назвами було створено тристоронні та двосторонні інститути (навчальні ради або правління) для регулювання питань навчання та професійної підготовки.