Лекція 2 Особливості планування російських міст у першій третині хіх ст.

До середині ХІХ ст. населення міст Російської імперії зросло (порівняно з серединою XVIII ст.) вдвічі. У першій третині ХІХ ст. продовжилися уславлені традиції регулярного містопланування. Регулярні плани одержали не тільки найбільші (губернські), але й провінційні міста. Містобудівна діяльність цих часів розвивалася у двох основних напрямах: розробки уніфікованого (“єдинообразного”) планування й забудови на основі низки серій зразкових проектів, призначених “для устрою поселень”, а також - створення унікальних монументальних архітектурних ансамблів міських центрів, - перед усім – найбільших міст імперії.

У Росії цього часу не було точної відповідності між юридичним та економічним змістом самого терміну “місто”. Ієрархія населених місць Російської імперії будувалася, перед усім, для потреб адміністрування й складалася столицями (старою - Москва, й новою - Петербург), губернськими й повітовими містами, а також – волостями (сільськими центрами). Містами в юридичному сенсі були губернські центри (губернські міста), а також – повітові (уєздниє) центри (міста); небагато було так званих заштатних (безповітових) міст, що не були адміністративними повітовими центрами. Іноді волосні (сільські) центри за своїми розмірами і населенням були більші за повітові й заштатні (безповітові) міста. Типологія міст за економічними ознаками складатиметься значно пізніше, - у другій половині й наприкінці століття.

Особливий розвиток у першій половині ХІХ ст. одержало так зване “зразкове” проектування. Якщо наприкінці XVIII ст. використовувалося лише вісім “зразкових” (“примірних”, або ж “нормальних”) проектів житлових будинків, - протягом наступних десятиліть вони створювалися десятками й сотнями, й видавалися у гравійованих альбомах “Зібрання фасадів, височайше апробованих для приватних будівель у містах Російської імперії”, - як для житлових, так і різноманітних “казенних” будівель. Практика типізованого «зразкового» регулярного планування й будівництва компенсувала брак висококваліфікованих спеціалістів-проектувальників й допомагала будувати швидко, водночас та у великих обсягах. Якщо в замовників не було досить коштів на муроване будівництво, зразкові проекти дозволяли виконувати будівлі й у традиційних дешевших дерев’яних конструкціях, - з наступним оштукатуренням стінових поверхонь й декоративною ліпниною головних фасадів.

Нову “серію” типових (“зразкових”) проектів житлових будинків та інших приватних будівель було видано у 1809-1812 р. р. 1809 року, наприклад, саме за проектами майстрів-архітекторів класицизму А. Д. Захарова, В. Гесте, Л. Руска, було видано перших два томи альбомів “Зібрання фасадів”, - з 100 фасадами житлових будинків, - починаючи від найпростіших будиночків «у три вікна» за фасадом й завершуючи триповерховими будівлями великого об’єму в розвинутим архітектурно-просторовим вирішенням. Переважна більшість будинків – двоповерхові або одноповерхові з мезоніном – виділеним надбудовою центром. Ще 124 зразкових фасади було опублікувано 1812 року у третьому й четвертому томах альбомів за проектами архітектора В. П. Стасова. Наведені тут фасади доповнювали “серію” зразкових проектів найпростішими одноповерховими житловими й нежитловими будівлями. Ведуче місце посідають будинки з торговельними приміщеннями у першому поверсі, а також - службові будівлі, склади та майстерні. У п’ятому томі альбому , виданому 1811 року, було зібрано проекти більш як 60 проектів парканів та воріт. Проекти, що містилися у цьому альбомі, посідали підпорядковане місце й повинні були відігравати роль архітектурних “вставок” між будинками, що забезпечували архітектурну єдність фронту вуличної забудови. Фасади зразкових будинків у деяких альбомах, що розсилалися по містах імперії, розфарбовувалися у рекомендовані тони, - виконання цих рекомендацій сприяло досягненню ще більшої єдності забудови.

Отже, “типові” фасади розглядалися лише як рекомендовані зразки, до яких у процесі проектування можна було вносити низку змін у відповідності до потреб замовника й особистих смаків проектувальника. За допомогою усієї величезної кількості цих проектів намагалися якомога повніше вдовольнити потреби приватних забудовників Втім, типізовані проекти створювалися в традиціях класицизму, з використанням ордерного декору, - уніфікувалися висота забудови, розміри земельних ділянок, розриви в забудові, фасади воріт, парканів тощо.

Проте, значення типових – “зразкових” – проектів як засобу жорсткого регулювання міської забудови поступово зменшувалося, хоча вони й відіграли певну роль у поліпшенні організації архітектурно-містобудівного проектування. Зокрема, зразкові проекти сприяли не тільки забудові міст у їх адміністративних межах, але й заміських (слобідських) територій, а також - пришляхових територій на найбільших путівцях (трактах) Російської імперії. Низки комплексів забудови поштових станцій теж виконувалися за зразковими проектами

Саме підчас періоду відбудови російських міст, зруйнованих підчас Вітчизняної війни 1812 р., широке використання зразкових проектів, перед усім, у Москві, допомогло швидко, - протягом лише п’ятьох років, - відновити житлову забудову древньої столиці.

Перший будівельний устав (1809) вперше впорядкував колористику міської забудови: “дозволяється фарбувати будинки наступними лише фарбами: білою, палевою, блідо-жовтою, світло-сірою, блідо-рожевою”, “забороняється пістрявити будинки фарбою”. Цоколі зазвичай фарбувалися у сірий (“дикий”) колір, поле стіни – у світло-жовтий, світло-зелений, світло-сірий або світло-синій кольори. Переважним кольором стін був жовтий різних відтінків. Дахи фарбувалися на зелений або червоний кольори. Виданий у 1817 р. указ підтвердив заборону використання яскравих фарб і рекомендував фарбувати будівлі у бліді тони, зразки яких розсилалися на спеціальних дощечках.

Таким чином, запроваджувалася єдина стилістика й композиційна побудова усіх міських споруд, що повинні були створюватися у традиціях класицизму. Образи міст набувають цілісності за умови використання великої кількості “зразкових” варіантів, що відповідали місцевим умовам та потребам різних груп міських мешканців.

Типізованій деталізації піддавалися міські квартали. Архітектор Вільям Гесте створив 19 варіантів планування кварталів та сім різновидів міських майданів (1811). Майдани диференціювалися за функціональним призначенням (адміністративні, торговельні, соборні) та пов’язувалися в ансамбль. Розроблені методи деталізації генпланів міст завершили систему регулярного містобудування.

Десятки будівель для регулярної забудови губернських та повітових міст, - Твері, Рибинська, Кашина, Торжка, Гатчини, Павловська, - було розроблено й споруджено за проектами видатного майстра класицизму К. І. Россі, - роботи з реконструкції центрів малих міст виявилися для нього досвідом, що в ньому зодчий вигострив власну майстерність, втілену у відомих ансамблях Санкт-Петербурга.

З 1801 по 1839 р. р. було виконано й затверджено більш як 100 генпланів міст. Архітектори-містобудівники до 1839 р. створили близько чверті генеральних планів міст Росії різних регіонів: Поволжя, України, Сходу Росії й Сибіру. На відміну від містобудування XVIII ст., переважну більшість складали проекти, де міська структура ґрунтувалася на поєднанні кількох планувальних схем, - променевої, прямокутної, інших, - у цьому продовжувалася традиція “складених” регулярних планів. Максимально використовувалося планування, що склалося історично, точніше враховувався рельєф місцевості.