159. Поясність відмінності між такими методами управління державним боргом, як конверсія, консолідація та уніфікація.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі ц уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

Конверсія боргу — зміна початкових умов державної позики, зокрема зміна строків позики, часу виплати, способу погашення позики, а найчастіше — зміна величини позикового відсотка (зміна дохідності позик).

Консолідація боргу — зміна умов позики щодо часу її чинності (тривалості) з можливою зміною величини позикового відсотка, зокрема перетворення короткострокових державних позик у довгострокові, об'єднання кількох державних позик попередніх років в одну позику. Консолідація і конверсія можуть проводитись одночасно.

Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Тобто конверсія і консолідація – подібні методи, але перший пов’язаний зі зміною дохідності позик, а другий – зі зміною часових домовленостей щодо боргу. Уніфікація в певних випадках може бути частиною методу консолідації, але самий по собі цей метод не означає зміну строкових параметрів позики.

152. Державний борг: визначення, сутність, види. Як державний борг впливає на фінансову безпеку держави і до яких наслідків може привести його зростання?

Держа́вний борг — загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:фіскальна — залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;регулятивна — коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.

Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогоспо-дарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.Державний борг суттєво впливає на макроекономічний розвиток держави, зокрема на  параметри  монетарної  і  фіскальної  політики,  на ринкову кон'юнктуру.

Узагальнення теоретико-концептуальних засад щодо впливу державного боргу на економічний і соціальний розвиток держави дозволяє зробити такі висновки: По-перше, залучення державних позик під час економічних спадів перешкоджає різкому падінню сукупного попиту, що має стабілізувати національну економіку .По-друге, зростання державного боргу, поряд з позитивними, має й ряд негативних наслідків. Адже державне запозичення витісняє приватні інвестиції. З часом державний борг актуалізує проблему його обслуговування: для здійснення відсоткових виплат держава вимушена підвищувати рівень оподаткування або ж скорочувати державні видатки.

По-третє, до ряду специфічних негативних наслідків призводить, наявність зовнішнього боргу. Іноземне запозичення веде до ревальвації обмінного курсу національної валюти і, таким чином, стає причиною поглиблення негативного сальдо торговельного балансу. Зменшення чистого експорту здійснює рестриктивний вплив на виробництво: в експортних та імпортозамінних галузях скорочується випуск і рівень зайнятості. З виплатою відсотків і основної суми боргу пов'язаний відплив іноземної валюти, що призводить до зменшення міжнародних резервів  та скорочення імпорту.

Існування великого держ боргу може підірвати економ зростання країни і негативно впливати на ії фін стан. Наявність держ боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соц.-економ програм, або збільшувати свої доходи (установлення нових податків та інших додаткових платежів).