57 Сутність фінансової політики, її складові. Типи фінансової політики.

Фінансова політика — комплекс дій і заходів, що здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансової діяльності суб’єктів господарювання та фінансових інституцій, громадян і безпосередньо держави з метою вирішення певних завдань і досягнення поставлених цілей.

Складові фінансової політики. Фінансова політика розглядається у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики. Монетарна політика являє собою комплекс дій та заходів у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів. Фіскальна політика характеризує дії держави щодо централізації частини виробленого ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом упровадження різноманітних методів мобілізації державних доходів та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику у сферах фондового і страхового ринків та міжнародних фінансів.Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами — на податкову і бюджетну.Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Фінансова політика залежно від тривалості періоду, на який вона розрахована, і характеру завдань, що вирішуються, включає фінансову стратегію і фінансову тактику.Залежно від ступеня законодавчого чи адміністративного регламентування фінансових відносин, який характеризується тією часткою доходу, що розподіляється і споживається відповідно до чинних законів чи адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

— жорстка регламентація;

— помірна регламентація;

— політика мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає у тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Помірна регламентація здійснюється у законодавчій формі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному та страховому ринках. Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної заінтересованості суб’єктів підприємницької діяльності та громадян в ефективному господарюванні.

47. Поясніть відмінності у формуванні доходів східних рабовласницьких держав і Стародавньої Греції та Римської імперії.

Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення воєн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори та повинності, мита, позики.

На ранньому етапі існування держави її доходи носили натуральний характер. Так, ресурси державної скарбниці у країнах Стародавнього Сходу, Римської імперії і Візантії поповнювалися за рахунок експлуатації рабів на державних підприємствах (рудниках, каменоломнях, соляних розробках тощо), воєнних пограбувань, данини з переможених народів, натуральних зборів і повинностей. Витрати рабовласницьких держав спрямовувалися на придбання розкошів царського двору, на утримання армії, флоту і на їх спорядження, на спорудження суспільних будівель, викуп полонених та на інші

потреби. Розмежування між ресурсами держави і власними ресурсами її глави в цей час не було. Монарх розпоряджався ресурсами держави як своєю власністю.

З розвитком товарного виробництва і обміну, розширенням і вдосконаленням функцій держави, її доходи і витрати поступово набували грошового характеру. Грошова форма вартості давала можливість

встановлювати частки сплати доходів окремих господарств (осіб) на користь держави. Держава законодавчо визначає форми мобілізації своїх доходів і напрямки їх використання.

Виникнення фінансових відносин належить до періоду форму вання перших державних утворень міст-держав. Найвідомішим містом-державою Стародавньої Греції стали Афіни. Як еквівалент вартості товару в той час використовувалися найрізноманітніші предмети - шкури тварин або й самі тварини, метал у формі зливків, дроту чи брусків, сіль, перець тощо. Для обчислень на лічильній дошці використовували камінці, які з розвитком товарного обміну набули значення грошових одиниць. Перші гроші найдавнішої грецької культури епохибронзи знайдені археологами у формі зливків різної ваги (29-37 кг.) із клеймом, що імітували волові шкури належать до XVІІІ-XV ст. до н. е.

Найбільш поширеними в обігу древньоукраїнських земель Північного Причорномор'я у VI - IVст. до н.е. були кізикіни - електрові монети.

Саме поява такої форми фінансів, як податки, пов'язане з виникненням держави і необхідністю розподілу суспільного продукту таким чином, щоб певна його частина надходила на утримання держави

для виконання нею своїх функцій. З подальшим розвитком товарного виробництва і товарно-грошових відносин, з ускладненням суспільних відносин виникають нові фінансові форми - кредити, страхування,

бюджетний дефіцит, державний кредит тощо.