274.Фінансовий механізм: сутність, елементи. Характеристика елементів фінансового механізму. Взаємозв’язок між фінансовим механізмом і фінансовою політикою держави.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових ме­тодів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структурна побудова фінансового механізму:

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів. Якщо самофінан­сування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кре­дитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою

Зовнішнє фінансу­вання. Воно полягає у виділенні коштів певним суб'єктам на без­поворотній і безоплатній основі. Це може бути державне фінан­сування з бюджету чи державних фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій даної країни та з-за кордону, гранти від міжнародних організацій тощо.

Фінансове регулювання полягас у регламентуванні розподіль­них відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то фінансові методи регулювання, по суті, є методами розподілу. Існують два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

У будь-якому механізмі управління ґрунтується на використанні відповідних важелів. Сукупність важелів становить систему управлінн я фінансовим механізмом

Фінансова політика - це комплекс державних за­ходів, що забезпечують ефективне функціонування фінансів і фінансової системи.

Це, у свою чергу, стимулює розвиток матеріального вироб­ництва і створює економічний грунт для здійснення державою покладених на неї функцій і завдань..

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики держави. В ній конкретизуються головні напрями розвит­ку економіки; визначається загальний обсяг фінансових ресурсів, їхні джерела, шляхи використання; розробляються механізми регулювання і стимулювання соціально-економічних процесів фінансовими методами.

Головними цілями фінансової політики є мобілізація й ефек­тивне використання фінансових ресурсів, регулювання еконо­мічних і соціальних процесів, стимулювання провідних напрямів розвитку продуктивних сил.

275.Сутність та методи фінансового планування і прогнозування.

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто про­цес формування доходів і здійснення витрат.

У фінансовому плануванні використовується балансовий метод. Його зміст полягає в тім, що не тільки балансуються підсумкові показники доходів і витрат, а для кожної статті витрат зазначаються конкретні джерела покриття.

Прогноз же по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. У цьому змісті прогнозування є дослідницькою базою планування, що має власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів грунтується на прогностичних методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків.

Мета фінансового прогнозування- оптимізація розподілу і використання суспільного продукту, а в кінцевому підсумку – підвищення ефективності виробництва.

Групи методів прогнозування:

суб’єктивні (експертні) методи визначення прогнозних показників;

каузальне прогнозування;

методи екстраполяції.

До основних методологічних прийомів, що використовуються за суб’єктивного методу прогнозування, належать такі:

індивідуальні опитування;

мозкова атака (brainstorming);

метод Дельфі;

розробка сценаріїв.

Каузальний (причинний) метод прогнозування побудований на визначенні майбутніх планових показників на основі оцінки причинно-наслідкових зв’язків з іншими показниками.

Методи екстраполяції використовують за відносно стабільного розвитку підприємства (чи окремих показників його діяльності) або за наявності сезонних чи циклічних коливань з чітко вираженим трендом.