Структурний склад термінів.

Словотворення — один з найпродуктивніших шляхів розвитку і збагачення словникового складу мови; воно тісно пов'язане з лексикологією, тому що словотворчі процеси значною мірою визначають семантичну мотивованість слів, які утворюються в результаті цих процесів.

«Знаками змісту нашої думки, — як влучно зауважив В. Дорошевський, — є елементи слів, які мають реальне значення, а знаряддям класифікації є різноманітні формально-функціональні елементи» .

Ніде так чітко не проявляється системний характер лексики, як у словотворенні. Під словотворенням звичайно розуміють утворення нової лексичної одиниці в результаті застосування певного способу словотворення. Принципово важливою тут є відмінність між створенням нової лексичної одиниці шляхом застосування певного способу словотворення (так зване словотворення за моделями) і становлення нової лексики в результаті дії певних семантичних чи синтаксичних процесів (так зване немодельоване, спорадичне словотворення).

До модельованого словотворення належать усі випадки спеціального «одноактного», свідомого створення слова за певною моделлю (модель тут розуміється як наявний у синхронічній системі мови узагальнений зразок, за яким регулярно відбувається утворення нових слів).

При спорадичному словотворенні відбувається поступове становлення нового слова в результаті дії таких семантичних і синтаксичних процесів, як субстантивація, еліпсис номінативного словосполучення, омонімізація лексичних одиниць.

У загальнолітературній мові створення слова за моделлю є метою, яка свідомо ставиться і здійснюється, а створення слова шляхом немодельованого словотворення є лише результатом певних мовних процесів.

У термінології обидва способи творення слів є переважно актом свідомої словотворчості, метою якої є створення нової лексики, різниця тут лише в засобах, а не в результаті. «Усяка відмінність в ідеї,— писав Сосюра,— виявлена думкою, прагне до вираження різними визначуючими, а дві ідеї, думкою більше не розрізнювані, прагнуть злитися в одному визначуючому» .

При цьому, як уже згадувалося, відношення між поняттями і їх назвами неоднотипні; вони виражаються кількома способами: 1) одно слово виражає одно поняття; 2) одно слово виражає два і більше понять; 3) одно поняття виражається кількома словами (словосполученням); 4) одно поняття виражається різними словами; 5) слово не виражає поняття (воно має лише значення).

У термінотворенні, як правило, здійснюється перший тип відношень. Добір слова-терміна для позначення певного поняття має ту особливість, що термінуються звичайно не просто поняття, а поняття абстрактні, узагальнені; тут діє така залежність: чим абстрактніше поняття, тим меншу роль відіграють супроводжуючі його конкретні предметні чуттєві образи і тим більшого значення набуває для нього чуттєва форма слова. Тому на вищих щаблях абстракції чуттєва форма слова є, власне кажучи, єдиною формою існування поняття.

Специфічність терміна як лексичної одиниці проявляється ще й у тому, що при термінотворенні здійснюється спеціальний добір словотворчих засобів, часто мало властивий, а то й зовсім не властивий для української мови .

У кожній мові, писав Ф. де Соссюр, є слова продуктивні і безплідні, пропорція між тими й другими буває неоднаковою. Проте можна сказати, що з часом значна кількість «безплідних» слів поступово переходить у продуктивні розряди словотворчих основ, збагачуючи й розвиваючи цим мову.

У творенні термінів на сучасному етапі розвитку наукового стилю української мови переважають такі тенденції: 1) дуже виразне спрямування до вузької спеціалізації термінів у межах системи; 2) тенденція до утворення семантично однорідних термінів за такою схемою: до складу назви видового поняття входить назва родового поняття як компонент складеного або складного терміна; 3) схильність до переважного вживання складних слів і словосполучень у ролі термінів, оскільки вони забезпечують смислову точність терміна (такий термін виражає одночасно кілька, ознак); 4) в окремих термінологічних системах виразно помітна тенденція до побудови нових термінів на власномовній основі; проте в інших термінологічних системах нові терміни утворюються шляхом ускладнення наявних родових понять як власномовними, так і запозиченими компонентами.

У логічному плані термінування — це визначення відповідного поняття за його родом і видом з виявленням основних його диференціюючих ознак; у лінгвістичному плані термінування — це акт номінації поняття, тобто співвіднесення спеціального поняття (яке до термінування виражалося описово) з певним мовним знаком, який надалі виступатиме в ролі постійної мовної форми цього поняття.

Існує три основних прийоми лінгвістичного термінування спеціальних понять:

1. використання наявних в українській чи інших мовах знаків, за якими закріплюється нове значення;

2. побудова нового знака на базі існуючих в українській мові знаків (власних чи запозичених) шляхом їх комбінування за діючими в українській мові моделями утворення слів і словосполучень;

3. створення цілком нового мовного знака (явище, рідкісне не тільки в українській, а й у всіх інших мовах).

У кожному терміні, побудованому за одним з двох перших способів, може проявлятися його буквальне значення і значення термінологічне. Буквальне значення терміна спирається на значення його окремих елементів — слів чи морфем, термінологічне значення диктується змістом того поняття, назвою якого служить це слово. При оцінці якості новоутвореного терміна враховується співвідношення між його буквальним і термінологічним значенням (буквальне значення, як уже говорилося, може відповідати, не відповідати або суперечити його термінологічному значенню).

Невідповідність між буквальним і термінологічним значенням породжує певну смислову умовність терміна. Якщо ж терміни будуються з матеріалу мертвих мов (або іноземних мов), тоді ця невідповідність менш помітна для мовців, проте і тут вона, як правило, наявна '

Перший прийом термінування конкретно реалізується у такій послідовності:

1) використовуються загальновживані слова української мови, яким надається термінологічне значення;

2. використовуються уже наявні терміни інших систем;

3. використовуються слова і словосполучення інших мов. Другий прийом термінування включає в себе:

1. творення термінів — похідних слів;

2. творення термінів — складних і складнопохідних слів;

3. творення термінів—скорочених слів;

4. творення термінів — словосполучень.

Третій прийом термінування полягає у творенні принципово нових слів, які до цього не існували в будь-якій з наявних живих чи мертвих мов. Таким способом утворена незначна група термінів: газ, кодак, фелібр та ін.

Розглядаючи поняття «продуктивності», насамперед визначимо, до яких одиниць може бути застосоване це поняття. «Ступінь продуктивності, — зазначає з цього приводу І. І. Ковалик, — пов'язаний у багатьох випадках з такою величиною, як словотворчий тип, а не з афіксом (суфіксом чи префіксом). Один і той самий суфікс у даній мові або в споріднених мовах в одних словотворчих типах може бути продуктивним, а в інших малопродуктивним чи непродуктивним» .

Виходячи з таких міркувань, поняття продуктивності словотворчого типу визначається так: «Під продуктивністю чи активністю розуміється наявність дійового зв'язку словотворчого типу з відповідною категорією понять. Утворені за активною моделлю слова становлять начебто відкритий структурний клас. Активність словотворчого типу розглядається як ознака його участі в синхронній системі мови» .

Стосовно до термінотворення можна сказати, що становлення поняття — це процес, паралельний з утворенням слова (становлення поняття навіть відстає від творення слова у тому розумінні, що слово — при наявності продуктивної моделі— може бути «передбачене» як факт, але його понятійна «прикріпленість» буде невизначеною).

Тут є особливість, яка у мові як системі проявляється у вигляді однієї з тенденцій серед маси інших (при спостереженні у синхронічному плані), а в термінології виявляється надзвичайно чітко і виразно. Це взаємоперетворюваність компонентів двох рядів, з яких один — це термін-основа, а другий — похідний термін. У хімічній термінології, приміром, така співвіднесеність і взаємоперетворюваність родових і видових понять особливо очевидна.

Так, наприклад, результати сполучення сірки і кисню можна виразити в чотирьох типах термінів, структура яких задана наперед. Таким чином, з двох рядів:

Сірка окис ангідрид

можна утворити відповідно:

оксид сірки оксид сірки

окис сірки оксид

двоокис двооксид сірчистий ангідрид

триокис триоксид сірчаний ангідрид

У цих структурах втрачає смисл розрізнення непохідного і похідного слова в синхронічному плані, тому що на даному етапі вони співіснують як рівнозначні компоненти системи.

Порівняйте. Наявні в термінологічних системах такі ряди термінів:

Грам атом грам-атом

іон грам-іон

калорія грам-калорія

молекула грам-молекула

моль грам-моль

еквівалент грам-еквівалент

вага грам-вага

маса грам-маса

рентген грам-рентген

сила грам-сила

Крім такого механізму творення складного слова, серед термінів поширений також інший; один ряд може складатися з складних слів певної структури, другий — із словосполучень. Наприклад: обладнання для збирання води, водозбірне обладнання, обладнання для охолодження, водоохолодне обладнання води, обладнання для дозування, дозувальне обладнання, обладнання, що діє як стабілізатор, стабілізуюче обладнання,

обладнання для сушіння, сушильне обладнання. І тут словосполучення і термін існують у термінологічній системі одночасно і паралельно.

Таким чином, системна словотворча модель — це типізована схема структурно-семантичного співвідношення двох словотворчих рядів: вона визначає правила взаємоперетворення рядів (вони зводяться до правил заповнення прогалини в одному із співвідносних рядів).

При несистемному словотворенні кожний термін твориться наново, значення його і структуру передбачити не можна, бо слово не існує ще ні як факт мови, ні як факт мовлення. У цьому випадку слово спочатку твориться у мовленні; фіксація його у лексиці мови є кінцевим результатом, завершенням процесу творення слова. Становлення поняття йде паралельно зі словом, найчастіше випереджаючи його (прикладом може бути виникнення поняття про «мазер» і «лазер» у вітчизняній науці, поява назви цих понять (громіздкої і багатослівної) і, нарешті, запозичення саме цих термінів для вже наявних понять). До цієї категорії термінів належать запозичення, «видумані» слова, семантичне і синтаксичне словотворення.