Мотивованість терміна.

Жодне з питань у термінологічній теорії й практиці не викликало, мабуть, такої кількості дискусій, як питання про мотивованість терміна.

Мотивованість назви становить собою часткове питання від загальної проблеми про довільність чи недовільність вибору знака.

З точки зору довільності чи недовільності вибору знака і наявності чи відсутності подібності між знаком і позначуваним предметом можливі такі співвідношення між знаком і предметом: 1) зв'язок між знаком і позначуваним предметом довільний, знак має схожість з позначуваним предметом (наприклад, структурні формули хімії); 2) зв'язок між знаком і позначуваним предметом довільний (наприклад, штучно створені слова типу зеніт та ін.); 3) зв'язок між знаком і позначуваним предметом не довільний, знак має схожість з позначуваним предметом (наприклад, звуконаслідувальні слова); 4) зв'язок між знаком і позначуваним предметом не довільний, знак не має схожості з позначуваним предметом. До цієї групи належить більшість слів.

Розглядаючи цей останній тип зв'язку в словах, звичайно відзначають той факт, що реальне значення слова часто не збігається з етимологічним в силу дії цілого ряду причин: спеціалізації значення уже утворених слів, а також умовності й частковості самої мотивації в процесі утворення слова та ін. Порівняйте два таких авторитетних висловлення: «...слово—творче значення є лише наміткою можливого змісту слова, — писав Л. А. Булаховський.— Що слово значить насправді — визначає закріплене в мові фактичне вживання» .

«Як при звичайному словотворенні, так і в складних словах міститься елемент домислення (подразумеваемости): мається на думці (залишається невисловленим у розрахунку на догадливість слухача), вгадується, — пише В. О. Богородицький, — відношення між уявленнями, які позначуються обома членами складного слова» .

Таким чином, навіть наявне в слові мотивування є не більше ніж «намітка» слова, яка дається морфемами й уточнюється в контексті. Переважна ж більшість слів загальнонародної мови мотивування як такого загалом не має. Приблизно така ж картина спостерігається і в межах термінів.

Оскільки проблеми термінології мають і чисто практичний аспект — свідоме втручання мовців-спеціалістів у процес термінотворення — розв'язання питання про доцільність чи недоцільність мотивованості у термінах має ще й серйозне практичне значення.

При розв'язанні цього питання висловлюються такі дві крайні точки зору. Одні дослідники вважають, що термін мусить виражати внутрішню логічну структуру поняття (це думка болгарського лінгвіста Л. Андрейчина, російських мовознавців Р. Г. Піотровського, М. Г. Бергера та ін.).

Досить давньою й поширеною є також протилежна думка, а саме: найкращими вважаються такі терміни, які не мають жодної мотивації у мові — терміни «беззмістовні», немотивовані (О. М. Пєшковський, Ж. Марузо, О. В. Ісаченко, П. Івич та ін.).

Проблема мотивованості-немотивованості терміна служила предметом обговорення на кількох термінологічних нарадах (нарада лінгвістичної секції Міжнародної термінологічної комісії при Міжнародному комітеті славістів, Прага, березень 1960 року; Міжнародний термінологічний з'їзд у 1960 р., квітень, Берлін; це питання згадувалося й на конференції мовознавців, присвяченій проблемам термінології, матеріали якої опубліковані у збірнику «Вопросы терминологии» та ін.).

Прихильники мотивованих термінів вважають, що в основу мотивування слід класти як ознаки невіддільні (величина, матеріал та ін.), так і віддільні (причина, мета та ін.), проте ці ознаки повинні бути основними, а не другорядними.

Звичайно мотивованість терміна визнається не беззастережно, а з певними обмеженнями, наприклад: «Слово — знак поняття, як правило, знак немотивований. Термін в ідеалі — мотивований знак. Але треба враховувати силу традиції. Чим глибші ступені поділу, тим легше виникають мотивовані терміни; чим загальніші поняття називаються ними, чим ці поняття старіші, тим менше мотивовані вони з точки зору сучасної науки».

Прихильники мотивованості терміна обґрунтовують свою позицію, виходячи з відношення внутрішньої форми слова, яке термінологізувалось, і актуального значення терміна (і в діахронічному, і в синхронічному плані).

Багато уваги цьому питанню приділив Д. С. Лотте; працю вали в цій галузі й інші вчені. Ми зупинимося на двох схемах та ких відношень.

М. Г. Бергер в основу своєї схеми поклав згадувану вище працю Д. С. Лотте, доповнивши і частково змінивши її. Він пропонує за основу класифікації названих відношень взяти так звану орієнтацію («ориентировку») — ступінь відповідності внутрішньої форми терміна його актуальному значенню. Виходячи з характеру орієнтації, автор пропонує всі терміни розподілити на такі чотири класи:

1. правильно орієнтуючі терміни (внутрішня форма терміна не суперечить його актуальному значенню і вказує на суттєву ознаку об'єкта, наприклад: минулий час, питальне речення);

2. невизначено орієнтуючі терміни (внутрішня форма терміна не суперечить актуальному його значенню, але фіксує не суттєві, а другорядні, додаткові ознаки об'єкта, наприклад: щит як тер мін геології вказує лише на зовнішню схожість — схожість за формою об'єктів);

3. неправильно орієнтуючі терміни (внутрішня форма терміна вказує на ознаки, несумісні з його актуальним значенням,— ознаки, що суперечать суті об'єкта, наприклад: атом, синонімія, термодинаміка);

4. неорієнтуючі терміни (це терміни, позбавлені внутрішньої форми).

Остання категорія досить нечітка: неорієнтуючими вважаються терміни, побудовані на чужомовному матеріалі; крім того, сюди зараховуються також ті власномовні терміни, внутрішня форма яких мовцеві невідома.

Тому сам автор схиляється до того, що тут скоріше треба говорити про більшу чи меншу ясність, прозорість терміна: «при цьому в самому першому наближенні виявляються виділеними терміни більш ясно орієнтуючі (ті, які мають прозору, легко вловиму внутрішню форму) і, відповідно, менш ясно орієнтуючі, внутрішня форма яких відчувається значно слабіше. Перша категорія складається з термінів власне національних, а також запозичених, але таких, що міцно увійшли у вжиток у складі загальнонародної лексики даної мови. Терміни другого тину в більшості своїй є іншомовними».

Поділ цей не викликає заперечень, але й не додає нічого нового до характеристики терміна, лише констатуючи наявність серед термінів мотивованих і немотивованих назв.

У цьому плані вигідно відрізняється від щойно розглянутої класифікація К. Гаузенбласа, оскільки вона орієнтується на термін як одиницю насамперед системну.

Розглядаючи мотивовані терміни в термінологічній системі (у їх зв'язках з іншими термінами), автор виділяє такі три типи цих зв'язків:

1. мотивований термін позначає якусь характерну рису явища або поняття, але залишає поза увагою належність поняття до системи (наприклад: білок, пробка-заглушка, турбінна лопатка) ;

2. мотивований термін включається в систему термінології; мотивація цього терміна не значеннєва, а системна (наприклад: ротор, статор; окис, двоокис, закис; нітрат, нітрид, нітрит);

3. мотивований термін позначає певну ознаку поняття й одночасно входить у систему (наприклад: комишит, емульсол).

Як зазначає автор, мотивація першого типу в кращому разі неясно натякає на значення терміна, в гіршому — неправильно орієнтує мовця: Найкращим є мотивування другого типу — воно відповідає специфіці терміна як члена системи.

О. В. Ісаченко, прихильник іншої концепції, на матеріалі лінгвістичної термінології досить переконливо продемонстрував, що такого типу вимоги, як «вимоги описовості терміна, його безпосередньої зрозумілості ґрунтуються на непорозумінні: своє конкретне значення термін набуває лише в контексті загальної теорії» .

Проти мотивованості терміна виступає й Б. Унбегаун, коли каже: «Церковнослов'янізми надзвичайно зручні для використання їх в ролі термінів, тому що церковнослов'янізми є такою неконкретною етикеткою, яку ми можемо наклеїти на певний предмет» .

П. Івич вважає, що сучасним вимогам максимальної точності термінології більше відповідають інтернаціональні (а значить немотивовані) терміни, аргументуючи це так: 1) мотивований термін може стати скоріше вадою, ніж позитивною рисою, бо може ввести в оману недосвідченого читача відносно поняття, яке він виражає; 2) терміни, які на сьогодні здаються точними, завтра, можливо, будуть визнані заснованими на помилці; 3) з розвитком науки створюються все складніші й багатоплановіші поняття, які характеризуються рядом дуже специфічних властивостей (фонема, алгоритм, алоформа та ін.). Неправильно вимагати, щоб для таких понять створювалися терміни, зрозумілі для людей без спеціальної підготовки. Наперед можна з певністю сказати, що всякий семантично ясний термін буде викликати однобокі, а може навіть і неправильні уявлення про зміст такого поняття. Для оволодіння таким поняттям необхідно усвідомити теорію в її цілісності та знати інші терміни, які складають разом з даним термінологічну систему .

Останній пункт майже ідентично формулюється й О. В. Ісаченком, який пише: «...у сучасній науці більшість теоретичних термінів просто не може бути пояснена чи витлумачена засобами розмовної мови. Такі терміни, як функтор, взаємно-однозначний, надлишковість, дистинктивна ознака, фонема, граматика, не піддаються простому «тлумаченню». Всі ці терміни є елементами певної теорії. Для того, щоб «зрозуміти» такий термін, треба зрозуміти всю теорію, треба знати місце, яке займає цей термін у рамках теорії. «Значення» терміна в сучасній науці — це його місце в теорії» .

Щоб об'єктивно визначити роль мотивованості в терміні, слід, на нашу думку, спочатку чітко розмежувати дві сфери зв'язків кожної галузі науки: сферу її зовнішніх зв'язків і сферу внутрішніх зв'язків.

У сфері зовнішніх зв'язків науки — тобто у контактах з непідготовленою аудиторією (середня школа, лекції, бесіди, брошури популяризаторського спрямування та ін.) — безсумнівно найкращим, найдоцільнішим є правильно орієнтуючий термін.

Правильна орієнтація сприяє легкому й міцному засвоєнню терміна (термін може бути засвоєний у повному обсязі чи лише частково, але правильно, без значних помилок). Чим ясніший, прозоріший термін, тим ближчий він до своєї дефініції; в деяких випадках він до певної міри виконує визначувальну функцію: багато правильно орієнтуючих термінів становлять одночасно й найкоротші з можливих дефініції понять (нагадуємо, що мова йде про сферу зовнішніх зв'язків, де пускаються в обіг найпростіші елементи системи понять даної галузі науки, часто у схематичному, а подекуди й спрощеному вигляді). Проте у випадках, коли термін не дефінітивний, а невизначено орієнтуючий, виникає небезпека підміни актуального значення внутрішньою формою його.

Таким чином, значна частина галузей наук, у яких існують тісні й постійні контакти у сфері зовнішніх зв'язків (це насамперед школа), потребує певної кількості орієнтуючих термінів, які сприяють засвоєнню їх, закріпленню в пам'яті саме в результаті встановлення асоціативних зв'язків — «вузликів» у пам'яті учня (з цих же причин з шкільної термінології повинні бути вилучені неправильно орієнтуючі терміни, бо вони своїми асоціативними зв'язками перешкоджають створенню правильного уявлення про місце позначуваного ними поняття в системі понять даної галузі науки).

Інша картина спостерігається у сфері: внутрішніх зв'язків науки. Для цілого ряду абстрактних понять (високого ступеня абстракції) виявляється неможливим створення чітко і правильно орієнтуючого терміна, етимон для якого був би взятий з загальновживаної лексики. Процес абстрагування — процес багатоступеневий; відбувається він шляхом висхідного узагальнення на кожному етапі більш важливих і значущих сторін дійсності (що дає змогу виявити суть, першооснову явища, яку важко вловити при безпосередньому сприйманні). Тому цілком слушним видається застереження С. М. Бурдіна про те, що «в термінах, які виражають абстрактні поняття, значення етимологічної першооснови в більшості випадків настільки приглушене, витіснилось, що воно повинне бути рішуче відкинуте при встановленні змісту терміна» .

Таким чином, питання про роль мотивованості у визначенні терміна як мовного факту розв'язується негативно: оскільки суттєві ознаки поняття задаються в його дефініції, а не в назві, мотивованість (чи немотивованість) термінів становить несуттєву рису термінів.

Емоційно-експресивне забарвлення терміна. Питання про емоційно-експресивне забарвлення терміна ставиться насамперед у зв'язку з наявністю в складі термінології одиниць, що з'явилися внаслідок переосмислення слів загальновживаної мови (проте часом поширюється й на всю термінологію).

Існує думка, що термін як член лексичної системи мови має всі ті ознаки, що й загальнолітературне слово, а серед них і емоційно-експресивну, стилістичну характеристику, «оцінність» та ін.

Такі погляди висловлює зокрема Р. Г. Піотровський.

Він твердить, що «спеціальна термінологія повністю включається в лексику загальнонародної мови» , так що при переході терміна з одного стилю в інший з ним не відбувається значних змін. Це твердження переконливо спростував О. О. Реформатський. На матеріалі оповідання А. П. Чехова «Весілля» він показав, який стилістичний «вибух» може викликати перенесення у міщанську бесіду елементів морської термінології — саме як елементів нікому не знайомої термінологічної системи, а не як детермінологізованих слів з легким «технічним» забарвленням (як це було б у випадку, коли б усі терміни повністю й безпосередньо включалися в лексику загальнонародної мови). Має рацію Р. Г. Піотровський, твердячи, що «поступово номінативно-термінологічне значення слів відтискає й пригашує їх побутову виразність», але не має рації, на нашу думку, тоді, коли твердить, що «побутова виразність технічних термінів може оживати в нетехнічних, частіше всього поетичних текстах» . Саме поняття «побутової виразності» передбачає цілий ряд побутових слів, який дає можливість здійснити вибір найвиразнішого в даній ситуації слова. Той же випадок, про який говорить Р. Г. Піотровський, є, мабуть, «оживленням» первісної етимології слова-терміна у нетермінологічному тексті, а значить, виразність ця не загальномовна, а оказіональна, і «оцінність», наявна тут, є оцінністю авторською. Експресивність терміна, як зазначає Р. Г. Піотровський, значною мірою залежить від того, чи це термін науковий, чи професійний. Тут з автором можна погодитися: цілком очевидно, що професійна термінологія ще довго несе на собі знак експресивного забарвлення, навіть потрапивши до складу офіційних термінів (порівняйте авіаційні терміни: киснути, захлинутися, мотор б'є, сідати на брюхо та ін.).

Таким чином, не можна говорити про нейтральність чи експресивність терміна взагалі, без урахування того, який це термін. «Якщо для професійної номенклатурної термінології, — пише К. А. Левковська, — досить характерна певна виразність, що виступає при порівнянні термінів з відповідними побутовими словами, від яких вони відгалузилися, то термінологія наукова, зокрема термінологія суспільно-політична, в основному показує зовсім інші особливості» .

Що стосується емоційно-експресивного забарвлення професіоналі змів, то за словами тієї ж авторки, «професійні арготизми є своєрідним протестом проти безпристрасної інтелектуальності офіційної термінології відповідної спеціальності і відрізняються яскравою образністю і великою експресивністю». ( Можна приєднатися до цитованих вище думок з приводу емоційно-експресивного забарвлення дублетів офіційних термінів вони наявні у професійних говірках, у просторіччі, у діалектах). Проте питання про експресивно-емоційне забарвлення офіційного наукового терміна потребує спеціального розгляду. Переважна більшість дослідників вважає науковий термін принципово нейтральним, безобразним і неекспресивним, пояснюючи ці його якості зв'язком терміна з відповідним науковим поняттям (Г. О. Винокур, Л. А. Булаховський, О. О. Реформатський та ін.; серед зарубіжних мовознавців Ф. Брюно, Ш. Баллі та ін.).

Відсутність експресивно-емоційного забарвлення, образності у більшості слів, які виступають у ролі наукових термінів, зумовлена, крім усього, також і остаточною втратою цими словами етимологічного значення. Коли етимологія слова непрозора (або коли вона забута, втрачена), термін сприймається як одиниця абсолютно нейтральна.

Так, наприклад, математичні терміни в основній своїй масі належать до одиниць емоційно нейтральних і експресивно пасивних (цьому сприяє також їх склад); терміни ж суспільно-політичні характеризуються іншими якостями (бо до їх складу входить значна кількість загальновживаних слів, яким приписуються наукові дефініції: робота, гроші, товар та ін). Розглядаючи такі категорії, як експресивність, модальність, оцінність стосовно до термінології, О. О. Реформатський зазначає, що основна тенденція усякого терміна—якщо це справжній термін — елімінування всього, що є в цьому слові «нетермінологічного»: модальності, експресії, естетичної характеристики та ін. «Естетичне, — зауважує він, — у ще більш категоричній формі, ніж експресивне, вимагає порівняння, вибору й надання переваги...»; воно вимагає наявності матеріалу для вибору: синонімів, варіантів, дублетів; вимагає можливості вільного вибору серед наявних компонентів ряду— усе це не має нічого спільного із справжнім терміном.

Наукові терміни, незалежно від того, чи це терміни-поняття, чи це терміни-назви, у звичному для них контексті, розрахованому на спеціаліста з цієї галузі, виконують свою основну функцію — дефінітивно-систематизуючу й саме так сприймаються обізнаним читачем; для людини ж, яка не «прив'язує» цього терміна до певного поняття, він існує лише як лексема, що може бути знайомою з загальнолітературної мови і викликатиме тоді певні асоціації, або зовсім не асоціюватиметься ні з чим.

Використання загальновживаних слів у ролі термінів — яви-• ще якісно неоднорідне. Насамперед тут слід розрізняти два випадки: 1) використання загальновживаних слів у їх прямому значенні і 2) переносне вживання загальновживаного слова.

Використання загальновживаних слів у їх прямому значенні найчастіше зустрічається при термінуванні суспільно-політичних понять. Термінологічне вживання слів загальнонародної мови базується тут на їх прямих, але найзагальніших значеннях (це, як правило, лексико-семантичні варіанти багатозначного слова, і тому тотожність слова при такому вживанні не порушується, як не порушується вона і в тих випадках, коли використовується не найзагальніше значення слова, а більш конкретне, близьке до предметного).

Коли ж ідеться про переносне вживання слова, то тут розрізняють: 1) наявність у загальновживаного слова переносного значення і 2) наявність у загальновживаного слова лише окремих, оказіональних, не засвідчених словниками, випадків переносного вживання.

У першому випадку образність новоутвореного терміна не відчувається (або відчувається дуже незначною мірою), у другому — вона дуже виразна й відчутна.

Чим виразніша образність терміна при його утворенні, тим більше підстав для порушення тотожності слова у майбутньому, коли метафоричність терміна втратиться; термінологічне значення стане омонімом до загальновживаного слова. К. А. Левковська при розгляді цього питання виходить з того, що у загальнолітературній мові слово може мати переносне вживання або переносне значення; залежно від цього утворений термін має образність чи не має її зовсім: якщо загальновживане слово має не тільки переносне вживання, але й переносне значення, то образність терміна, утвореного від нього, майже не відчувається (ці терміни спираються на побутове слово в його переносному значенні ).

Перша категорія термінів може бути представлена такими, наприклад, термінами, як робота, гроші, капітал, школа, людина (первісна людина, людино-день, людино-година та ін.), година (комендантська, індивідуальна, робоча та ін.), церква (автокефальна, англіканська, пресвітеріанська та ін.), господарство (власницьке, соціалістичне, сільське та ін.), облік (матеріальний, нормативний та ін.), вимога (зустрічна, боргова та ін.) (44). Ці терміни відрізняються від загальновживаних слів тим, що їм приписується певна дефініція (вона може бути явною, якщо термін належить до так званих термінів-визначень, наприклад: слово земля входить до складу таких термінів-визначень: міська земля, державна земля, кабінетська земля (іст.), казенна земля (іст.), колгоспна земля, конфіскована земля, надільна земля (іст.), суспільна земля, громадська земля (іст.) та багато інших (словник містить 26 термінів цього типу). Як у загальновживаній мові, так і в термінологічному вживанні слово земля є емоційно й експресивно нейтральним.

Друга категорія термінів — це терміни, утворені від загальновживаних слів у їх переносному значенні. Як приклад, можна назвати такі терміни: агітаційний листок, листок непрацездатності, лікарняний листок, температурний листок (слово листок має пряме значення — листок дерева і переносне, яке й використано при утворенні терміна). Це переносне значення слова і поза термінологічним його вживанням не має експресивності й емоційності; тому й терміни, утворені від нього, позбавлені цих рис.

Третя категорія термінів — це терміни, утворені від загальновживаних слів у їх переносному вживанні, наприклад: атомні гратки, гранецентровані гратки, дифракційні гратки, іонні гратки, люкові гратки та ін. (50).

Слово грати (гратки) у загальнолітературній мові не має переносного значення (яке було б закріплене у словнику); при створенні терміна було використано його переносне, оказіональне вживання. Експресія його («виразність» на тлі інших термінів) помітніша, ніж у двох попередніх категоріях термінів, проте сам «образ», покладений в основу називання, у цій термінологічній мікросистемі фактично відсутній: постійно використовуючи терміни цієї мікросистеми, мовець пов'язує їх з позначуваним поняттям безпосередньо, а Не через образ (ця риса уявляється нам дуже важливою, оскільки саме в цьому й полягає основна відмінність «офіційного», наукового терміна від професійної назви: в .останньому випадку і контекст, і ситуація, в якій ця назва звичайно вживається, підтримує в ній саме цю, середню, ланку — образ, покладений в основу називання; дефініція ж поняття, яка звичайно стоїть за терміном, у професіоналізмах до уваги, як правило, не береться).

Отже, загальнолітературне слово в процесі мовного життя так чи інакше проявляє модальність, експресивність і естетичні якості (слово може містити їх у своєму лексичному значенні, може набувати у певних контекстах і втрачати в інших, проте ці риси загалом типові для значення загальнолітературного слова). Прояви експресії та емоційності слова звичайно можливі там, де існує вибір між двома способами висловлення (хоча б між двома полюсами найширшого і найзагальнішого плану — позитивної чи негативної оцінки).

Для термінів (якщо вони утворені навіть від загальновживаних слів) цей вибір не існує; термін «точний і холодний», сфера експресії та емоцій лежить поза термінологією.

Правда, наявність у деяких галузях науки паралельних з основною (хоч і неповних, часткових) термінологічних систем, побудованих переважно шляхом метафоризації загальновживаних слів, створює ілюзію вибору між «експресивним» терміном (наприклад, назвою рослини у народній ботанічній термінології) і науковим, найчастіше греко-латинським (а значить — етимологічно непрозорим для мовця) офіційним терміном.

Проте така ілюзія може виникнути лише у мовця, який дивиться на термін з позицій загальнолітературної мови і розцінює його так само, як і будь-яке загальнолітературне слово; для фахівця такий термін не асоціюється з його первісною етимологією, а сприймається як одиниця системи, співвідносна разом з іншою одиницею (офіційним терміном) з певним поняттям. Вибір між цими одиницями диктується не більшою чи меншою емоційністю однієї з них, а потребами тексту, а також традиціями, наявними у даній галузі науки.

Питання про «оцінність» терміна може розглядатися у двох площинах: як «класова оцінність» і як «наукова оцінність».

Класова оцінність наявна у частини суспільно-політичних термінів. Суспільно-політичний термін — це не просто назва суспільного явища: у ньому міститься також і вказівка чи суттєві ознаки цього явища, а одночасно і його політична оцінка.

У термінологічних системах точних наук ця оцінність, як правило, відсутня.

Р. Г. Петровський висунув тезис про наявність у термінів так званої «наукової оцінності», яка, на його думку, наявна у семантиці багатьох термінів, що належать до найрізноманітніших галузей знання .

Автор твердить, що термін може включати в свою смислову структуру і наукову оцінність, яка відображує відношення науки чи окремих наукових шкіл до наукового поняття, позначуваного цим терміном.

Різна оцінка наукового поняття, продовжує він, викликає появу відповідної оцінності і в терміні, який позначає це поняття; «у період полемічної боротьби, яка до кінця розкриває зміст окремих термінів, оцінність терміна стає особливо відчутною». Оцінність, про яку тут говориться, уявляється як сума певних асоціацій, що їх викликає у спеціаліста термін у зв'язку з становленням його визначення або уточненням поняття (у неспеціаліста цей термін не викличе таких асоціацій, навіть якщо йому знайома дефініція відповідного поняття).

Таким чином, наукова оцінність може бути кваліфікована як певний супровідний «ореол», що з'являється у термінів у період ведення гострих наукових дискусій, під час формування нової школи чи нового напрямку в науці; для термінів же, що позначають «відстояні», основні поняття науки, цього «ореола» може й ^х не бути. Формально ж ні наявність, ні відсутність цієї оцінності на терміні ніяк не визначається; фіксується вона лише описово, у контексті, а також через вибір (якщо існує можливість такого вибору).

Загальний висновок: такі ознаки терміна, як експресивність, емоційність, оцінність (наукова, естетична, політична), належать факультативних рис, а тому визначальної ролі при характеристиці терміна відігравати не можуть.

Питання про наявність у терміна певного стилістичного забарвлення розглядається насамперед як питання наявності чи відсутності у мові такої категорії, як «функціональне забарвлення». Не зупиняючись на цьому питанні спеціально, пошлемося на типову постановку його у мовознавчій літературі: «Неправомірно,— твердить В. Д. Левін, — виключати спеціальну наукову термінологію з числа стилістично забарвлених засобів мови і зараховувати її, як це робить Ю. С. Сорокін, до нейтральної лексики. Наявність двох рядів стилів — експресивних і функціональних — означає, що і поняття нейтрального повинне бути диференційованим: нейтральне з точки зору експресивної може виявитися стилістично забарвленим з точки зору функціональної; якраз так і стоїть справа з науковою термінологією. Іншими словами,— продовжує автор, — якщо в експресивних стилях стилістична характеристика контексту визначається стилістичним забарвленням складових елементів, то в функціональних стилях стилістичне забарвлення генетично зумовлене переважним вживанням цього мовного факту лише за певних умов, у певних контекстах. Цими відношеннями між характером цілого — висловлення контексту і його складових елементів і пояснюється менша яскравість, визначеність і стійкість і більша історична змінність функціонально-стилістичного забарвлення мовних елементів» .

На нашу думку, про стилістичне забарвлення слова можна говорити лише в тому випадку, якщо воно входить у якусь парадигму, де може бути порівнюване з іншими словами і взаємозамінюване в певних ситуаціях. Термін до таких одиниць, як відомо, не належить.

Можна говорити про функціональну належність слова, але не про функціональне забарвлення.

Оскільки термін у системі (як член термінологічної системи) визначається поняттям, яке він називає, і місцем у термінології даної галузі науки чи техніки, остільки він не залежить від контексту і не змінює відтінків свого значення під впливом зміни контексту, як це буває з нетермінологічними словами. Це дає підставу твердити, що термін стилістично нейтральний.

Отже, для розуміння терміна як структурного елемента мови насамперед необхідно чітко розрізняти поля: термінологічне, — де термін принципово нейтральний і має нульове стилістичне забарвлення, і нетермінологічне, де термін обов'язково втрачає свою нейтральність і потрапляє у складну ієрархію протиставлень в різних парадигматичних і синтагматичних рядах.