Термін і система.

Предмети і явища дійсності, властивості яких відображуються у наукових поняттях, перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності; кожне наукове поняття, таким чином, є членом системи понять, тим чи іншим способом пов'язаних між собою.

Звертаючись до проблем мови науки, «не можна випускати з поля зору єдності людського знання,— пише М. В. Попович,— єдності усіх відносно замкнених мовних систем, у тому числі єдності старого й нового знання, а значить, єдності сьогоднішніх знань і тих знань, якими людство ще не розпоряджається, але які потенціально наявні в сьогоднішніх знаннях».

Ця спадкоємність у процесі розвитку науки позначається і на такому знарядді науки, як терміни.

Специфічність терміна у порівнянні із звичайним словом значною мірою пояснюється такою його визначальною рисою, як системність. Кожен термін будь-якої галузі науки чи техніки — член певної строгої системи, від якої він залежить і в якій він займає певне, чітко визначене місце.

На відміну від звичайного слова, термін є членом термінології, яка становить собою кінечну (таку, що може бути повністю охоплена) й замкнену систему, яку не можна ні зменшити ні збільшити, не змінивши при цьому всієї системи або її час тини (не порушується при таких змінах система тільки тоді, коли зростання системи передбачається наперед, а для майбутніх її одиниць резервуються «клітинки» в матриці).

Однією з найхарактерніших ознак терміна є обов'язкова віднесеність кожного окремого терміна до термінологічної системи, а в ній — до певної групи термінів, які позначають споріднені, однорідні поняття. Слово або словосполучення стає і терміном тому, що починає позначати поняття в системі понять, певної галузі науки і входить у систему її термінів.

При побудові термінів вибираються ті ознаки, які відображають важливі сторони об'єкта термінування. Якщо ознаки вибрані правильно і лексичний матеріал для термінування добраний вдало, термін виконує одночасно ще й класифікаційну функцію наукових термінів. Правильно побудовані терміни вказують на те, до якого класу предметів чи понять належить даний предмет (поняття) і чим відрізняється від інших.

Саме тому всякі асоціації, пов'язані з первинною етимологією терміна, поступово зникають, терміни далеко відходять від своїх етимологій, набуваючи тим самим «рухливості», здатності легко вступати в системні відношення з іншими термінами.

У свою чергу, термінологічна система певної галузі науки чи техніки, відображаючи систему понять цієї галузі» сама має систематизуючі властивості і цим самим діє як систематизуючий фактор на наукові поняття.

Термін у складі термінологічної системи зазнає помітного впливу цієї системи; зокрема важливу роль тут відіграє вплив значення терміна на певні тенденції в розвитку його граматичної форми (в літературі відзначалося, наприклад, що в парадигмах термінів зникають ознаки поділу на живий — неживий предмет).

Важливим внеском у вивчення питань системності термінології була теорія термінологічного поля, розроблена О. О. Реформатським. За цією теорією термінологічна система для терміна є тим «полем», яке дає йому точність і однозначність і поза яким і термін перестає бути терміном. Саме тому, зазначає О. О. Реформатський, термін не потребує контексту, він пов'язується не з контекстом, як загальновживане слово, а з термінологічним полем, яке для нього заступає контекст .

Полем для кожного терміна є та термінологічна система, в межах якої він фігурує; поза цією системою термін втрачає свої термінологічні властивості (стає загальновживаним словом або терміном іншої системи).

Кожна термінологічна система має своє термінологічне поле; ці поля ідіоматичні; вони покривають усю систему понять певної галузі науки. Кожен термін займає тут строго визначене місце. Як зазначає О. О. Реформатський, «термін гранично парадигматичний»; при цьому «термін парадигматичний семантично, тобто в кожній термінології співвіднесений (обов'язково співвіднесений, якщо це термін), з тими чи іншими поняттями. У цьому розумінні у кожного терміна є своє поле (РеИ) в межах даної термінології, що можна й треба фіксувати точно».

Термінологічне поле певної галузі науки прирівнюється звичайно до макрополя, всередині якого є цілий ряд мікрополів, що покривають його. Макрополя характеризуються прагненням до стабільності й рівноваги, мікрополя зазнають змін. При зміні структури мікрополів у процесі історичного розвитку рівновага зберігається шляхом перерозподілу семантичного навантаження на нову кількість одиниць.

Поняття «поля» реалізується для терміна і для загальновживаного слова неоднаково.

Поле для терміна — це понятійне поле, тобто поле, визначене з точки зору логіки, а не лінгвістики.

Ю. Д. Апресян, говорячи про дослідження загальнолітературної лексики, вважає за необхідне чітко відмежувати семантичне поле, одержане на понятійній основі, від семантичного поля, одержаного на лінгвістичній основі. Він вважає, що семантичні поля загальнолітературних слів «повинні бути одержані не на понятійній, а на лінгвістичній основі, не з боку логіки, а з боку лінгвістики. Тоді структурна семантика буде наступною, після морфології та синтаксису, ланкою в ланцюгу ієрархічно розташованих лінгвістичних дисциплін» .

При визначенні поняття «термінологічне поле» О. О. Реформатський оперує терміном «значимість» у сосюрівському його смислі: значимість терміна визначається оточенням і випливає із протиставлення одного елемента системи усім іншим її елементам.

Значимість (у розумінні Сосюра) — це продукт системи; вона залежить виключно від наявності інших слів у системі. Слова в мові не існують ізольовано одне від одного: вони взаємно відмежовуються і протиставляються одне одному, утворюючи тим самим систему. «І ідея, і звуковий матеріал, вміщені у знакові, мають менше значення, ніж те, що є кругом нього в інших знаках. Доводиться це тим, що значимість терміна може видозмінюватися без зміни як його змісту, так і його звуків, виключно внаслідок тієї обставини, що будь-який сусідній термін зазнав змін» .

Цитоване твердження, де Соссюра не приймається беззастережно по відношенню до всієї лексичної системи у нашому вітчизняному мовознавстві. Проте для термінології як для виразно й чітко організованої системи тут є, за словами О. О. Реформатського, своє раціональне зерно, а саме — залежність терміна від своєї «мікро-» і «макро-» системи, від свого поля.

Ця залежність терміна від поля проявляється, зокрема, у характері сполучуваності терміна, часто відмінному від характеру сполучуваності цього самого звукового комплексу у загальнолітературній мові, порівняйте:

ідеал головний порожня множина

двобічний скісне диференціювання

лівий фактор- алгебра (39)

максимальний функція- мінімум

правий тотально- гіперболічний (39)

приєднаний (39) високий вакуум (42).

Прикладом може бути також мікросистема, до складу якої входить поняття «нуль», неспівмірне з побутовим поняттям, позначуваним цим же словом:

нуль з мінусом нуль-многостатність

нуль з плюсом нуль-послідовність

нуль умовний нуль-система

нуль шкали нульвимірний,

нуль-дублет нульстепеневий (39).

Як видно з наведених прикладів, той звуковий (і графічний) комплекс набуває в термінологічній системі значення, невластивого йому в загальнолітературній мові саме тому, що тут він потрапляє в ідіоматичну, неспівмірну з іншими, систему.

Термін, як уже зазначалося, байдужий до контексту. Якщо контекст для нетерміна є тим «лакмусом», який проявляє його можливості і створює постійні чи тимчасові відтінки його значення, то термін ще «до контексту» однозначний саме через свою належність до певного поля. Контекст, в якому він вживається (якщо вживається правильно), не виявляє в ньому додаткових значень. Таким чином, кожна галузь науки оперує цілком визначеним числом понять. Усі ці поняття, перебуваючи у взаємозв'язку, створюють систему. Ця система сама по собі досить складна; у термінологічній системі їй відповідає ще складніша система словесних позначень. Система термінів повинна правильно відображати систему понять, не ускладнюючи й не спрощуючи її. Виявлення системи об'єктів кожної галузі науки — це і є побудова класифікаційної системи. Термінологічна система будується так само, як система класифікаційна.

Загалом класифікація предметів визначається як-відображення якоїсь однієї особливості цих предметів шляхом групування їх (тобто зближення чи розрізнення) на підставі ознак, які стосуються саме цієї особливості. Звичайно висуваються такі вимоги до класифікації: 1) виділені класи не повинні перехрещуватися; 2) виділені класи повинні разом вичерпувати всі класифіковані предмети; 3) ознаки класів повинні бути строго співвідносні .

Проте найголовнішою вимогою до класифікації є вимога сприяти пізнанню певної системи понять. Для цього необхідно: 1) щоб усі поняття розглядалися з точки зору їх суттєвих ознак (тобто ознак, належних до їх природи і специфіки), а не з точки зору випадкових ознак; 2) щоб формулювання критерію не було довільним (тобто з даним критерієм не повинні конкурувати інші, критерії, обґрунтування яких не менш переконливе); 3) щоб формулювання критерію не припускало довільного витлумачення (класифікації, засновані на випадкових критеріях, несумісні з науковим пізнанням).

Класифікації у межах різних галузей наук укладаються і вдосконалюються протягом усього існування певної галузі науки. Труднощі у підтримуванні таких класифікаційних систем на рівні найновіших досягнень науки долаються як шляхом включення нових рубрик чи виключення застарілих (для цього в сучасних :.системах* резервується від 50 до 150% рубрик від загальної кількості зайнятих рубрик), так і шляхом заміни застарілих (або тих, що старіють) основ поділу; останнє вимагає докорінної переробки усієї системи класифікації.

Така строга класифікація можлива й здійсненна на рівні системи понять; характер одиниць лексичної системи такий, що вони не піддаються строгій класифікації за одним чи кількома критеріями; виділені класи лексичних одиниць, як правило, перехрещуються. Проте для певного — досить обмеженого — кола лексичних одиниць, а серед них і для окремих галузевих термінологій, можна побудувати такі системи, які б не перехрещувалися й відповідали поставленим вимогам.

Система термінів повинна відображати систему понять певної галузі науки; проте тут завжди існує суперечність між системним характером термінології та історичністю її формування. Тому тут скоріше можна говорити про високий ступінь, системності, аніж про наявність закінченої системи.

Практика укладання термінологічних словників, як і загалом практика впорядкування термінології будь-якої галузі науки, показує, що найважливішою і найтрудомісткішою є робота, пов'язана з визначенням системи понять певної галузі науки (систематизація понять певної галузі науки, правильний відбір цих понять, виявлення зв'язків між ними — це підготовчі операції до створення класифікації понять цієї галузі науки).

Наступним етапом у побудові системи є визначення понять. Визначення понять відбувається поетапно: спочатку визначаються основні, родові поняття, потім інші, у визначенні яких використовуються терміни раніше визначених понять.

Найчастіше зустрічаються такі варіанти визначень: 1) визначення поняття через рід і видову ознаку (видова відмінність може виражатися однією ознакою або двома і більше ознаками із взаємним їх підпорядкуванням); 2) визначення поняття, яке виникає внаслідок поділу предмета на частини за якоюсь ознакою (у визначенні вказується, що визначуване поняття є поняттям частини якогось предмета; потім називається специфічна ознака цієї частини). Наприклад: жовтяниця механічна — жовтяниця, що виникає внаслідок звуження просвіту жовчних шляхів; ліпома — доброякісна пухлина з жирової тканини; жовтокорінь — кореневище гідрастису, з якого добувають алкалоїди, застосовувані при кровотечах; маклок — горб крила клубової кістки, який виступає вперед і вбік (34).

Наступна операція після визначення понять — побудова терміна. При побудові терміна враховується сума найважливіших ознак поняття: чим більше ознак поняття знаходить своє відображення в терміні, тим повніше уявлення про позначуване поняття дає термін, тим точніший такий термін.