1.2.2. Номенклатурні найменування

Терміни – це не особливі слова, а лише слова в особливій функції. Особлива функція, в якій виступає слово, - це функція назви. Між тим, науково-технічний термін є неодмінною назвою поняття [Винокур 1939, с. 5 — 6]. В.Виноградов виділяє ще одну важливу їх функцію — дефінітивну [Виноградов 1947, с. 12—13]. Дана функція термінів не є властивою іншій групі лексичних одиниць професійної субмови, що має функцію найменування. Тут ідеться про номенклатурні утворення, які нерідко включаються до складу термінологічних словників і помилково приймаються деякими лінгвістами за терміни (наприклад, номени «Ту-144», «Мерседес-Бенц-250», «Електрон Ц-380-Д» тощо).

До номенів, як відомо, належать назви різних видів обладнання, машин, типів конструкцій, марок виробів тощо. Номенклатура є проміжною ланкою між термінами та власними назвами [Лейчик 1974, с. 24].

Номен виступає як відносно довільний «ярлик» предмета, конвенційно «прикріплений» представниками відповідної галузі знання, який не претендує на розкриття чи принаймні часткове відображення його у формі лексичного значення. Разом з тим, розв'язання проблеми нормалізації номенклатурних утворень не належить в цілому до компетенції лінгвістики. Норми у сфері оригінальних знаків, символів, номенклатур не мають безпосереднього узгодження з нормами мови (тут не йдеться про орфографію) та встановлюються не лінгвістами, а виключно фахівцями даної галузі науки й техніки.

2. Головні соціолінгвістичні тенденції становлення національних терміносистем

Мова є одним з основних атрибутів нації. Вона - не лише засіб спілкування, але й певний символ. Мова розвивається разом з громадою її носіїв, а тому вона змінюється разом зі зміною відповідної мовної спільноти, реагуючи на всі зрушення в розвитку останньої. «Становлення націй супроводжується бурхливими мовними процесами, що призводять до появи розвинених літературних мов» [Исаев 1971, 44]. Особливо актуально це для мов тих народів, які недавно здобули свою державність, а літературна норма даної мови перебуває у стані формування.

Мова без статусу майже не потребує ніякої штучної обробки, і ніяких специфічних функцій вона не виконує, залишаючись просто мовою даного етносу. Особливо у випадку, коли носії цієї мови розмовляють рідною мовою лише в побуті, а для ділових потреб користуються іншою, більш уживаною мовою. Так, наприклад, карельська мова не має своєї літературної норми, бо літературною мовою карелів є фінська мова. Деякі народи взагалі відчувають себе радше складовою частиною якоїсь численнішої нації, ніж самостійним етносом. Наприклад, представники таких українських субетносів як гуцули чи лемки вважають себе складовою частиною української нації. Для письмових потреб вони використовують літературну українську мову, в той час як власними діалектами розмовляють виключно на побутовому рівні. Різні етнічні групи грузинів теж мають власні мови (чи діалекти), проте жодна з них літературного застосування не має [Леонтьев 1990, с. 107].

Інша річ, коли дана етнічна група претендує на роль самостійної нації. Тоді їхня мова потребуватиме ширших функцій, а через те — відповідної лексики та стилістики. Мова, якою пишеться художня література, виходять газети та журнали, потребує розробки художнього та публіцистичного стилю. Мова офіційного діловодства так само потребує стандартизованого офіційно-ділового стилю. А якщо цією мовою ведеться викладання у вищих навчальних закладах, видається наукова література з різних галузей, включаючи, скажімо, кібернетику,— така мова повинна бути дуже високорозвиненою, вона повинна мати власний науковий стиль, відповідні галузеві термінології тощо.

При наданні будь-якій мові статусу державної чи офіційної досить часто виявляється, що ця мова функціонально не відповідає новому статусові. Частіше за все це може бути брак відповідної лексики. А через те постає необхідність створювати та розвивати нову літературну норму.

Цілеспрямоване формування літературної мови, за словами Мирослава Гроха, проходить через чотири етапи. На першому етапі підвищується інтерес до мови як предмета наукового дослідження. Другий етап — це спроби побудови мовних стандартів з метою ідентифікації літературної мови. На третьому етапі виникає необхідність досконалого оволодіння цією мовою представниками відповідної етнічної групи, бо лише тоді стандартизована літературна мова може виконувати свої функції. Найвищим та останнім етапом є вимога зробити нову літературну мову мовою діловодства та ринку. Це стосується як народів, що вже здобули державну незалежність, так і народів, які мають національно-культурну автономію в межах іншої держави.

Літературні мови, таким чином, спираються на поняття лінгвістичної норми, і чим «жорсткішою» була ця норма, тим помітнішою була контрнорма у вигляді винятків з правил, синонімічних паралелей [Будагов 1980, с. 60]. Мовна норма нагадує систему юридичних кодексів: їх існування стає помітнішим, коли вони порушуються. Побудова мовної норми потребує штучного втручання ззовні, але компетентні особи повинні стежити, аби не зашкодити стабільності мовної системи.

Складовою частиною літературної норми є стандартизовані галузеві терміносистеми. Кожна галузева терміносистема існує в межах певної мови, є її складовою частиною, не створюючи особливої мови [Будагов 1980, с. 62]. Проте стандартизація терміносистем ще не означає розв'язання проблем термінотворення [Лотте 1961, с. 13]. Важливу роль відіграє тут і ступінь засвоєності термінів, їх милозвучність, прозорість тощо. Бо інколи виникають такі ситуації, коли термінологічними словниками для того чи іншого поняття зареєстровано один термін, а галузевими фахівцями використовуються зовсім інші.