2.3.1.2.1. Комунікативні мовні інтерференції

Комунікативні мовні інтерференції пов'язані з контактами з носіями інших мов. Це може бути або мовне сусідство (адстрат), яке з'єднує мови у єдиний мовний союз, або мовні контакти через торгівлю, спілкування з носіями більш розвинених мов, обмін науково-технічною інформацією тощо. Контакти з носіями інших мов можуть також відбуватися, супроводжуючи різні соціальні явища, такі, наприклад, як завоювання одним народом іншого (при цьому мови можуть взаємовпливати одна на одну у вигляді субстрату або суперстрату).

У різні історичні періоди мовні контакти носили різноманітний характер, причому будь-яка мова у різні періоди історії могла бути як продуцентом, так і реципієнтом ареальної та навіть інтернаціональної лексики [Соїштаз 1989, с. 21]. Так, наприклад, англійська мова у середні віки засвоїла досить велику кількість латинських, а починаючи з середини XI століття — також французьких слів. Але у наступні епохи англійська мова сама почала «експортувати» свою лексику. Так, у XIX столітті Англія була законодавцем мод у галузі спорту, тому в цей період багатьма мовами світу були засвоєні англійські слова. Сама ж англійська мова у той період, коли французька мова вважалася міжнародною, запозичує дуже багато французьких елементів, навіть повністю і зберігаючи при цьому написання та вимову. Вже у XX столітті англійська мова набуває статусу міжнародної, таким чином, вона сама стала продуцентом інтернаціональних елементів, причому не лише у межах європейського культурно-історичного ареалу.

Українська мова також у різні епохи зазнавала як позитивного, так і негативного впливу різних мов: старослов'янської, латинської, а також мов сусідів — німецької, польської, російської. Те ж саме стосується й інших мов. Ще Лейбніц стверджував це, посилаючись на позитивний результат контактів німецької мови з романськими (насамперед, французькою ті італійською). Проте він був категорично проти механічного наслідування сусідів, асоціюючи це з іноземним пануванням.

2.3.1.2.2. Еталонні мовні інтерференції

Еталонні мовні інтерференції пов'язані з мовною орієнтацією на певну мову-еталон. Їх можна поділити на релігійні та політичні.

2.3.1.2.2.1. Релігійні мовні інтерференції

Релігійні інтерференції пов'язані з впливом релігії на мову. Писемність та основний шар запозиченої лексики в кожній мові були протягом певного історичного періоду підпорядковані відповідній релігії та пов'язаній з нею сакральній мові, тобто мові Святого Письма та богослужіння. Іноді прийняття тієї чи іншої релігії мало дуже велике прогресивне значення, через те що разом з релігією той чи інший народ запозичував писемність, що було сприятливим для розвитку освіти та, фактично, всієї національної культури. Вплив релігії на мову був характерним для феодальної епохи, епохи середньовіччя, коли національні мови перебували під впливом сакральних мов. Але саме тоді в багатьох народів виникла писемність та відбувалося становлення літературних мов. Тому зараз релігійна диференціація мов світу, тобто об'єднання неспоріднених мов у відповідні ареали поки що зберігається і, напевно, зберігатиметься ще протягом багатьох століть. Якщо той чи інший народ не сповідував єдиної віри, то в такому випадку були можливі різні літературні варіанти однієї мови залежно від віровизнання певної частини цього народу. На сучасному етапі всі релігії можна розділити на національні та світові. Релігійні інтерференції пов'язані саме з розповсюдженням останніх.

Особливого релігійного впливу зазнала писемність [Соїштаз 1989, с. 12 — 13], коли остання мала пряму залежність від релігійної конфесії. Прикладом може служити дореволюційна Російська імперія, де релігійна ситуація була дуже строкатою і де система письма залежала від релігії. Отже, кирилицю використовували лише ті народи, які сповідували православ'я, тобто, крім росіян, українців та білорусів слов'янською абеткою користувалися ще мордва, чуваші, комі-перм'яки, комі-зиряни, марійці, удмурти, осетини та якути. Для неслов'янських народів писемність створювали російські православні місіонери [Мусаев 1965, с. 6 — 7]. Поляки, литовці, латиші, естонці, фіни, німці та деякі інші народи, які традиційно були католиками або лютеранами, користувалися латинкою. Мусульманські народи такі як таджики, курди, узбеки, азербайджанці, кримські те казанські татари, казахи, народи Дагестану, кабардинці, чеченці тощо, використували арабсько-перську графіку Євреї, в тому числі східноєвропейські, кавказькі та середньо азійські, а також караїми та кримчаки вживали для своїх мов давньоєврейську писемність, яка зараз використовується для мови іврит. Для бурятської та калмицької мов вживалася вертикальна монгольська писемність. Свої оригінальні системи письма мали грузини, вірмени та ассирійці [Исаев 1978, с. 40; Базиев, Исаев 1973, с. 21 — 22]. Ці системи письма Д. Коркмасовим були названі клерикальними [Письменность и революция 1933, с. 3].

Бувало й таке, що в тому чи іншому випадку писемність та пов'язані з нею письмові та літературні традиції вже існували в того чи іншого народу до прийняття певної релігії, але з прийняттям нової змінювалася й сама літературна норма. Прикладом тому є перська мова [Рубинчик 1960, с. 10 — 12].

Слід також відмітити, що нерідко орієнтація на сакральні мови була абсолютною, сліпою і навіть фанатичною. Наприклад, писемність нерідко запозичувалася саме в тому вигляді, в якому вона існувала для сакральної мови. Дуже часто у фонетиці сакральної мови були звуки, відсутні у мові того народу, який прийняв дану релігію, але, незважаючи на це, відповідні літери механічно переносилися на національний ґрунт, що Призводило до дублювання одних літер іншими. Запозичені лексичні елементи також зберігали орфографію мови-продуцента. Пояснюється це досить просто: у Святому Письмі священною здавалася будь-яка різниця між літерами [Успенский 1979, с. 41]. Тим більше, що писці у період становлення національних алфавітів перебували під сильним впливом сакральної мови [Зиндер 1987, с. 59]. І коли їм треба було написати дещо своєю рідною мовою, вони просто записували відповідний текст писемними знаками сакральної мови, зберігаючи при цьому написання запозичених із сакральної мови слів.

Так, наприклад, Кирило (Костянтин) та Мефодій включили до кирилиці, в основу котрої було покладено грецьку абетку, літери, які в грецькому алфавіті відігравали певну роль, але які в новому слов'янському алфавіті виявилися зайвими. «Наштовхуючись на писемні знаки грецького письма, вірогідно, непотрібні в їх новому, слов'янському письмі, першовчителі слов'ян... нерідко не зважувалися відкидати те, що було вже давно освячено» [Успенский 1979, с. 41]. Те ж стосується й перської мови, де в алфавіті присутні зайві арабські літери, які означають специфічні арабські звуки, чужі для персів [Рубинчик 1960].

Релігія впливає не лише на писемність, але й на лексику. Як з цього приводу казав М. І. Ісаєв, «виникнення тих чи інших релігій не може не відбиватися на розвитку мови: виникають специфічні слова та мовні звороти, встановлюються певні церковні стилі в літературі тощо. Проте все це не веде до порушення мовної структури, яка продовжує розвиватися за свої ми внутрішніми законами. Споріднені мови залишаються спорідненими, незважаючи на те, що їх носії можуть сповідувати різні релігії. Навпаки, неспоріднені мови народів з однією релігією залишаються неспорідненими, хоча в них з'являється спільний лексичний фонд, пов'язаний насамперед з даною релігією» [Базиев, Исаев 1973, с. 25 — 26].

Тут можна простежити певні паралелі релігії з сакральними мовами. Сакральні мови — латинська, грецька, арабська, санскрит, — виконуючи функцію мов богослужіння, об'єднували народи (нерідко й різних груп та сімей) в єдиній релігії (релігійному угрупованні).

Можна вивести ще такі асоціації: католицизм — латинська мова — латинська графіка, православ'я — давньогрецька мова — грецький алфавіт (кирилиця — це одна з модифікацій грецького алфавіту, а грузинський алфавіт — це письмо арамейського походження, яке потрапило під сильний вплив грецького алфавіту), іслам — арабська мова — арабське письмо, іудаїзм - давньоєврейська мова — єврейське письмо, індуїзм — санскрит — письмо брагмі (від якого виникли всі сучасні індійські алфавіти), буддизм — мова палі — письмо палі (від якого виникли багато алфавітів Південно-Східної Азії), ламаїзм — тибетська мова — тибетське (або монгольське) письмо.

У сучасному світі релігійний фактор послаблюється, а йому на зміну приходять інші фактори — економічні, політичні тощо,