Грижі (Hernia)

Це зміщення внутрішніх органів (кишечнику, сальника, сечового міхура тощо) у сусідні порожнини або під шкіру через природні (пупкове кільце, пахвинний канал) або штучні отвори (розрив черевної стінки) разом з очеревиною, яка покриває ці органи. Вони зустрічаються часто у свиней, рідше у рогатої худоби та інших тварин.

У грижі розрізняють: а) грижовий отвір, яким можуть бути природні щілини (пупкове кільце, пахвинний канал) і штучні (розрив тканини черевної стінки); вузький грижовий отвір називають грижовим кільцем, широкий – грижовими воротами, а видовжений – грижовим каналом; б) грижовий мішок (одні вчені до нього відносять тільки листок очеревини і фасції, що до неї прилягає, інші включають і шкіру); найвужче місце грижового мішка називають гирлом, а розширену частину – дном; в) грижовий вміст – це переважно петлі кишечнику, сальник, рідше матка, сечовий міхур.

Етіологія і патогенез. Природжена грижа розвивається внаслідок проникнення її мішка через природні отвори, що не закрилися (пупковий) чи розширилися (паховий, стегновий, промежинні). У тварин буває лише природна схильність до незаростання чи запізнення заростання природних отворів, які повинні закритися; і коли в них підвищується внутрічеревний тиск, переповнений кишечник проникає у наявні отвори. Набуті грижі розвиваються внаслідок механічних пошкоджень тупими предметами напружених стінок з розривом другого пласта стінки анатомічної порожнини – м’язово-сполучнотканного – і зустрічаються у тварин старших вікових груп.

Грижа утворюється внаслідок порушення рівноваги між внутрічеревним тиском і опором черевної стінки. Напруження останньої призводить до підвищення внутрічеревного тиску, що сприяє розриву черевних м’язів у місцях найбільшого їх опору. Повторне підвищення тиску сприяє випинанню очеревини і внутрішніх органів через утворений дефект чи штучно розширений анатомічний отвір. Грижовий мішок утворюється тим легше, чим більше рухома очеревина, тому зустрічається здебільшого у тварин низької вгодованості.

Класифікація гриж. Всі грижі за походженням розподіляються на природжені (якщо тварина з ними народжується) і набуті, що утворюються з різних причин у період розвитку тварин, однак природне їх походження дещо сумнівне. За клінічними ознаками грижі поділяються на вправимі, невправимі і защемлені. У перших грижовий вміст безболісно і вільно вправляється у природну порожнину через грижовий отвір, який добре пальпується. Причини невправимих гриж бувають різні. Тому вони ще поділяються на фіксовані і защемлені, при яких грижовий отвір не пальпується.

Грижа фіксована характеризується наявністю сполучнотканинних зрощень грижового вмісту з грижовим мішком. Вона виникає внаслідок неодноразових травм грижового мішка і розвитку адгезивних процесів спочатку за рахунок фібрину, а потім фіброзної тканини. Залежно від розміру грижі і ширини фіксації у хворих може порушуватися травлення, евакуація вмісту кишечнику, що поступово призводить до зниження вгодованості.

Грижа защемлена проявляється защемленням грижового вмісту у грижовому кільці або стискуванням у грижовому мішку. Грижове кільце при цьому пропальпувати не вдається. Защемлення залежить від багатьох факторів: діаметра грижового отвору, пружності прилеглих тканин, розмірів петлі випалої кишки тощо. При защемлених грижах завжди спостерігається біль (кольки), припухлість збільшується в об’ємі, стає щільною і напруженою. У порожнині защемленої кишки добре розмножується мікрофлора, особливо анаеробна; вона швидко розповсюджується, що призводить до гнійно-гнильного перитоніту, інтоксикації. За механізмом розвитку розрізняють три види защемлення: калове, еластичне і ретроградне.

Калове защемлення розвивається поступово, коли випала петля кишечнику переповнюється вмістом до такої міри, що її не можна вправити назад у черевну порожнину.

Еластичне защемлення (странгуляція) розвивається швидко і раптово, що, звичайно, буває під час роботи внаслідок підвищеного внутрішньочеревного тиску. При цьому грижовий отвір сильно розтягується на короткий час і в нього проникає кишкова петля. А коли в результаті скорочення прилеглих тканин грижовий отвір послаблюється й звужується, петля кишки, що знаходиться в ньому, защемлюється.

Ретроградне защемлення виникає тоді, коли в грижовий мішок проникає, крім петлі кишечнику, і частина брижі. При цьому травлення порушується не тільки в защемленій петлі, а й у інших відділах кишечнику, що лежать вільно у черевній порожнині.

За місцем локалізації грижі поділяються на пупкові, пахвинно-мошонкові, пахвинні (у самок), черевні та ін.

Пупкова грижа (Hernia umbilicalis) – вихід очеревини і частини черевних органів через розширене пупкове кільце. Грижовим умістом у такому разі переважно є тонкий кишечник, рідше – товстий. Пупкова грижа зустрічається у різних домашніх тварин і виникає у перші дні та місяці їх життя, найчастіше у поросят, телят, лошат (рис. 56).

Пахвинно-мошонкові грижі – зміщення частин органів черевної порожнини у пахвинний канал або через нього в мошонку, причому грижовим отвором є внутрішнє пахвинне кільце. Такі грижі зустрічаються здебільшого у молодих кнурців (рис. 57).

Вони поділяються (Олівков Б.М.): грижа піхвового каналу (Hernia vaginalis) – якщо вміст грижі проникає тільки у піхвовий канал; інтравагінальна (Hernia intra vaginalis) – переміщення грижового вмісту через піхвовий канал у порожнину загальної піхвової оболонки; істинно пахвинна грижа (Hernia inquinalis) – коли грижовий мішок за розриву пахвинного каналу знаходиться за його стінкою, зустрічається й у самок; істинно мошонкова грижа (Hernia soroti) – коли проривається черевна стінка біля пахвинного каналу та грижовий мішок зі своїм вмістом проникає у мошонку між фасцією і загальною піхвовою оболонкою.

Черевна грижа (Hernia abdominalis) – зміщення внутрішніх органів з очеревиною під шкіру через дефект черевної стінки. Зустрічається у тварин усіх видів у різних місцях черевної стінки, найчастіше в пупково-лонній ділянці, в апоневротичному трикутнику – найслабшому місці черевної стінки (рис. 58).

Грижа білої лінії (Hernia linea alba). Біла лінія досить міцна, проте в ній інколи з’являються щілини та отвори, внаслідок чого й утворюється грижа. Формується вона каудальніше пупка, оскільки передня частина білої лінії більш міцна і має кістково-хрящову основу (мечоподібний відросток); задня ж – більш рухома, і на неї сильніше тиснуть черевні органи. Зустрічається переважно у свинок після кастрації по білій лінії.

Промежинна грижа (Hernia perinealis) спостерігається під час випадіння прямої кишки, піхви у корів при тяжких родах внаслідок сильного тенезму м’язів.

Стегнова грижа (Hernia cruralis seu femoralis) – зміщення внутрішніх органів у стегновий канал. Зустрічається у собак, коней і рогатої худоби. Вмістом грижового мішка при цьому є кишечник, сальник, рідше ріг матки у сук.

Діафрагмальна грижа (Herni. diaphragmatica) – випинання органів черевної порожнини в грудну порожнину внаслідок розриву м’язів діафрагми. Рідко зустрічається у коней і собак, проявляється задухою, коліками, посиленими шумами перистальтики в серцево-діафрагмальному трикутнику грудної клітки при аускультації.

Промежинна (перинеальна) грижа (Hernia perinealis) – зміщення органів черевної порожнини між прямою кишкою і маткою або між маткою та сечовим міхуром у самок. Ці грижі зустрічаються рідко у вигляді круглої або овальної безболісної припухлості величиною з кулак нижче пупка.

Грижа матки (Hernia uterus) – зміщення матки під шкіру без розриву очеревини. Вона зустрічається у кобил, корів, кіз внаслідок мимовільного розриву черевних м’язів і апоневрозів, характеризується збільшенням в об’ємі черевної стінки і підтверджується ректальним дослідженням.

Клінічні ознаки. За вправимих гриж припухання м’яке, еластичне, грижовий мішок зменшується чи зникає при зміні положення тварини або натискуванні на нього пальцями; після цього легко пальпується грижове кільце.

При невправимих грижах фіксований під час натискування грижовий мішок вправляється у черевну порожнину, але незабаром випинається внаслідок перистальтичних рухів кишечнику, фіксованого у грижовому мішку. Така грижа часто защемлюється у грижовому кільці. Тоді воно не пальпується, мішок не вправляється, часто буває гарячим, болючим, щільним, напруженим. Внаслідок розвитку в защемленій петлі патогенної мікрофлори швидко настає інтоксикація, перитоніт тощо.

Діагноз ставлять на підставі характерних клінічних ознак, диференціюють грижу від абсцесу, (який характеризується місцевим гнійним запаленням без грижового кільця, флуктуацією чи крепітацією) новоутворення (тверде припухання, що не вправляється в черевну порожнину) та інших хвороб, що проявляються ознаками припухання. Слід відрізняти грижу від випадіння (Prolapsus), тому що вони за клінічними ознаками дуже подібні і часто розпізнаються під час операції. При грижах залишається цілою очеревина, за пролапсів – розірвана.

Прогноз за вправимих гриж з невеликим грижовим отвором сприятливий. При широких отворах і защемлених грижах – обережний до несприятливого: через 10–20 год тварина гине від перитоніту.

Лікування. Всі способи лікування розподіляються на консервативні та оперативні. До консервативних належить: використання бандажів, тиснучих пов’язок, втирання подразливих мазей, введення у грижове кільце подразливих речовин з метою викликати запалення, черезшкірне накладання швів на грижове кільце якщо це можливо та ін. На жаль, після їх використання нерідко спостерігають рецидиви, тому в практиці користуються здебільшого оперативними методами (гернектомія).

Існує багато методів оперативного лікування, детально описаних у курсі “Оперативна хірургія”. Суть їх полягає у введенні грижового мішка у черевну порожнину та надійному закритті грижового отвору. Оскільки грижі бувають найрізноманітнішими, запропоновані й різні види операцій. Слід пам’ятати, що за вправимих гриж не бажано розкривати черевну порожнину. Защемлені грижі вимагають термінового оперативного втручання з розкриттям черевної порожнини і подальшої профілактики перитоніту.