Крипторхізм (Kryptorchismus)

Крипторхізм – окрема патологія, яка виникає внаслідок затримки, непереміщення сім’яників черевної порожнини в мошонку (черевний крипторхізм), або затримка його у вагінальному каналі (вагінальний чи паховий крипторхізм). Зустрічається у жеребців, кнурів, псів, найчастіше буває двостороннім або лівостороннім, природженим, часто спадковим. Такий сім’яник у декілька разів менший нормального, не містить зрілих сперматозоїдів, тому крипторхіди неплідні. Статева потенція і агресивність підвищена у монорхідів, оскільки сім’яник може бути збільшеним за рахунок переродження.

Етіологія. Ненормальність (вузькість) піхвового каналу, великих розмірів сім’яник, зрощення його з очеревиною, короткий сім’яний канатик, відсутність або слабкий розвиток піхвового відростка.

Симптоми і діагностика. Під час огляду і пальпації двох або одного сім’яників у мошонці немає. При огляді її не знаходять втягнутих кастраційних рубців. На лежачому самці при відведеній тазовій кінцівці можна інколи пальпувати в нижньому паховому кільці потовщення, що являє собою сім’яник.

У великих тварин ректальним дослідженням знаходять змінені сім’яники – збільшені, або навпаки – маленькі, часто в різних ділянках черевної порожнини.

Лікування оперативне. Після 36-годинної голодної дієти тварину фіксують у лежачому положенні. Після поєднаного наркозу розріз черевної стінки роблять над зовнішнім паховим кільцем (якщо пальпується тут хвіст придатка) або у здухвинній ділянці. Видаляють сім’яники, як при кастрації на щипці Занда, емаскулятором або на лігатуру. У кріпторхів кнурів розріз роблять парамедіанний.

Зміщення за межі черевної порожнини

Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ділянках – кістки; кількість і товщина їх неоднакові в різних анатомічних стінках та навіть у різних ділянках; третій пласт, внутрішній – тонка, найчастіше серозна оболонка, парієтальний її листок.

Зміщення внутрішнього органа за межі анатомічної порожнини – у розширені природні канали, сусідні порожнини, новоутворені порожнини, або через новоутворені штучні отвори – називають дивертикулом, грижею, евентрацією, пролапсом, або виворотом.

Дивертикул (Diverticulum)

Природжене чи набуте локальне випинання стінки трубчастого, порожнистого органа або стінки анатомічної порожнини. Залежно від характеру походження вони бувають тракційні, які виникають внаслідок тиску ззовні; пульсівні, що появляються внаслідок підвищеного тиску зсередини на стінку порожнинного органа, і тракційно-пульсівні (комбіновані). У практиці зустрічається здебільшого дивертикул стравоходу, і рідше – прямої кишки.

Дивертикул стравоходу (Diverticulum oesophagi) – це одностороннє, локальне розширення з випинанням стінки стравоходу. Захворювання зустрічається спорадично у великої рогатої худоби, собак і коней.

Етіологія. Дивертикул розвивається за довготривалого відтягування стінки стравоходу при зростанні її з навколишніми тканинами, або за травм м’язового його шару чи тиску з порожнини стравоходу при закупорці коренебульбоплодами. Це тракційно-пульсівні дивертикули.

Патогенез. У результаті затрудненого проходження кормових мас через звужену ділянку стравоходу настає сильне розтягування його стінки з мікророзривами волокон, внаслідок чого порушується місцевий кровообіг, м’язова тканина атрофується, що призводить до розтягування, випинання стравоходу.

Клінічні ознаки. У яремному жолобі зліва, де проходить стравохід, видно його потовщення круглої або веретеноподібної форми, особливо помітне під час прийому грубого корму. Зменшується воно під час масажу. Якщо кормові маси затримуються у дивертикулі, вони тиснуть на трахею, сонну артерію, вагосимпатичний стовбур, викликаючи розлад серцевої діяльності, задуху. У великої рогатої худоби посилюється салівація, виникає метеоризм рубця. При регургітації кормові маси потрапляють у гортань, легені, спричинюючи розвивиток аспіраційної пневмонії.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак, а також результатів зондування і рентгеноскопії з використанням контрастної маси.

Лікування оперативне – вирізання розтягнутої слизової оболонки дивертикула. У подальшому спостерігають за станом оперованої тварини і при появі рецидиву її вибраковують.

Дивертикул прямої кишки (Diverticulum recti) – локальне випинання слизової оболонки через розірваний м’язовий та серозний шари у тазовий простір. Захворювання зустрічається у коней та старих псів.

Етіологія і патогенез. Тривалі розлади шлунково-кишкового тракту – часті проноси з наступними копростазами – спричиняють розширення, розтягнення, дряблість прямої кишки, розриви м’язової її стінки, випинання слизової оболонки, запалення, абсцес, кишкові нориці. Дивертикул прямої кишки часто супроводжує перитонеальну грижу, виворот матки.

Клінічні ознаки: непрохідність прямої кишки за частих потуг, кровотеча з анального отвору. Загальна реакція організму – пригнічення, прискорення пульсу і дихання, підвищення температури тіла.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак, пальпації, рентгенографії, лапароскопії.

Лікування: оперативне відпрепаровування дивертикула. Якщо він невеликий, його вправляють, а великий резектують.