Зміщеня у межах черевної порожнини Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)

Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням сичуга вбік, що призводить до порушення травлення і зниження молочної продуктивності. Захворювання діагностують приблизно у 2 % високопродуктивних корів голштинської, чорно-рябої й червоної датської порід.

Етіологія і патогенез. Хвороба зустрічається у перші місяці після розтелення корів і є наслідком атонії гладеньких м’язів. Вона проявляється накопиченням газів та рідини з подальшим зміщенням сичуга з його нормального вентрального положення на дні черевної порожнини справа і значно – у ділянці мечеподібного хряща. Знижена скорочуваність м’язів сичуга зумовлюється втратою холінергічної збуджуваності і зростанням нітрооксіергічного тонусу.

Настає негативний енергетичний баланс, кетонемія, гепатоліпідоз з гіпербілірубінемією і підвищеною активністю ферментів печінки. Часто за цими симптомами настає тяжка дегідратація, гіпокальціємія, гіпохлоремія, гіпокаліємія та гіпонатріємія. Кожна травма слизової оболонки травного каналу сприяє дифузії іонів водню і пепсину з просвіту органа у її товщу, викликаючи подальші ушкодження. Причини цього захворювання не з’ясовані й донині. Його реєструють переважно у стійловий період утримання тварин. Сприятливими факторами вважають різку зміну раціону або порушення його структури (надмірна кількість концентрованих кормів, недостатньо соковитих і грубих) та режиму годівлі, відсутність активного моціону або випасання тварин. Зміщення сичуга може бути вторинним як наслідок атонії та гіпотонії шлунково-кишкового тракту, що розвивається в результаті ацидозу чи алкалозу рубця, травматичного ретикуліту або ретикулоперитоніту, закупорення книжки, кетозу, патології печінки, післяродової гіпокальціємії, порушення обміну речовин, ураження вагуса, абортів чи родів, які проходять із сильними потугами, коли тварин із заворотом матки перекидають для її розкручування. Встановлено також, що зміщення сичуга може передаватися спадково. Хвороба, як правило, розвивається протягом 4-х тижнів після отелення корів.

Пояснити розвиток зміщення сичуга вліво можна виникненням атонії та гіпотонії шлунково-кишкового тракту, що спричинює бродіння кормових мас і посилення газоутворення. Ці процеси особливо небезпечні в сичузі, тому що виділення газів із нього найбільш утруднене, внаслідок чого атонічна стінка сичуга розтягується газами. Це сприяє ще більшому зміщенню його вліво у положення від нижньої ділянки живота до голодної ямки, відтіснивши рубець медіально від лівої черевної стінки. Таке легке його зміщення відбувається через те, що сичуг має довгі зв’язки. Порушення травлення та евакуації вмісту по шлунково-кишковому каналу призводить до його загнивання й утворення великої кількості токсичних продуктів.

Захворювання проявляється тим, що спочатку нижня частина сичуга змінює свою форму, потім зміщується під вентральний відділ рубця і розташовується між ним та лівою черевною стінкою. Зміщений орган наповнюється газами і при загостренні може відтиснути рубець до середини черевної порожнини.

Клінічні ознаки. У хворих тварин спостерігається зниження апетиту, тривалості жуйки, гіпо- та атонія передшлунків. Зменшується молочна продуктивність, пригнічується загальний стан, відмічається виснаження. Видимі слизові оболонки блідо-рожевого кольору, зрідка жовтяничні; температура тіла – у межах фізіологічної норми і лише в деяких тварин вона підвищується. Частота пульсу істотно не змінюється, хоча інколи може підвищуватися або знижуватися. Брадикардія викликана рефлекторним подразненням вагуса. Інколи у тварин відмічаються тахікардія та задишка, що зумовлюється тиском збільшеного в розмірах сичуга на діафрагму.

За одночасної аускультації та постукування пальцем по черевній стінці в ділянці двох-трьох останніх міжреберних проміжків з лівого боку прослуховуються високі, дзвінкі металічні звуки, що є основним діагностичним показником. Інколи, поєднуючи аускультацію з одночасним періодичним натискуванням на вентральну ділянку лівої черевної стінки, можна почути виразне хлюпання рідини у трьох останніх міжреберних проміжках. Калові маси сформовані, інколи темного кольору. До спеціальних методів діагностики захворювання відносять пункцію здутого органа, ендоскопію, діагностичну лапаротомію.

Діагноз ставиться за даними одночасної аускультації і перкусії, рентгенографії, сонографії, ректального дослідження, лапароскопії і лапаротомії. Проводиться аналіз крові, молока, сечі, калу, а також визначається активність проферменту пепсиногену. Гіперпепсиногенемія та наявність крові у калі є ознаками вторинних пошкоджень слизової оболонки (ерозії, виразки) сичуга, що вказує на перекручування і лівостороннє зміщення сичуга.

Лікування. При зміщенні сичуга вліво тварину кладуть на правий бік, перекидають на спину і розгойдуючи вліво-вправо, намагаються пальпаторно змістити сичуг до пупка. За правобічного зміщення тварину кладуть на лівий бік, перекидають на спину, а рукою, введеною через пряму кишку, і іншою – через черевну стінку здійснюють виправлення. Сичуг займає анатомічне положення, проте в усіх випадках через 1–2 дні він знову зміщується вліво. Тому в таких випадках краще користуватися оперативним методом – лапаротомією з наступним видаленням газів, переміщенням сичуга в його анатомічне положення і фіксацією швами до черевної стінки.

Окрім класичного оперативного лікування через лапаротомію М.П. Чорнозуб із співавторами (2006 р.) використовує малоінвазивний оперативний метод, менш травматичний, що дозволяє скоротити термін виконання операції до 10 хв та післяопераційного відновлення стану хворої тварини. Він забезпечує надійну фіксацію сичуга в його анатомічному положенні, не потребує виконання лапаротомії, а лише двох абомазоцентезів.