Травми спинного мозку

Струс і забій спинного мозку супроводжуються незначними, а інколи й більш стійкими руховими порушеннями, парезами тазових кінцівок.

Клінічні ознаки. Легкі забої без пошкодження мозку супроводжуються короткочасними парезами, а тяжкі (тріщини хребців, розриви оболонок мозку тощо) – порушенням сечовиділення, дефекації і паралічами тулуба нижче від місця пошкодження. Тварини при цьому приймають позу сидячої собаки.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак.

Прогноз за таких уражень від обережного до несприятливого.

Лікування. За відсутності ознак пошкодження спинного мозку проводять симптоматичне лікування. При переломах хребців з розривом мозку тварин вибраковують.

Питання для самоконтролю

1. Зміни в нервах при забої, здавлюванні та розриві.

2. Парези і паралічі нервів.

3. Забій нерва: причини, клінічні ознаки і лікування.

4. Лікування тварини в перші години після пошкодження нерва.

5. Клінічні ознаки парезу нерва.

6. Методи лікування парезів і паралічів.

7. Методи лікування розриву нерва.

8. Умови що сприяють регенерації нерва.

9. Клінічні ознаки радикулітів і невритів.

10. Атрофія м’язів: причини і лікування.

Зміщення внутрішніх органів (dislocatio)

У здорових тварин органи та їх частини мають постійну локалізацію. Це забезпечує нормальний крово- та лімфорух, іннервацію, моторику, а, отже, і морфологію та фізіологію органа. Амплітуда пасивних і активних рухів органів чітко детермінована філогенетично.

Зміщення внутрішніх органів – це зміна місця природного їх розміщення, або вихід за межі – у сусідню природну чи новоутворену порожнину, канал або назовні, у навколишній простір. Сприятливі для цього умови можуть бути генетично запрограмованими, залежними від патологічних змін спадковості, порушення функції органів і стінок, або найчастіше – механізму ушкодження.

Класифікація. Розрізняють: а) несправжні зміщення, при яких зміна положення органа істотно не впливає на його функцію, не супроводжується больовою реакцією; б) справжні, які супроводжуються порушенням прохідності порожнинних органів, здавлюванням кровоносних і лімфатичних судин, больовою реакцією, розладом їх функцій, інтоксикацією.

Зміщення внутрішніх органів може бути в межах (внутрішні) і за межі анатомічних порожнин (табл. 4). За внутрішніх зміщень весь орган або його частина переміщується із свого нормального анатомічного місця, не порушуючи прилеглих стінок порожнини, не вклинюючись у природні канали. При цьому змінюється нормальна їх дислокація, топографія, але навіть після перекручування, странгуляції, інвагінації органи не виходять за межі своєї порожнини.

Етіологія і патогенез. Внутрішні зміщення органів можуть бути природженими (рідко), або набутими; інколи – при народженні, що діагностуються в постнатальний період.

Таблиця 2 – Зміщення внутрішніх органів

У межах анатомічних порожнин (внутрішні)	За межі анатомічних порожнин
	дивертикул	грижа	проляпсус	евентрація	виворот
Зміщення сичуга	Стравоходу	Пупкова	Кишечнику	Кукси сім’яного канатика	Прямої кишки
Зміщення шлунка	Прямої кишки	Пахвинно-мошонкові	Матки	Сальника	Піхви
Інвагінація кишки		Черевна	Головного мозку	Загальної піхвової оболонки	Матки
Заворот кишок		Промежинна		Петель кишок	Препуція
Скручування матки		Стегнова		Сечового міхура
Крипторхізм		Діафрагмальна Матки

Зміщуються переважно органи, які мають довгі брижі, зв’язки. Вони розтягуються внаслідок внутріпорожнинного тиску, підвищеного тиску сусідніх органів, або скорочень власних м’язових шарів, сильної напруги стінок порожнини, зумовленої нерівномірним наповненням кишок, шлунка, передшлунків.

Іншими причинами є порушення науково обґрунтованих раціонів і технологій годівлі, умов утримання та експлуатації тварин. Найчастіше трапляються зміщення сичуга, рубця, шлунка, заворот, странгуляція, інвагінація кишок, скручування матки, зміщення міжхребцевих дисків тощо.

У схильних до такого зміщення високопродуктивних тварин за декілька тижнів до і після родів, при збільшенні частини концентрованих і зменшенні – грубих кормів в їх раціоні, спостерігається їх бродіння, швидке газоутворення. Гіпотонія, атонія органів гальмують виділення газів, зумовлюючи порушення іннервації, крово- і лімфотоку, спочатку спазм, а потім парез, параліч гладеньких м’язів, зміщення внутрішніх органів, некроз насамперед слизової оболонки, а потім – аутоінтоксикацію.

Зміщення частини шлунково-кишкового каналу та скручування спричиняє порушення евакуації вмісту, травлення, загнивання кормів з утворенням продуктів розпаду – аміаку, метану, індолу, скатолу, біогенних амінів. Всмоктування їх у кров призводить до інтоксикації організму.

Діагностику зміщень внутрішніх органів проводять методами поштовхової пальпації, перкусії, аускультації, аналізу синдрому колік, ректального дослідження у великих тварин. Відсутність точних інформативних тестів і доступних методів об’єктивного дослідження обмежує можливості їх діагностики. Тому додатково застосовують пункцію, лапароскопію і навіть пробну лапаротомію.

М. Рубленко, С. Данільченко, Д. Підвалюк (2005 р.) запропонували об’єктивний експрес-метод діагностики абдомінальної патології у свиней ультразвуковою діагностикою за допомогою ультразвукового приладу “Scanner 100 Falco”. Це – перспективний метод об’єктивного моніторингу зміщень внутрішніх органів та їх ускладнень.

Прогноз. Своєчасне оперативне втручання дає позитивний ефект. За некрозу стиснутих тканин, отруєння хворої тварини продуктами розпаду – прогноз несприятливий. Якщо хвороба ускладнюється виразками, некрозами, тяжким ураженням печінки, перитонітом – він також несприятливий. При консервативному лікуванні – сумнівний, оскільки часто наступають рецидиви.

Лікування. Консервативне і оперативне, що полягає у відновленні у природному місці зміщеного органу, інколи фіксації його до стінки порожнини.

Профілактика – не допускати близькоспоріднене розведення тварин, високопродуктивних корів необхідно забезпечити збалансованим за основними поживними речовинами раціоном. У структурі раціону кількість грубих кормів має складати не менше 18–20 % від загальної сухої їх маси. Забезпечувати корів вітамінними та мінеральними підкормками. Не слід допускати вторинних етіологічних факторів, які сприяють зміщенню внутрішніх органів, а саме: підвищення внутрічеревного тиску, сильної напруги стінок порожнин, порушень техніки виконання операцій тощо.