Парез і параліч нервів

Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи.

Оскільки більшість периферичних нервів складається з рухових і чутливих волокон, паралічі часто супроводжуються зниженням чутливості − гіпостезією, або повною її втратою − анестезією.

Етіологія. Параліч виникає при розривах, пораненнях, стисканнях нерва (пухлиною, сторонніми предметами), а парез − при забоях, струсах, і частковому його розриві (периферичний параліч). Крім того, вони можуть виникати також під час захворювання головного і спинного мозку (крововиливи, абсцеси тощо); за деяких інфекційних хвороб (чума собак, мит коней, сказ); отруєння деякими рослинами (гірчак, ріжки); порушення обміну речовин (центральний параліч).

Розрізняють такі види паралічу: параплегія −двосторонній параліч обох тазових чи грудних кінцівок; геміплегія − параліч однієї сторони тіла; моноплегія − параліч або парез однієї кінцівки або окремих груп м'язів.

Патогенез. Внаслідок дії етіологічного фактора в ушкодженому нерві спочатку розвиваються дегенеративні процеси, що характеризуються набряком, вакуолізацією, варикозним потовщенням його осьових циліндрів. Потім мієлінова оболонка і осьові циліндри розпадаються на окремі фрагменти − грудочки, зерна; шванівська оболонка не зберігається (валлерівське переродження).

Слідом за дегенеративними змінами розвиваються і регенеративні процеси, які починаються з центрального відрізка. Нервове волокно росте в середньому з швидкістю 1−1,5 мм на добу. Спочатку на кінці пошкоджених осьових циліндрів і клітин шванівської оболонки утворюється булавоподібне потовщення − "колба росту". З нього проростає в напрямі периферичного кінця нерва декілька волоконець, навколо яких посилено розмножуються шванівські клітини.

Якщо розходження кінців нерва незначні (до 1 см), то осьові циліндри легко проникають в дистальний відрізок, поступово досягаючи периферичних закінчень у м’язах (рухових бляшок). Всі новоутворені нервові волокна спочатку безм'якотні, мієлінова оболонка в них утворюється пізніше. Ознаками відновлення провідності нерва є поява больової чутливості нижче від місця ушкодження, підвищення м’язового тонусу, зменшення атрофії м'язів, відновлення активних рухів органа.

Клінічні ознаки. При парезах нерва порушується тільки рухова функція іннервованого ним органа; рефлекси знижені, але повністю не зникають. Натискування на нерв нижче від місця ушкодження викликає больову реакцію. Атрофія м’язів мало виражена.

Під час паралічів рухова функція м’яза випадає повністю, а сам м’яз швидко атрофується. Крім того, нижче від місця ушкодження спостерігається повна або часткова втрата чутливості іннервованих ним тканин. Нерідко виникають вазомоторні і трофічні розлади − набряки, охолодження кінцівки тощо. За центральних парезів і паралічів процес захоплює кілька м'язових груп, або навіть органів, поширюючись на одну чи обидві половини тіла.

Діагноз ставиться за клінічними ознаками. Для його уточнення необхідно провести дослідження на електрозбудження. При парезі і паралічі виникає різке порушення скорочувальної здатності відповідних м’язів під впливом гальванічного струму.

Прогноз залежить від глибини анатомічних і дегенеративних змін як у нерві, так і в іннервованому ним м’язі, а також від походження паралічу: при периферичних − сприятливий, за паралічів центрального походження − здебільшого несприятливий. При забоях, струсах, розтягах і здавлюванні нерва прогноз сприятливий, іноді провідність нерва відновлюється. За розриву нервів і необоротних змін у них прогноз несприятливий.

Лікування здійснюється залежно від виду ушкодження нерва. Струс, забій, здавлювання лікують консервативними методами, спрямованими на прискорення перебігу процесів дегенерації і регенерації в ушкодженому нерві. З цією метою застосовують: 1) анальгезивні (новокаїн, лідокаїн анальгін), протизапальні (кортикостероїдні препарати), антимікробні засоби (антибіотики, сульфаніламідні препарати); 2) вітамінні препарати – В₁, В₁₂, нікотинову кислоту 10−15 днів підряд з метою підвищення обміну речовин у нервових клітинах, прискорення синтезу ацетилхоліну і регенерації нервових волокон; 3) стимулятори нервової системи (алое, ФІБС, плазмол та ін.); 4) антихолінестеразні препарати (прозерин); 5) фізіотерапевтичні методи (лазеротерапія, масаж, УВЧ, зігрівання). З відновленням функції ураженої кінцівки − дозовані рухи.

Хірургічне лікування при розривах нерва полягає в накладанні епі-неврального шва на нерв за допомогою спеціального інструмента. Лікування при парезах і паралічах малоефективне, особливо за ускладнення м’язовою атрофією, контрактурою, трофічною виразкою.

За свіжих пошкоджень тваринам надають спокій. Для зменшення ексудативних явищ користуються короткою новокаїновою блокадою з гідрокортизоном (0,002 на 1 кг маси), дексаметазоном, преднізолоном і подальшим теплим укутуванням. При розриві нервів після хірургічної обробки рани накладають епіневральний шов.

Крім того, добрі наслідки дає введення у паралізовані м’язи в кількох точках вітаміну В₁, і В₁₂ у дозах великим тваринам 1−2 г, дрібним − 50−200 мг 15−20 разів з інтервалом 24 год. З 4−5-го дня призначають легкий масаж і теплові процедури; через 15−25 днів, з появою ознак відновлення функції м'язів − дозований рух по рівній дорозі. Додатково використовують парафінові і озокеритові аплікації, УВЧ, сеанси лазеротерапії за допомогою гелій-неонового лазера з метою поліпшення крово-і лімфообігу, обміну речовин у зоні паралізованого нерва. За хронічних паралічів додатково втирають подразливі мазі та лініменти, призначають парафінові аплікації, грязелікування, тканинну терапію, аутогемотерапію.

Профілактика. З метою запобігання парезам і паралічам усувають фактори, що їм сприяють: очищають приміщення, пасовища, вигульні майданчики від сторонніх предметів, усувають несправності підлоги тощо. За тривалого залежування тварин забезпечують достатньою кількістю м’якої підстилки, перевертають їх на другий бік, роблять масаж.