Хвороби лімфатичних судин та вузлів

Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинної основи. Лімфатичні вузли поряд з фільтраційно-детоксикаційною функцією регулюють імунну систему, продукують біологічно активні низькомолекулярні лімфопептиди, що впливають на метаболізм всіх органів і тканин. У зв'язку з цим стан лімфатичної системи за більшості хвороб є важливим показником патологічних змін у тканинах та органах. Тому хвороби лімфатичних судин та вузлів потребують пильної уваги лікарів. Нерідко хвороби судин та вузлів лімфатичної системи проявляються одночасно.

Лімфангоїт (Limphangoitis)

Лімфангоїт – запалення лімфатичних судин, яке є ускладненням первинного гнійно-запального процесу.

Етіопатогенез. Розвиток лімфангоїту визначають: локалізація та розвиток первинного інфекційного вогнища, вірулентність мікрофлори і анатомо-фізіологічні особливості лімфообігу. Найчастіше він виникає на кінцівках, що зумовлено значним їх забруденням, великою частотою травм та особливостями лімфообігу.

Лімфангоїт, як правило, виникає у випадках інфікування первинного вогнища грамнегативною мікрофлорою та її асоціаціями. Такі процеси відбуваються за гіперергічним типом. Згадані мікроорганізми виділяють надзвичайно патогенні ендотоксини, які призводять до гіперактивації системи гемостазу та блокування факторів імунологічного захисту. Внаслідок цього захисні бар'єри первинного гнійно-запального вогнища стають неповноцінними. Мікроби та їх токсини проникають спочатку у міжтканинні щілини, а потім – у лімфатичні капіляри і далі вихідним шляхом з течією лімфи розповсюджуються у більш великі лімфатичні судини та вузли. Висока концентрація мікробів та токсинів веде до ушкодження ендотелію лімфосудин.

Зміна хімічного складу лімфи внаслідок токсикозу, накопичення в ній фібриногену та його метаболітів призводить до погіршення реологічних властивостей лімфи, розвитку лімфостазів і внутрішньо-судинного тромбоутворення. Здебільшого такі зміни відбуваються на кінцівках, де лімфатичні судини мають велику кількість клапанів. У місцях їх розташування осідають мікроорганізми, що викликають реактивне запалення. Далі, залежно від вірулентності мікрофлори та опірності захисних сил організму, процес може розвиватись за типом абсцесу чи флегмони.

Формування запального процесу може обмежуватись дрібними лімфатичними судинами (сітчастий лімфангоїт), чи поширюватись на великі поверхневі та глибокі лімфатичні судини (стовбурний лімфангоїт).

Клінічні ознаки. Сітчастий лімфангоїт характеризується ущільненням, контуруванням дрібних поверхневих лімфатичних судин на шкірі. Звивисті, болючі тяжі лімфатичних судин видно у ділянках тонкої та ніжної шкіри (вим'я, препуцій, мошонка, промежина). На непігментованій шкірі можна виявити вздовж лімфатичних тяжів червонуваті смуги. Регіонарні лімфатичні вузли збільшені й ущільнені. Через кілька днів у багатьох місцях виявляються дрібні вогнища розпаду шкіри з невеликим виділенням гною, що засихає і відокремлюється у процесі епітелізації.

Розвиток гнійного стовбурового лімфангоїту вказує на прогресування основного захворювання і посилює тяжкість його перебігу. У тварин підвищується температура тіла (гнійно-резорбтивна пропасниця). Поряд з гіперемією має місце набряк шкіри по ходу лімфатичних судин. При ураженні поверхневих судин під шкірою проступають болючі вузлуваті тяжі, на яких поступово формуються абсцеси. При ураженні глибоко розташованих лімфатичних судин виявляють обширне рівномірне припухання, болючість за глибокої пальпації, різного ступеня порушення функції пошкодженого органа. Можливі підфасціальні чи міжм'язові флегмони. Лімфаденіт розвивається на дуже ранніх стадіях хвороби.

Лікування повинно бути спрямоване на ліквідацію первинного гнійно-запального осередку. Антибактеріальну терапію призначають з урахуванням характеру мікрофлори та її лікарської стійкості. По можливості проводять глибоку антисептику тканин шляхом внутрішньоаортальних чи артеріальних ін’єкцій антибіотиків з новокаїном. При лімфангоїті кінцівки доцільно застосовувати іммобілізуючу пов’язку. Масаж та втирання мазей протипоказані, бо вони сприяють руйнуванню лімфатичних тромбів, загостренню лімфангоїту та генералізації інфекції. За сітчастого лімфангоїту застосовують новокаїнантибіотикові блокади, фізіотерапевтичні засоби, спирт-іхтіолові та димексидові компреси. Гнійники при стовбуровій формі захворювання розрізають і лікують як гнійні рани.