Атрофія м’язів

Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин, авітамінозів (недостатність вітамінів Е і В), голодування тощо.

З урахуванням причин виділяють такі форми атрофії: функціональна, що виникає внаслідок хронічних уражень сухожилків, суглобів і кісток кінцівок; травматична, яка є наслідком безпосереднього ушкодження м’язів та супроводжується розвитком міозитів чи міопатозів; ішемічна, що виникає за тривалого стискування м’язів, тромбозу й емболії судин тощо; нейропатична, яка є наслідком захворювання центральної або периферичної нервової системи і проявляється болем, паралічами.

Патогенез. Нейропатичні дистрофії характеризуються потоншенням м’язових волокон, зникненням їх рисунка. Через 2−3 міс. в них уже не розрізняють "білих і червоних" волокон, що може призвести до повного зникнення м’язових клітин.

За гнійних артритів атрофія м’язів виникає рефлекторно. Подразнення синовіальної оболонки токсичними продуктами передається у спинномозкові центри, а звідти ефекторною дугою − відповідним м’язам, у яких і розвивається атрофічний процес. При ішемічних атрофіях до м'язів не надходить потрібна кількість поживних речовин внаслідок порушення їх функціонального зв’язку з нервовою системою. За нестачі у кормах токоферолу (вітамін Е) порушується регулювальна роль нервової системи, що також може викликати атрофію м’язів.

Клінічні ознаки. Атрофовані м’язи зменшені в об’ємі, порівняно з парним органом або тією ж ділянкою протилежного здорового боку, щільні, неболючі.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак. При цьому важливо диференціювати функціональну і нейрогенну атрофію шляхом використання гальванічного струму: відсутність реакції на струм свідчить про нейрогенну атрофію чи повне фіброзне переродження м’язів.

Прогноз. Функціональні і травматичні атрофії повністю виліковуються після усунення захворювання, що стало її причиною. Атрофії, які виникли внаслідок паралічів центрального походження і повних розривів нервів, не виліковуються.

Лікування. При виборі методів лікування необхідно звернути увагу на основну хворобу, що призвела до атрофії. І тільки після усунення її причини можна проводити відповідне лікування: масаж та дозовані рухи. У хронічній стадії хвороби втирають подразливі мазі (апізатрон, фіналгон); внутрішньомязово – вводять вітаміни групи В і Е (токоферол). Із фізичних методів лікування при атрофіях м’язів застосовують такі, як ритмічна гальванізація, фарадизація, діатермія, УВЧ-терапія, опромінення лампами інфраруж, Мініна і солюкс.

Питання для самоконтролю

1. Причини міозитів і міопатозів.

2. Класифікація і клінічні ознаки міопатозів.

3. Лікування міопатозів.

4. М’язовий ревматизм: етіологія, патогенез і клінічні ознаки.

5. Принципи лікування м’язового ревматизму.

6. Етіологія і патогенез асептичного міозиту.

7. Гнійний міозит і його лікування.

8. Лікування хронічного міозиту.

9. Фіброзний і осифікувальний міозит.

10. Профілактика хвороб м’язів.