Хвороби м’язів міозити (мiоsітіs)

Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу − асептичними і гнійними, за етіологією – травматичними, ревматичними та інфекційними.

Травматичний міозит зустрічається часто і являє собою асептичне, гостре чи хронічне запалення м’язів, що розвивається внаслідок механічних пошкоджень.

Патогенез. На місці травми виникають надриви, розриви м’язових волокон, крововиливи, часто з утворенням гематом; згодом виділяється серозний ексудат, внаслідок чого розвивається запальний набряк. З часом ексудат та невеликі згустки крові розсмоктуються і явища запалення поступово зникають. Так буває за незначних травм. При значних, з розміжченням тканин, запальний ексудат просочує міжм’язову сполучну тканину, м’язові волокна, внаслідок чого порушується їх живлення, що сприяє розвитку дегенеративних процесів. Поступово дефект заміщується сполучною тканиною, яка з часом перетворюється у фіброзну і спричиняє міогенну контрактуру (фіброзний міозит).

Інколи великі рубці петрифікуються (осифікувальний міозит).За інфікування вогнищ ураження стафіло-стрептококами, кишковою паличкою розвивається гнійний міозит, причому процес спочатку відбувається в інтерстиціальній тканині, а пізніше − і в м’язовій. Під дією мікробів, тканинних ферментів тканини лізуються з утворенням дрібних абсцесів, що часто зливаються між собою, утворюючи одну або декілька великих гнійних порожнин. З часом такі абсцеси інкапсулюються.

Іноді розвивається дифузний гнійний міозит, що характеризується гнійною інфільтрацією тканин. При цьому часто виявляють затікання гною, що інколи призводить до розвитку септичних явищ.

Клінічні ознаки залежать від стадії розвитку процесу, але у всіх випадках порушується функція пошкоджених м’язів. Місцеві зміни характеризуються різних розмірів припуханням тканин, болючим і гарячим. М’яз напружений, потовщений. У міру затухання запальних явищ і резорбції ексудату вказані ознаки поступово зникають.

При фіброзних міозитах на місці пошкодження в подальшому з’являються горбкуваті ущільнення м’язів. Гнійний міозит супроводжується підвищенням температури тіла. Пошкоджений м’яз щільний, напружений, болючий, збільшений, гарячий; з’являється розлите припухання з ознаками флегмони.

Лікування. За гострих асептичних міозитів спочатку користуються протизапальними засобами, а пізніше − такими, що сприяють розсмоктуванню ексудату і попереджують утворення проліфератів (масаж, парафінові аплікації, аутогемотерапія тощо.

За гнійних міозитів спочатку користуються сухим теплом; з появою абсцесів їх розрізають, акуратно видаляють некротизовані тканини. У порожнину вводять пухкий марлевий дренаж з гіпертонічним розчином кухонної або інших середніх солей (засоби осмотерапії), а після зменшення набряку − з лініментом за Вишневським. Ефективним є використання сорбційного препарату Песил, виготовленого на кремнійорганічній основі. Після одно-триразового його введення в порожнину рани прискорюється очищення її від мертвих тканин, зменшується запальна реакція (Ільніцький М.Г.).

При фіброзних міозитах користуються подразливими препаратами, вібромасажем, фібролізином, тканинними препаратами, припіканням тощо. Та все ж при задавненій хворобі таке лікування неефективне.

За осифікуючого міозиту на початку хвороби застосовують припікання у поєднанні з масажем і резорбтивними мазями, ультразвуком, а в запущених випадках поодинокі кісткові утворення екстирпують.