Дерматити (dermatitis)

Дерматит – запалення шкіри з ураженням всіх її шарів без клінічних проявів поліморфізму висипів. Вони бувають прості та алергічні. Перші виникають під впливом первинних подразників, другі – за повторної дії на шкіру алергенів.

За етіологічними й клінічними ознаками розрізняють дерматити: травматичний, медикаментозний, термічний, рентгенівський, навколорановий, бородавчастий, некробактеріозний, бражний, паразитарний, алергічний.

У тварин найчастіше зустрічається травматичний дерматит, що виникає внаслідок механічного пошкодження шкіри (тертя, розчухів, стиснення, тиснення збруєю, тривалого лежання на твердій підлозі). Локалізується він переважно у ділянці колінних, плечолопаткових, путових і карпальних суглобів, стегна, спини. Дерматити у цих ділянках інколи супроводжують лімфоекстравазати та травматичні бурсити. Вони поділяються на гострі та хронічні.

Медикаментозний дерматит виникає при нашкірному використанні лікарських засобів подразливої дії (5–10%-ний розчин йоду, протипаразитарні та інші хімічні засоби).

Навколорановий дерматит виникає за тривалої дії ранового ексудату на шкіру біля рани чи нориці. Внаслідок мацерації випадає волос, а на шкірі з’являються ерозії, покриті кірочками засохлого ексудату. У подальшому виникає набряк шкіри і підшкірної клітковини. За тривалого виділення ексудату шкіра грубішає, склерозується, на ній з’являються складки, лущення.

Бородавчастий дерматит (верукозний) – хронічне гіперпластичне запалення шкіри з утворенням бородавчастих виростів. Зустрічається переважно у коней важких порід у ділянці пальця. Виникає з гострого дерматиту, мокнучої екземи, рідше – самостійно. Причина його точно не встановлена, однак першочерговим є тривале подразнення шкіри та порушення внаслідок цього відтоку лімфи. Через відсутність імунологічної толерантності до кератогіаліну у схильних до алергії тварин тривале запалення ускладнюється гіперергічною проліферативною реакцією, спрямованою на елімінацію зернистого шару (аутоімунне запалення).

Бородавчастий дерматит часто призводить до слоновості кінцівки. У таких тварин погіршується загальний стан внаслідок інтоксикації продуктами життєдіяльності мікробів і тканинного розпаду.

Алергічний дерматит виникає після використання гетерогенних білків, сироваток, вакцин; при деяких вірусних і бактерійних інфекціях (бешиха); трансфузії крові. Такі дерматити, на відміну від екземи, самовільно зникають при усуненні алергена.

Бражний дерматит виявляється у великої рогатої худоби після згодовування значної кількості картопляної браги чи картоплі (особливо весною). При цьому виникають кормові висипи і отруєння (за рахунок соланіну), нервові порушення і гемоліз еритроцитів. У тварини часте сечовипускання, тому сеча викликає мацерацію вінцево-путової ділянки, що призводить до розвитку дерматитів.

Клінічні ознаки. За гострих травматичних дерматитів волос обламується і випадає, а на непігментованій шкірі можна побачити потертість, почервоніння та незначний набряк. З посиленням дії подразників і особливо при інфікуванні пошкодженої шкіри з’являються болючість та виділення гнійного ексудату, що підсихає на поверхні, утворюючи кірочки. Гнійні дерматити інколи супроводжуються підвищенням загальної температури тіла внаслідок всмоктування бактерій із первинних вогнищ.

Тривалі механічні подразники сприяють розвитку хронічного дерматиту, при якому ознаки запалення стають слабопомітними. Волос частково чи повністю випадає, шкіра ущільнюється і стає набряклою, малорухомою, сухою внаслідок атрофії сальних залоз, її складки можуть тріскатись (ділянка ліктя, пута і т.п.) засмічуватись брудом і патогенними мікроорганізмами, що сприяє підтриманню хронічного запального процесу – верукозного дерматиту, слоновості шкіри чи піодерміту. За медикаментозного дерматиту клінічні ознаки аналогічні описаним раніше і можуть зникати самостійно через кілька днів після усунення подразливого фактора. Епідермальний покрив відторгається у вигляді тонких лусок (замінюється новим).

Клінічні ознаки бородавчастого дерматиту характеризуються застійним набряком шкіри та підшкірної клітковини в ділянці пута однієї тазової кінцівки, рідше обох. Уражена ділянка шкіри потовщена і малорухлива. Волос випадає, поверхня покривається сморідною сірувато-білою гнійною масою і бородавчастими розростами різних розмірів, кольору та форми. Спочатку вони дрібні, потім поступово збільшуються і можуть досягати розмірів гусячого яйця. Часто бородавчаті розрости, зливаючись між собою, утворюють масивну горбкувату блідо-червону і досить щільну поверхню, що нагадує цвітну капусту.

Алергічний дерматит характеризується швидкою появою сильно свербіжного кропивного висипу в ділянці голови, спини, у місці ін’єкції, який утримується від декількох хвилин до 1–2 днів. У тварин з’являється м’язова слабкість, тремтіння, слинотеча, підвищення температури, частоти пульсу і дихання.

Діагноз на дерматити ставлять на підставі анамнестичних, клінічних даних, а за ускладнень – спеціальних досліджень шкіри.

Прогноз при дерматитах сприятливий; за тяжких уражень і верукозного дерматиту – від сумнівного до несприятливого.

Лікування починається з усунення причин і попередження інфекції. Для цього після видалення волосяного покриву пошкоджену шкіру ретельно миють водою і просушують серветками; потім використовують дезінфекційні ванни з 20–50% димексиду, 0,5% перманганату калію та ін. Після цього видаляють змертвілі тканини і обробляють пошкоджену шкіру аерозолями (чемі - спрей, дерматозол чи кубатол), брильянтовою зеленню чи метиленовим синім (1%-ним розчином 1–3 рази з інтервалом 24 год). Потім поверхню покривають захисними пов’язками з лініментами та іншими пом’якшувальними бактерицидними і кортикостероїдними мазями. Доцільно також використовувати й короткий новокаїновий блок, лазеротерапію тощо.

При бородавчастому дерматиті більш ефективним є оперативне лікування шляхом видалення новоутвореної тканини з подальшою зупинкою кровотечі термокаутером. Із загальних методів, за необхідності, використовують десенсибілізувальну терапію (кортикостероїдні препарати, димедрол, кальцій хлористий, новокаїн та ін.).

Питання для самоконтролю

1. Екзо- і ендогенні фактори, що сприяють ураженню шкіри.

2. Дослідження тварини з ураженнями шкіри.

3. Фурункул і фурункульоз: етіологія, клінічні ознаки і лікування.

4. Карбункул: етіологія, патогенез, клінічні ознаки та лікування.

5. Екзема: етіологія, патогенез, класифікація, клінічні ознаки та лікування.

6. Дерматит.

7. Верукозний дерматит.

8. Профілактика уражень шкіри у тварин.