
- •Передмова
- •Завдання і шляхи розвитку ветеринарної хірургії. Перед ветеринарною хірургією стоять такі завдання:
- •Дослідження хірургічно хворої тварини.
- •Підготовка тварини до операції.
- •Післяопераційний догляд за тваринами.
- •Травми і травматизм тварин
- •Класифікація травматизму
- •Профілактика травматизму
- •Вплив травми на організм
- •Реакція організму на травму
- •Запалення
- •Медіатори запалення
- •Ключові ланцюги запалення
- •Клінічні форми запалення
- •Видові особливості запалення
- •Лікування запальних процесів
- •Фізичні методи
- •Фізіотерапевтичні процедури
- •Гальванізація і електрофорез
- •Світлолікування
- •Медикаментозне лікування
- •Імуностимулювальна терапія
- •Закриті механічні пошкодження
- •Гематома
- •Лімфоекстравазат
- •Відкриті механічні пошкодження (рани)
- •Симптоми ран
- •Класифікація ран
- •Механізми загоювання ран
- •Фази загоєння ран
- •Фактори, що впливають на загоєння ран
- •Типи загоєння ран
- •Загоювання первинним натягом
- •Загоєння вторинним натягом
- •Загоювання ран під струпом
- •Видові особливості ранового процесу
- •Ускладнення при загоюванні ран
- •Загоєння ран у тварин, хворих на променеву хворобу та при їх забрудненні радіонуклідами
- •Методи контролю перебігу ранового процесу
- •Лікування ран Зупинка кровотечі
- •Боротьба з втратою крові
- •Рановий спокій
- •Механічна антисептика ран
- •Хірургічна обробка ран
- •Фізична антисептика ран
- •Хімічна антисептика ран
- •Лікування операційних і випадкових свіжих ран
- •Лікування гнійних ран
- •Лікування ран, що загоюються під струпом
- •Лікування ран, що довго не загоюються
- •Лікування ран у хворих на променеву хворобу
- •Хірургічна інфекція
- •Механізми, що попереджують розвиток інфекції
- •Умови, що сприяють розвитку хірургічної інфекції
- •Дрімаюча інфекція
- •Класифікація хірургічної інфекції
- •Аеробна (гнійна) інфекція
- •Клінічні форми гнійної інфекції
- •Абсцес (Abscessus)
- •Флегмона (Phlegmona)
- •Анаеробна і гнильна інфекція
- •Сепсис (Sepsis)
- •Специфічна інфекція
- •Актинобактеріоз
- •Ботріомікоз
- •Правець
- •Некробактеріоз
- •Сторонні тіла у тканинах і органах, змертвіння, виразки, нориці
- •Сторонні тіла
- •Змертвіння (некроз)
- •Гангрена
- •Виразка (ulcus)
- •Нориця (fistula)
- •Термічні, хімічні та радіаційні ушкодження
- •Термічні опіки
- •Електроопіки
- •Променеві опіки
- •Відмороження (congelatio)
- •Хвороби кісток Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
- •Дистрофічний остеотендиніт
- •Періостит (Periostitis)
- •Гнійне запалення кістки (Ostitis purulenta)
- •Некроз кістки (Osteonecrosis)
- •Карієс кістки (Caries ossium)
- •Ревматичний остит (Ostitis reumatica)
- •Запалення кісткового мозку (Osteomyelitis)
- •Переломи кісток (Fracturae ossium)
- •Хвороби суглобів
- •Анатомо-фізіологічні дані
- •Класифікація хвороб суглобів
- •Закриті механічні пошкодження Забій суглоба (Contusio articuli)
- •Розтяг суглоба (Distosio articulorum)
- •Вивих суглоба (Luxationes articulorum)
- •Асептичні синовіти (synovitis aseptika)
- •Гострий серозний синовіт (Synovitis serosa acuta)
- •Гострий серозно-фібринозний синовіт (Synovitis serofibrinosa acuta)
- •Хронічний серозний синовіт (Synovitis serosa chronica)
- •Рани суглобів (Vulnera articulorum)
- •Гнійне запалення суглобів (Artritis purulenta)
- •Грануломатозний артрит (Arthritis granulomatoza)
- •Суглобовий ревматизм (Arthritis reumatica)
- •Хронічні безексудативні процеси в суглобі Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
- •Контрактури суглобів
- •Деформівний артрит
- •Артроз (Arthrosis)
- •Остеохондроз (Osteoochondrosis)
- •Дисплазія суглобів
- •Хвороби сухожилків, сухожилкових піхов і бурс анатомо-фізіологічні дані
- •Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
- •Рани сухожилків (Vulnera tendinitum)
- •Запалення сухожилка (Tendinitum) Гострий асептичний тендиніт
- •Гнійний тендиніт (Tendininis purulenta)
- •Паразитарний (онхоцеркозний) тендиніт (Tendinitis onchocerkosis)
- •Тендовагініти (tendovaginitis)
- •Асептичні гострі тендовагініти (Tendovaginitis aseptica acuta)
- •Хронічні асептичні тендовагініти (Tendovaginitis chronica)
- •Гнійний тендовагініт (Tendovaginitis purulenta)
- •Бурсити (bursitis)
- •Хвороби шкіри функції, будова і властивості шкіри
- •Класифікація хвороб шкіри
- •Гнійничкові захворювання шкіри (піодермії)
- •Дерматити (dermatitis)
- •Хвороби м’язів міозити (мiоsітіs)
- •М'язовий ревматизм (міоsітіs rеuматікus)
- •Міопатози (мioратноsіs)
- •Атрофія м’язів
- •Хвороби судин Хвороби кровоносних судин Артеріїт (Arteriitis)
- •Флебіт і тромбофлебіт (Phlebitis et trombophlebitis)
- •Хвороби лімфатичних судин та вузлів
- •Лімфангоїт (Limphangoitis)
- •Лімфонодуліт (лімфаденіт) (Limphonodulitis, limphadenitis)
- •Хвороби нервової системи Механічні пошкодження периферичних нервів
- •Парез і параліч нервів
- •Запалення нерва (nevritis)
- •Травми головного мозку
- •Травми спинного мозку
- •Зміщення внутрішніх органів (dislocatio)
- •Зміщеня у межах черевної порожнини Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
- •Зміщення шлунка у собак
- •Інвагінація кишки (Invaginatio intenstinum)
- •Заворот і перекручування кишок (Torsio et volvulus intestinorum)
- •Скручування матки (Torsio uteri)
- •Крипторхізм (Kryptorchismus)
- •Зміщення за межі черевної порожнини
- •Дивертикул (Diverticulum)
- •Грижі (Hernia)
- •Проляпсус (Prolapsus)
- •Евентрація (Eventratio)
- •Виворот із випадінням порожнинних органів
- •Виворот прямої кишки (Іnversio recti)
- •Виворот піхви (Іnversio vaginae)
- •Виворот матки (Рrolapsus etinversio uteri)
- •Виворт препуціального мішка (Іnversio praeputium)
- •Парафімоз (Рaraphimosis)
- •Новоутворення
- •Поширення пухлинних хвороб
- •Етіологія і патогенез новоутворень
- •Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
- •Класифікація пухлин
- •Клінічна характеристика пухлин Доброякісні новоутворення
- •Злоякісні новоутворення Карцинома (сancer – рак)
- •Саркома (Sarcoma)
- •Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
- •Зміни морфологічного складу крові
- •Діагностика новоутворень
- •Загальні принципи лікування
- •Хірургічне лікування
- •Патогенетичне лікування
- •Хіміотерапія
- •Променева терапія
- •Фотодинамічна терапія
- •Гормонотерапія
- •Штучна гіпертермія
- •Кріохірургія
- •Магнітотерапія
- •Питання для самоконтролю
- •Предметний покажчик
- •Список рекомендованої літератури Основна
- •Додаткова
Хвороби шкіри функції, будова і властивості шкіри
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі низку важливих функцій.
Шкіра – епітеліально-сполучнотканинний орган тіла тварин, що забезпечує бар’єрну функцію, попереджує втрату води і електролітів, значно зменшує негативний вплив сонячної радіації, має антибактеріальні і протигрибкові властивості. Завдяки нервовим рецепторам вона є сенсорним органом – відчуває біль і тиск, тепло й холод, а при багатьох хворобах шкіри і деяких – імунної та ендокринної систем – свербіж. Шкіра, завдяки сильнорозвинутій сітці капілярів і лімфатичних судин, бере участь у газообміній та судинній реакціях. Колір її залежить від кількості крові, що протікає в субдермальних судинних сплетіннях, а також від наявності пігментів – меланіну й кератину. Крім того, температура шкіри визначається інтенсивністю кровотоку. Місцева реакція (гіперемія) виникає після розширення дрібних судин. Підтримує шкіра і баланс між віддачею та утворенням тепла в організмі тварин (терморегулювальна функція). У ній, під дією сонця, синтезується вітамін D. А маючи жирові і потові залози, вона є частиною системи органів виділення. Так, потова рідина складається з води, невеликої кількості натрію хлориду, калію, інших солей, а також значної кількості молочної кислоти, аміаку та сечовини. Завдяки всмоктувальній функції через поверхню шкіри у кровотік проникають (дифундують) не тільки гази, але й різноманітні речовини – вода, жиророзчинні речовини, гормони, диметилсульфоксид (ДМСО), а також отрути (фенол тощо).
Шкіра складається з трьох частин – епітеліальної, сполучнотканинної і жирової (остання відсутня в ділянці стінки копит і ратиць). Епітелій (епідерміс) утворює її поверхневий шар, забезпечуючи свою цілісність постійним продукуванням захисних компонентів – волосяного покриву, секрету шкірних залоз (сальні, потові) і ороговілих клітин рогового шару. В основному це плоский багатошаровий епітелій, у якому розрізняють два головних шари: верхній – роговий і глибше розташований – утворювальний або ростковий. До складу епітелію входять кератиноцити (85%), клітини Лангерганса (5–8%), меланоцити (5%).
Клітини рогового шару не містять ядра, повністю ороговілі і беруть участь у процесі фізіологічного лускування. Особливо чітко цей шар виражений на підошвах копит. Ростковий шар епідермісу сильно розвинений у місцях шкіри, не покритий волосяним покривом. З поверхні всередину він, ділиться на п’ять шарів: 1) роговий, 2) блискучий (світлий), 3) зернистий, 4) шипоподібний (остистий) і 5) базальний. Час перетворення базального шару в клітини рогового в середньому – 22 дні.
Епідерміс не має кровоносних судин, а живлення його здійснюється за рахунок тканинної рідини міжклітинного простору. Пігментація епідермісу тварин може бути не тільки на всій поверхні тіла, але й окремих її ділянках.
Дерма, або власне шкіра, являє собою двошарову червонувато-білу оболонку, різну за своєю структурою, без чітких меж, – верхній, зовнішній або сосочковий і більш глибокий – сітчатий шар. До складу дерми входять сполучнотканинний матрикс, клітинні елементи, неепідермальні утворення (м’язи, що піднімають волосся, кровоносні і лімфатичні судини, нерви), волосяні фолікули, сальні та потові залози – епітрихіальні (розміщені на шкірі, де є волосся, і відсутні на м’якушах лап та носовому дзеркалі) і атрихіальні. Сосочковий шар розміщується безпосередньо під епідермісом і отримав свою назву від сосочків або конусоподібних підвищень різної величини, утворених пучками колагенових волокон (80%), що переплітаються між собою. Крім колагенових волокон у них зустрічаються й тонкі еластичні волокна (4%). Ці обидва види волокон синтезовані фібробластами і забезпечують міцність під час розтягу та еластичність шкіри.
В сосочках містяться петлі капілярів і нерідко дотикові рецептори. Особливо добре розвинуті сосочки на місцях шкіри, бідних чи не покритих волосяним покривом (шкіра дзеркальця, п’ятачка, краї губ, сосочки вим’я, м’якуш копит).
Глибокий шар дерми – сітчастий забезпечує міцність всієї шкіри і побудований із щільної неоформленої сполучної тканини, що складається з пучків колагенових і сітки еластичних волокон. Перші пересікаються під гострими кутами і утворюють ромбічні проміжки (сітку), будова яких залежить від функціонального навантаження на шкіру (Медведев К.С., 1999). У цьому шарі залягають залози і волосяні фолікули. Крім вищезгаданих колагенових і еластичних волокон, залоз, волосяних мішечків, кровоносних судин і дотикових рецепторів у дермі є поперечно-смугасті й гладкі м’язові волокна і частково жирова тканина. Клітинні елементи мають невелику кількість фібробластів, меланоцитів (дендроцитів), тучних клітин (епідермальні макрофаги), базофілів (при запаленні шкіри).
У шкірі є значна сітка лімфатичних судин, яка вирізняється особливою здатністю до всмоктування, що широко використовується клініцистами в їх практичній роботі. До похідних шкіри, що розвиваються з епідермісу завдяки випинанню в утробному житті мальпігієвого шару у сполучну тканину, належать залози, волосся, м’якуші, кігті, копита і роги.
Дослідження тварин з хворобами шкіри. Практикуючому лікарю ветмедицини необхідно знати, що до 20% звернень клієнтів буде пов’язано із захворюваннями шкіри. Тому клінічна діагностика потребує від лікаря плану і відповідних методів досліджень тварин з такими хворобами.
Загалом дослідження має завершитися постановкою правильного діагнозу, що починається із збору анамнезу – розпитування власника тварини про умови утримання (Anamnesis vitaе) і обставини виникнення хвороби (Anamnesis morbi) та безпосереднього дослідження лікарем тварин і тих ділянок шкіри, де є ураження ( висипи, подразнення і т.д.), внутрішніх органів, нервової та інших систем, встановленням диференціального діагнозу і проведенням діагностичних тестів.
Схема
збору анамнезу при захворюваннях шкіри
Скарга власників
– хвороба
супроводжується свербежем;
– гнійничкові
захворювання;
– себорейні
ураження.
Загальні дані
– вік, стать, вага,
колір шкіри;
– активність
– апетит (спрага);
– годівля;
– виснаження;
– захворювання
вух, очей тощо.
Загальний стан
– контакт з іншими
тваринами;
– контакт з людьми;
– умови утримання
тварини;
– наявність
стресорів.
Навколишнє
середовище
– час появи перших
симптомів;
– найперша уражена
ділянка;
– сезонність
ураження;
– наявність
свербіжу.
Анамнез
стану шкіри
– яким було
лікування тварини;
– реакція тварини
на лікування;
– лікування від
ектопаразитів.
Попереднє
лікування
Дослідження шкіри. Починається з огляду шкірного покриву. При цьому визначають його забарвленість, стан волосяного покриву, місце знаходження висипів чи піодермій тощо. Для зручності огляду шерсть на уражених ділянках краще вистригти. Огляд проводять при достатньому і рівномірному денному світлі. Там, де необхідно збільшити масштаб зображення, використовують лупу.
При дослідженні шкіри оглядають всю її поверхню, видимі слизові оболонки, звертаючи увагу і на поведінку тварини (трясіння головою, розчухування під час огляду). Даючи загальну оцінку стану волосяного покриву, звертають увагу на зміну пігментації шкіри (темний колір волосся, що виростає на місці плям при стригучому лишаї, білий колір його на місцях травм). Здоровий волосяний покрив є глянцевим, не скуйовдженим, міцно тримається у шкірі.
Оцінюють також і стан вологості шкіри (сухість, пітливість). Висока температура і вологість зовнішнього повітря, інтенсивний рух, душні стійла і приміщення зумовлюють посилене виділення поту. Однак собаки, коти і свині у нормальному стані поту не виділяють. Сухість шкіри проявляється при хронічних захворюваннях нирок та інших хворобах з хронічним перебігом.
Після огляду лікар застосовує пальпацію шкірного покриву, що дає можливість встановити різного роду відхилення від норми (набряк шкіри, еластичність, зміщення). Досліджують стан чутливості і температуру як шкіри, так і елементів висипу.Нюхом можна встановити запах, характерний деяким шкірним хворобам; при парші – мишачий, демодекозі – неприємний.
Діагностичні дослідження шкіри. Майже 70% всіх хвороб шкіри можна діагностувати після клінічного або простого лабораторного дослідження. здебільшого візуально, за локалізацією уражень шкіри можна поставити попередній діагноз. При контактному дерматиті уражаються вентральні ділянки тіла, а блошиному – спина.
Основою клінічної діагностики хвороб шкіри є розпізнання висипів. Вони є первинні і вторинні. До первинних відносять:
Плями(макули) – обмежені зміни кольору (кров, пігмент) до 1 см в діаметрі.
Еритеми – активна гіперемія.
Петехії – окремі краплинні крововиливи.
Екхімози – крововиливи з великою площею.
Папули – обмежені підвищення шкіри діаметром менше 1 см.
Вузли – подібні папулам, але діаметром більше 1 см.
Пухлини – великі, вузлуваті непластичні зміни шкіри.
Кісти – порожнини шкіри, покриті епітелієм і наповнені виділенням за-лоз і ороговілим епітелієм.
Пухирі – добре обмежені, сверблячі, плоскі потовщення шкіри (алергічні).
Кропивниця – великі або малі групи пухирів.
Везикули – обмежені порожнини, наповнені рідиною і діаметром менше 1см.
Пустули – заповнені лейкоцитами і бактеріями пухирці.
Імпетиго – поверхневий пустульозний дерматит.
Вторинні висипи у тварин виникають як наслідок ускладнень первинних при розчухах і натиранні останніх, що проявляються клінічними формами як:
Себорея – порушення функції жирових залоз і процесу ороговіння.
Кірочки – засохлі ексудати (кров, лімфа) у місцях шкірних пошкоджень.
Ерозія – відсутність епідермісу через наявність пухирця або пустули.
Виразка – дефект шкіри, що доходить до дерми.
Гіперкератоз – потовщення рогового шару.
Для уточнення чи постановки діагнозу використовують низку спеціальних досліджень.
Зскрібання шкіри – просте і найбільш часто використовується в дерматології. Суть його полягає у зскрібанні гострим лезом скальпеля шерсті, епідермісу і дерми до тих пір, поки не виступить кров. Зскрібок змішують з водою, фізрозчином на предметному склі і проводять мікроскопію. Таким методом можна діагностувати кліщі Demodex, Sarkoptes.
Використання лампи Вуда дає можливість діагностувати і проводити контроль за ефективністю лікування при мікроспорії. Завдяки ультрафіолетовому світлу (n=3600 ангстрем) більша частина культур Microsporum світиться зеленувато-жовтим світлом.
Пофарбування вмісту пустули і ексудату дозволяє встановити наявність патогенних мікроорганізмів (за Грамом). Відсутність бактерій у пустулах свідчить про пустульозний дерматит чи хворобу шкіри аутоімунного походження.
Біопсія шкіри виконується за невиліковності виразок, непластичних змін шкіри з невизначеною клінічною картиною.
Інколи можна використовувати діагностичну терапію, суть якої полягає у застосуванні пробного лікування, що сприятиме з’ясуванню причини виникнення хвороби (застосування антибіотиків, глюкокортикоїдів чи антипаразитарних препаратів).
Паперовий тест на наявність бліх проводять зчісуванням шерсті на листок білого вологого паперу для виявлення фекалій бліх.
Для посіву на культуру грибів проводять зчісування матеріалу з шерсті за допомогою стерильної зубної щітки. У собак і котів при діагностиці хвороб шкіри в ділянці вух (Demodex, Оtodectes) виконують мікроскопію вушної сірки на предметному склі.
Основні принципи лікування. Якщо діагноз поки що не встановлений, або є труднощі з його постановкою, лікувальні дії слід використовувати відповідно до клініко-морфологічних змін.
При гострій формі запалення шкіри потрібно застосовувати вологі компреси, ванни, промивання, забезпечити відділення ексудату, але не пов’язки чи мазі. За хронічних запальних процесів застосовують оклюзійні пов’язки з мазями з метою забезпечення регідратації шкіри. Застосовуючи медикаментозне лікування варто точно знати його механізм дії, показання і протипоказання.
За сильновираженого свербежу шкіри тварин слід заспокоювати за допомогою седативних чи антигістамінних препаратів – димедрол, ацепромазин або, по можливості, надіти ошийник – „комірець”. Слід пам’ятати, що лікування глюкокортикоїдними препаратами здебільшого є допоміжним і не приводять до одужання. Невміле їх застосування призводить до пригнічення імунітету (зниження активності фагоцитозу, зменшення капілярних петель утворення регенерації).
У дерматології застосовують такі види лікарських основ:
- рідкі: спирт, ефір, вода;
- тверді: тальк, окис цинку;
- жирні: рослинні і тваринні жири, вазелін;
- водорозчинні: мазі на гідрофільній основі (ПЕГи).
Місцевого застосування антибіотиків у дерматології бажано уникати, оскільки дезрозчини дають подібний або ще кращий лікувальний ефект.
Добре зарекомендували себе хлоргексидин , що справляє бактерицидну і фунгіцидну дію, повідон-йод (полівідон-йод), 2–4% р-н формаліну, які згубно впливать ще й на віруси та спори.