Гнійний тендовагініт (Tendovaginitis purulenta)

Характеризується гнійним запаленням синовільної оболонки з накопиченням гною в сухожилковій піхві.

Етіологія. Гнійний тендовагініт розвивається первинно внаслідок проникних ран, а вторинно – метастатично за наявності в організмі гнійних процесів чи по продовженню з прилеглих тканин. Найчастіше у тварин пошкоджуються сухожилкові піхви згиначів пальця.

Патогенез. Вірулентні мікроорганізми в порожнині піхви (стафіло- і стрептококи, кишкова паличка та ін.) викликають інтенсивну запальну реакцію синовіальної оболонки, внаслідок чого розвивається набряк її стінки і просмоктування гнійним ексудатом. Ендотелій злущується на великій ділянці, на його місці утворюються виразки, патологічні грануляції, часто – адгезія вісцерального і парієтального листків. Під впливом гнійного ексудату стискуються і швидко торзуються судини брижі, порушуючи живлення сухожилка, що призводить до його некрозу. При неможливості вільного витоку гній проривається з сухожилкової піхви в прилеглі тканини у місцях найбільшого його нако­пичення, викликаючи флегмону або інші ураження.

Вторинний тендовагініт характеризується гнійним запаленням спочатку в прилеглих тканинах, яке пізніше, внаслідок розплавлення стінки, переходить на синовіальну оболонку. Всмоктування мікробів і токсинів у хворих тварин досить часто сприяє підвищенню температури тіла, появі гнійно-резорбтивної пропасниці. За несвоєчасного лікування хвороба нерідко призводить до сепсису.

Клінічні ознаки. Ушкоджена сухожилкова піхва різко збільшена через накопичення гною, гаряча, дуже болюча, флуктуюча при пальпації, прилегла клітковина набрякла. Тварина на кінцівку майже не опирається, а під час руху її функція часто випадає. При зондуванні рани чи нориці зонд проникає в порожнину піхви: з неї виділяється гнійний чи гнійно-фібринозний ексудат, який швидко зсідається на поверхні рани.

Прогноз. На ранній стадії захворювання сприятливий чи обережний, а в задавненій – сумнівний.

Лікування. Спокій, аспірація гною і промивання порожнини піхви антисептичними розчинами (фурацилін, етакридин тощо). Потім – введення антибіотиків з новокаїном і зігрівальна пов’язка. Такі маніпуляції проводять протягом 3-х днів. Якщо стан тварини не поліпшується і гній знову накопичується, сухожилкову піхву економно розрізають у нижній ділянці та промивають її шляхом пункції – у верхній. Після цього вводять у порожнину антимікробні мазі. Не дозволяється дренувати рану сухожилкової піхви (дренаж сприяє розростанню фіброзної тканини).

За некрозу сухожилка, що визначається зеленуватим відтінком гнійного ексудату, роблять широкий оперативний доступ і резекцію сухожилка у межах здорових тканин. При підвищенні температури тіла проводять додатковий курс антимікробної і антитоксичної терапії.

Бурсити (bursitis)

Зустрічаються у тварин всіх видів, особливо у рогатої худоби (перед-зап'ясткова бурса), коней (ліктьова, холки, сіднична тощо). Причиною бурситів є закриті або відкриті механічні пошкодження бурс, рідше – поширення процесу прилеглих тканин чи гематогенно (бруцельоз).

У великої рогатої худоби прекарпальна бурса травмується при утриманні на твердій підлозі, коли тварина лягає і піднімається, опираючись на карпальні суглоби. Бурса п'яткового горба у коня часто травмується орчиком.

Патогенез. Під дією механічних факторів у бурсі розвивається асептичне запалення, внаслідок чого набрякають її стінки, випотіває ексудат (серозний, серозно-фібринозний, фібринозний), залежно від ступеня запалення. При усуненні причини і своєчасному лікуванні ексудат розсмоктується і бурса нормалізується. За несвоєчасної діагностики і особливо тривалої дії слабкого подразника захворювання набуває хронічного характеру. На слизовій бурси розростається сполучна тканина, ворсинки потовщуються, а її стінка і прилеглі тканини проростають сполучною тканиною. Ексудат стає жовтуватим, у ньому з’являються бурсоліти – ущільнені частинки фібрину і епітеліальних клітин. Проліферація сполучної тканини продовжується, внаслідок чого стінки бурси різко потовщуються, сама порожнина стискається, кількість ексудату зменшується, фіброзна тканина розростається. Якщо в ній відкладаються солі кальцію, то виникає петрифікація.

Проникні рани чи поширення гнійного процесу з прилеглих тканин спричиняють розвиток гнійного бурситу. Він також може мати хронічний і гострий перебіг. В іншому разі з’являються ознаки гострого гнійного запалення з накопиченням ексудату в порожнині бурси і набряком навколишніх тканин. У хронічних випадках розвивається парабурсит з утворенням гнійної нориці.

Клінічні ознаки. Бурсити, з урахуванням місця локалізації, бувають підшкірні, підсухожилкові, підм’язові тощо. За ушкодження поверхневої бурси функція кінцівки майже не порушується, у решті випадків у тварини спостерігається різного ступеня кульгавість.

Гострі асептичні підшкірні бурсити характеризуються обмеженим припуханням, болючістю, флуктуацією пошкодженої бурси та крепітацією (при виділенні фібрину). При хронічних бурситах припухання неболюче, контуроване, інколи рухливе; флуктуація слабовиражена через потовщення стінок за рахунок розростання фіброзної тканини (рис. 53). Хронічні запалення підсухожилкових бурс кінцівок супроводжуються крепітувальним припуханням і різкими локомоторними порушеннями. З часом фіброзна тканина проростає у стінку бурси і прилеглі тканини. Внаслідок цього на її поверхні з’являються тріщини, які часто інфікуються. Осифікувальні бурсити проявляються неболючим, твердим припуханням, що інколи досягає великих розмірів внаслідок різкого потовщення стінки бурси. Рухи тварин утруднені.

Гнійні бурсити характеризуються появою припухання болючого, гарячого, дифузного, спочатку пастозного, а пізніше – флуктуючого. З появою нориці через неї виділяється слизовий гній.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками та результатами пункції бурси.

Лікування. Всі способи лікування можна розділити на 3 групи: консервативний, консервативно-оперативний, радикально-оперативний. Консервативним користуються при асептичних бурситах і парабурситах. Його мета: обмежити накопичення ексудату в бурсі; сприяти розсмоктуванню ексудату; усунути больову реакцію, попередньо виявивши її причину.

За асептичних гострих бурситів спочатку користуються холодом, a пізніше – теплом: зігрівальні компреси, парафінові аплікації, лампа солюкс. Для прискорення розсмоктування втирають протизапальні мазі.

Мета консервативно-оперативного методу – прискорити розсмоктування ексудату і обмежити секреторну функцію оболонки сумки чи викликати її облітерацію. Ним користуються при гострих гнійних, хронічних серозно-фіброзних та фіброзних бурситах. Проводять аспірацію гною, після чого у порожнину вводять припікальні речовини – розчин йоду, міді сульфату, срібла нітрату тощо; через 2–3 дні бурсу розрізають, видаляють некротизовані тканини і в подальшому лікують відкритим способом.

За підсухожилкових хронічних бурситів користуються глибоким припіканням, втиранням подразливих мазей, парафіно-УВЧ-терапією тощо. При хронічних серозних бурситах вміст аспірують, порожнини промивають антисептичними розчинами. Радикально-оперативними методами користуються при фіброзних хронічних, гнійних і осифікувальних бурситах (екстирпація бурси з подальшою іммобілізацією кінцівки).

Запитання для самоконтролю

1. Розтяги і розриви сухожилка.

2. Рани сухожилків і зв’язок.

3. Рани сухожилкових піхов.

4. Тендиніти.

5. Тендовагініти – класифікація і патогенез.

6. Клінічні ознаки тендовагінітів.

7. Асептичні тендовагініти.

8. Гнійні тендовагініти.

9. Запалення підшкірних бурс.

10. Запалення підсухожилкових бурс.