Гнійний тендиніт (Tendininis purulenta)

Він характеризується гнійним запаленням міжпучкової сполучної тканини і некрозом сухожилка. Захворювання розвивається внаслідок інфікування ран сухожилків, а також при бурситах, тендовагінітах, флегмонах та інших гнійних процесах у місці проходження сухожилка.

Клінічні ознаки. Оглядом і пальпацією визначають припухання, болючість, зміну кольору сухожилка внаслідок просочення його волокон гноєм.

Міжпучкова сполучна тканина швидко розплавляється, тому сухожилок розпадається на окремі пучки, що виступають із рани у вигляді сіро-брудних волокон та їх обривків. Демаркація уповільнена, тому у процес швидко втягуються все нові ділянки сухожилка. Спостерігається різке порушення функції кінцівки, загальне пригнічення, підвищення температури тіла тощо.

Лікування. Ретельно видаляють гнійний ексудат, висікають ножицями чи бритвою некротизовані сухожилкові волокна в межах здорової тканини. Рану промивають антисептичними розчинами, накладають іммобілізуючу пов'язку, яку змінюють через 10–12 днів. При підвищенні температури тіла проводять курс антибіотикотерапії. Після зняття пов’язки лікують як гранулюючу рану.

Паразитарний (онхоцеркозний) тендиніт (Tendinitis onchocerkosis)

Зустрічається у коней, рідше – у великої рогатої худоби внаслідок потрапляння паразита гематогенним шляхом у міжсухожилкову пухку клітковину. Спочатку у місці його локалізації розвивається запалення, а пізніше – розростання фіброзної тканини, яка з часом петрифікується. Клінічними методами хвороба діагностується рідко. У хворих весною та восени можна знайти мікрофілярії у крові шляхом дослідження її центрифугату (з дистильованою водою 1:10).

Лікування – внутрішньовенно вводять 1%-ний розчин Люголя (25–30 мл) і фізрозчин (100–150 мл) з інтервалом 4–5 днів. Місцево – теплові процедури, припікання, подраливі мазі.

Тендовагініти (tendovaginitis)

Це запалення сухожилкових піхов, що розвивається внаслідок забоїв, поранень, розтягів, поширення патогенної мікрофлори гематогенним шляхом чи по продовженню з прилеглих тканин. За характером запалення вони поділяються на асептичні, гнійні, паразитарні. Асептичні бувають гострими (серозними, серозно-фібринозними, фібринозними) і хронічними – серозними, фіброзними, осифікувальними, стенозувальними.

Асептичні гострі тендовагініти (Tendovaginitis aseptica acuta)

Зустрічаються у коней та биків-плідників внаслідок тривалого перевантаження деяких сухожилків та їх травмування.

Патогенез. Внаслідок дії етіологічного фактора (забою, поранення, розтягу, перенапруження) у сухожилковій піхві виникають ознаки запалення з виділенням серозного ексудату. Останній просочує синовіальну оболонку, викликаючи її набряк, а згодом накопичується у порожнині піхви, що призводить до порушення живлення епітелію, тому він місцями відторгається, домішується до ексудату, викликаючи разом з лейкоцитами його помутніння.

За сильніших ушкоджень спостерігається більш виражена судинна реакція, внаслідок чого в ексудат домішується фібриноген, що перетворюється у фібрин. А тому синовіальна оболонка ще більше набрякає, різко знижується або припиняється виділення синовії через відкладання на ній фібрину. Часто фібрин призводить до адгезії листків піхви, де з часом розростається сполучна тканина. Якщо фібрин плаває в ексудаті, він досить легко розсмоктується; при відкладанні ж на листках піхви фібриноліз утруднюється.

Клінічні ознаки. За гострих серозних тендовагінітів спостерігається незначне припухання в межах сухожилкової піхви, гаряче, болюче при пальпації. Функція кінцівки, порушена на початку руху, а під навантаженням швидко відновлюється.

При серозно-фібринозних і фібринозних запаленнях, у випадках незначного накопичення фібрину, клінічні ознаки подібні до описаних раніше; фібринозної крепітації взагалі не виявляють або знаходять лише у нижній ділянці сухожилкової піхви.

За фібринозного тендовагініту тварина часто звільняє уражену кінцівку від навантаження, а під час руху спостерігається кульгавість. Сама піхва дещо потовщується, але стає гарячою, болючою за відсутності флуктуації. Характерним для нього є фібринозна крепітація при пальпації і пасивних рухах кінцівки. Саме тому фібринозний тендовагініт називають крепітувальним.

Діагноз ставиться на підставі клінічних ознак.

Прогноз За серозних і серозно-фібринозних тендовагінітів сприятливий, фібринозних – обережний, оскільки зростання сухожилка і сухожилкової піхви утруднює його рухи.

Лікування. За гострих серозних тендовагінітів тварину звільняють від роботи, а на пошкоджену піхву накладають тиснучу пов’язку в комбінації з холодовими процедурами у перші 1–2 дні; проводять новокаїнові блокади. При наявності значної кількості ексудату – аспірація його з подальшим введенням у порожнину 120 мг гідрокортизону в 5–10 мл 0,5%-ного новокаїну. Після зниження запальної реакції виконують теплові процедури, масаж.

Таке ж лікування проводять і при серозно-фібринозному тендовагініті. Його доповнюють внутрішньопорожнинним введенням 2,5%-ного тіо-триазоліну (10–15 мл) на 0,5%-ному розчині метилцелюлози з інтервалом 8 год для посилення фібринолізу.