Рани сухожилків (Vulnera tendinitum)

Зустрічаються найчастіше у коней, рогатої худоби, собак; бувають колоті, різані, рублені, переважно на згиначах пальця. Можуть бути інтра- та екстравагінальні (за межами і в межах сухожилкової піхвви).

Клінічні ознаки залежать від місця локалізації і характеру пошкодження. Повні інтрапіхвові поранення спричиняють виділення синовії, значне розходження кінців пошкодженого сухожилка. При екстрапіхвових пошкодженнях легко знаходять кінці пошкодженого сухожилка, оскільки їх розходження бувають незначними. Функція кінцівок порушується в основному при пораненні пальцевих згиначів та розгиначів і ахіллового сухожилка, в інших місцях вона малопомітна.

Прогноз залежить від місця локалізації ран. Екстравагінальні, з незначним розходженням країв, загоюються добре. За інтравагінальних поранень спостерігається значне розходження їх країв. Крім того, створюються умови для поширення інфекції, що призводить до гнійних тендовагінітів; при з’єднанні порожнини сухожилкової піхви з суглобом може розвинутися гнійний артрит, тому прогноз повинен бути обережним.

Лікування – хірургічне: кінці сухожилків висікають; у крайньому випадку при інтравагінальних пораненнях слід накласти сухожилковий шов, у порожнину ввести антимікробні засоби тривалої дії, оскільки сухожилки погано васкуляризовані, а рану сухожилкової піхви зашити і на кінцівку накласти іммобілізуючу пов’язку в положенні максимального розслаблення пошкодженого сухожилка. Це дозволяє максимально зблизити його кінці, зменшити навантаження і поліпшити кровозабезпечення. За відсутності нагноєння рани іммобілізуючу пов'язку знімають не раніше, як через три тижні.

Запалення сухожилка (Tendinitum) Гострий асептичний тендиніт

Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку тендовагінітів ненормальна постава кінцівки, нераціональне підковування копит, раннє тренування молодих коней, дистрофічні процеси, порушення обміну речовин, запальні процеси у прилеглих тканинах, паразитарні (онхоцеркоз) чи ревматичні ураження.

Класифікація. Тендиніти бувають асептичні, гнійні і паразитарні. Асептичні можуть бути гострими і хронічними, а гнійні та паразитарні – фіброзними і осифікувальними. Асептичні тендиніти найчастіше розвиваються внаслідок забоїв, розтягів, стиснення сухожилків.

Патогенез. Під впливом травми пошкоджуються тканини, що зумовлює поступову появу ознак запалення, виділяється ексудат, яким просочується міжпучкова сполучна тканина пери- і паратенону. Внаслідок цього набрякають колагенові волокна і поступово розпадаються, а дефекти заповнюються грануляційною тканиною. Грануляції поступово рубцюються, у самому сухожилку та прилеглих тканинах утворюються великі рубці, тому сухожилки стають потовщеними, щільними, нееластичними. Згодом у місцях фіброзного розростання внаслідок зменшення рухомості настає осифікація (осифікувальний тендиніт).

Клінічні ознаки. За гострого асептичного тендиніту сухожилок у місцях пошкодження набрякає, стає болючим, гарячим. Проте ці ознаки проявляються по-різному: за незначних пошкоджень вони слабо виражені; значні ж супроводжуються болючим припуханням сухожилка, що поширюється за межі пошкодження, і різким порушенням функції кінцівки. Тому при ураженні флексорів з метою зменшення їх напруження тварини згинають кінцівку. Фіброзний тендиніт проявляється щільним, малоболючим припуханням сухожилка і обмеженням його рухомості внаслідок зростання з прилеглими тканинами. За осифікувального тендиніту припухання тверде, неболюче, але клінічними методами визначити його неможливо.

Діагноз ставлять за допомогою клінічних, рентгенологічних та ультразвукових досліджень.

Прогноз за легких форм сприятливий, тяжких – обережний або сумнівний. Сумнівним він є при фіброзному тендиніті, оскільки призводить до контрактури. При осифікувальному – несприятливий, хвороба часто закінчується розривом сухожилка у місці осифікації.

Лікування. За гострих асептичних тендинітів тварині необхідний спокій, у перші дві доби – холод з тиснучою пов’язкою, а потім – зігрівальні процедури (компреси, парафінотерапія, УВЧ-терапія, ультразвук тощо). Після зменшення болю призначають дозовані рухи, масаж і протизапальні мазі (іхтіолова, камфорна тощо).

Якщо утворюється фіброзна тканина, її припікають, після чого втирають подразливі мазі (червонортутну, йодну). Таке лікування загострює запалення і сприяє частковому розсмоктуванню фіброзної тканини. Після цього – масаж, УВЧ, парафінотерапія, тканинна терапія, активні рухи. За відсутності лікувального ефекту застосовують оперативне втручання (тенотомію). При осифікації вогнищ ураження лікування неефективне.