Хвороби сухожилків, сухожилкових піхов і бурс анатомо-фізіологічні дані

Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш складні пучки.

Сухожилки мають білий колір, різну товщину і велику міцність (здатні витримувати навантаження в 0,6–1,5 т/см² площі). Зверху вони добре оповиті васкуляризованою фіброзною оболонкою (паратенон), від якої відходять всередину сполучнотканинні прошарки (ендотенон), що здійснюють зв'язок паратенона з сухожилком і провідниками судин.

У ділянці суглобів, кісткових виступів, тобто в місцях найбільшої рухомості і тертя сухожилків, сформовані бурси або сухожилкові піхви, що зменшують тиск та попереджують пошкодження сухожилка на місці тертя.

Бурси – це замкнуті сполучнотканинні порожнини. Вони бувають постійні і тимчасові, що утворюються при порушенні правил експлуатації та умов, утримання тварин; містять певну кількість слизу і, як правило, мають три стінки: внутрішню (бурзотелій), потім сполучнотканинну і зовнішню (адвентиційну). Деякі з них розташовані біля суглоба і сполучаються з ним, наповнюючись синовіальною рідиною; такі бурси, як правило, природжені і названі синовіальними сумками. За місцем локалізації розрізняють бурси поверхневі (підшкірні) і глибокі (підм'язові, підсухожилкові, підзв’язкові).

Сухожилкові піхви за будовою і призначенням подібні до бурс, оскільки з них вони утворені. Внаслідок широких рухів сухожилків і великого навантаження на них підсухожилкові бурси витягуються в довжину, ширину і загортаються з боків на протилежну сторону сухожилка, тому сухожилкова піхва набуває форми подвійного циліндра синовіальної оболонки. Один листок (вісцеральний) щільно з’єднується з сухожилком (епітенон), а другий (перитенон) – з прилеглою фіброзною тканиною. Обидва листки сполучаються на кінцях сухожилкової піхви і впродовж сухожилка, а між ними формується так звана брижа сухожилкової піхви, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Порожнина сухожилкової піхви містить певну кількість синовіальної рідини, що полегшує ковзання сухожилка.

Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка

Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення анатомічної його цілісності. Відомі також надриви, або часткові розриви. Зустрічаються найчастіше у коней і рогатої худоби.

Розтяги і розриви виникають внаслідок одноразового чи повторного натягування сухожилка, що переважає за своєю силою межу опору і еластичність окремих елементів, частини або всього сухожилка. Воно призводить до сильного скорочення м'язів, наприклад, при взятті сперми від бугаїв на недостатньо обладнаних майданчиках, сковзанні, стрибанні, провалюванні і витягуванні з пошкодженої підлоги защемленої кінцівки, неправильному обрізуванні копит, неправильній поставі кінцівок.

Сприяють розтягу сухожилків порушення вітамінно-мінерального обміну (рахіт, остеомаляція). При остеодистрофії зменшується міцність фіксації сухожилків до кістки. Окремі волокна відриваються, а решта – витягується; внаслідок розросту сполучної тканини у місці відриву сухожилок у цілому подовжується. Такі явища В.Б.Борисевич характеризує як остеотендиніт. На практиці часто зустрічаються розтяги пальцевих згиначів і ахіллового сухожилка. Клінічно розтяги сухожилків проявляються перерозгинанням суглобів пальців (рис. 50) чи їх надмірним згинанням. Перерозгинання суглобів призводить до збільшення навантаження на м’якуші, виключення з опори копитцевих стінок, внаслідок чого у тварин формується постійна неправильна постава кінцівок, що закріплює розтяг сухожилка і призводить до виразок м'якуша, деформацій тощо.

Розриви сухожилків зустрічаються переважно у коней і рогатої худоби через їх перевантаження чи механічне пошкодження. Сприяють їм гнійно-некротичні процеси в сухожилках, сухожилкових піхвах чи прилеглих тканинах, порушення вітамінно-мінерального та інших видів обміну (рахіт, остеомаляція). Розриви бувають неповні (фасцикулярні), коли пошкоджуються окремі пучки сухожилка, і повні (тотальні). Останні зустрічаються у місці переходу м’яза в сухожилок, на самих сухожилках та в місцях їх фіксації до кістки (відрив). На практиці найчастіше зустрічаються розриви згиначів пальця, малогомілкового третього м’яза, а у великої рогатої худоби – ахіллового сухожилка.

З урахуванням причин розриви сухожилків мають такі форми: травматичні, що виникають під дією фізичної сили; Д-авітамінозні, причиною яких є порушення вітамінно-мінерального обміну; некротичні, що розвиваються внаслідок гнійно-некротичних процесів у самому сухожилку або прилеглих тканинах. Останні зустрічаються здебільшого у биків на заключній стадії їх інтенсивної відгодівлі. Вони проявляються некрозом з наступним розривом ахіллового сухожилка і за механізмом його розвитку належать до групи колагенозів (Панько І.С.) (рис. 51).

Клінічні ознаки розривів виражаються розслабленням пошкодженого сухожилка чи утворенням його дефекту, що виявляється пальпаторно. У тварин раптово порушується функція пошкодженої кінцівки. З часом на місці дефекту формується рубцева тканина, після чого спостерігається незворотне перерозгинання.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками.

Прогноз за повних розривів ахіллового сухожилка чи згиначів пальця у місці прикріплення несприятливий, при розтягах – обережний і залежить від можливості усунення причини та своєчасного адекватного лікування.

Лікування при розтягах і надривах – спокій, гіпсова пов’язка на 6–8 тижнів. За потреби – поліпшення вітамінно-мінерального живлення тварин.