Хронічні безексудативні процеси в суглобі Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)

Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до суглоба клітковині, зв’язках і періартикулярних тканинах. Розростання ж фіброзної тканини навколо суглоба називають параартикулярним фіброзитом.

Етіологія. Головною причиною фіброзитів є забої, розтяги капсули суглоба і прилеглихих тканин, підвивихи і вивихи з надривами, розривами зв’язок, сухожилків, а також рани і запалення суглобів (синовіти, гнійні артрити тощо). Захворювання спостерігається переважно у робочих і спортивних тварин у тарзальному суглобі і суглобах пальця.

Клінічні ознаки. Уражений суглоб збільшений в об’ємі, деформований за рахунок розростання сполучної тканини. У ділянці суглоба тканини стають щільними, сам він малорухливий.

У стані спокою тварина тримає кінцівку напівзігнутою, під час руху –кульгавість опертої кінцівки середнього ступеня, особливо після тривалого відпочинку. За хронічного перебігу, тугорухомості суглоба розвивається атрофія м'язів на хворій кінцівці. А при періартикулярному фіброзиті реєструються значні зміни в суглобі: зменшення його порожнини та кількості синовіальної рідини і як наслідок – дегенеративні зміни у хрящі.

Під час хронічного перебігу захворювання поруч із проліферативною реакцією у зв’язках, капсулі, особливо в ділянках з’єднання їх з кісткою виникають горбкуваті нашарування остеоїдної тканини, що звапнуються. Окремі остеофіти, екзостози зливаються між собою, формуючи виражені розростання губчатої кісткової тканини, які оточують суглоб (хронічний осифікувальний періартрит). Усе це обмежує рухи суглоба, викликаючи несправжній анкілоз при якому втрачається працездатність тварини.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками, підтверджують рентгенографією.

Лікування. На ранніх стадіях захворювання з метою резорбції сполучної тканини застосовують масаж, втирання гостроподразливих мазей, іонофорез йодистого калію, літію; фізіопроцедури (УВЧ, КВЧ, лазеротерапія, ультразвук), лідазу у товщу тканин, глибоке припікання з подальшим втиранням гостроподразливих мазей і теплою пов’язкою. І.О.Калашнік рекомендує вводити в декількох місцях 0,2–0,3 мл скипидару для загострення процесу, тканинну, гемо- та імуностимулювальну терапію.

Контрактури суглобів

Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й розрізняють дерматогенні, міогенні, десмогенні, тендогенні, артрогенні та неврогенні контрактури. За зміною функції суглоба їх поділяють на згинальні, розгинальні, привідні і відвідні, супінаційні, пронаційні та комбіновані.

Етіологія контрактур багатогранна. Найчастіше причинами їх є різні ушкодження параартикулярних тканин, шкіри, нервів, переломи кісток, запалення зв'язок, сухожилків, суглоба (рис. 45). Контрактури можуть виникати після неправильної розчистки і підковування копит, при некваліфікованому накладанні іммобілізуючих пов’язок. У молодняку тварин зустрічаються тендогенні природжені контрактури.

Патогенез. Більшість контрактур розвиваються внаслідок значної про-ліферації фіброзної тканини в м’язах, сухожилках, фасціях, підшкірній клітковині та інших тканинах, оскільки після травми тварина ставить кінцівку в таке положення, при якому зменшуються болі. За такої тривалої позиції кінцівки у м’язових волокнах розвивається сполучна тканина і не тільки у місці ураження, а й на значній частині м’язів кінцівки. Пізніше молода сполучна тканина перероджується в рубцеву грубоволокнисту, яка має здатність до вкорочення (стягування). Наприклад, при тендогенних контрактурах можна виявити великий рубець, зростання сухожилка із сухожилковою піхвою, при міогенній – укорочення м’яза.

Артрогенній контрактурі сприяє тривала іммобілізація суглоба, внутрішньосуглобові переломи або гнійні артрити, які призводять до потовщення і зморщення капсули і зв'язок, анкілозу. У суглобі утворюються сполучнотканинні спайки, які можуть зростатися з суглобовими кістками.

Неврогенна контрактура може бути рефлекторною, спастичною і паралітичною за походженням. Рефлекторна виникає при частковому ушкодженні нервового стовбура. Причиною спастичної контрактури є травми або хвороби центральної нервової системи. Паралітична ж виникає внаслідок тривалих парезів і паралічів нервів. При цьому випадає функція паралізованих груп м’язів, а тривала така позиція призводить до їх укорочення.

Клінічні ознаки. Характерною клінічною ознакою контрактури є обмежені рухливість суглоба і можливість скорочення м'язів, сухожилків. Кут суглоба порівняно з нормою змінений, у суглобовій порожнині зменшується кількість синовії. Здебільшого при контрактурі суглоба змінюється форма копита. Воно стає торцевим або тупим, уздовж сухожилка або м’яза з'являються рубцеві вузли, розвивається атрофія м’язів (рис. 46).

Лікування. На початковій стадії необхідно усунути основну причину і призначити масаж, пасивні та активні рухи, фізіотерапію, втирання подразливих мазей, парафінові, озокеритові аплікації тощо.

За розрощення грубоволокнистої тканини проводять редресацію (насильне розтягування під наркозом або місцевим знеболюванням вкорочених тканин), повільно, щоб не призвести до розриву тканин, з інтервалом 3–5 днів (Плахотін М.В.). Для іммобілізації розтягнутих тканин використовують гіпсові пов'язки- муфти, дві з яких накладають вище і нижче ушкодженого суглоба, а третьою фіксують перші при максимальному його розтягу. За повторних редресацій середню муфту міняють на нову.

Стійкі контрактури лікують оперативним шляхом: тенотомія, видалення рубця з тканин, розсікання фасції тощо. У великих тварин проводять ортопедичну розчистку і підковування.