Хронічний серозний синовіт (Synovitis serosa chronica)

Це водянка суглоба (гідрартроз), яка характеризується накопиченням серозного ексудату в порожнині суглоба.

Етіологія і патогенез. Головною причиною його є хронічні подразнення внаслідок забоїв, розтягів, ненормальної постави кінцівок, порушення правил розчистки і підковування, надмірної експлуатації, особливо молодих тварин тощо. Крім того, гідрартроз може виникнути при інфекційних хворобах (ревматизм, бруцельоз), ендокринних зрушеннях, а також внаслідок несвоєчасного лікування за гострого синовіту.

Періодичне чи постійне слабке подразнення синовіальної оболонки призводить до хронізації процесу, появи в синовіальному і субсиновіальному шарах фіброзних проліферативних явищ з гіперплазією ворсинок. Останні можуть досягати 3 см і з’являтися в різних ділянках суглоба. Суглобова капсула стає щільною, порушується лімфовідтік. Серозний ексудат помірно накопичується в порожнині суглоба, розтягуючи капсулу, вивороти якої виступають на його фоні. Синовія рідка, прозора, у ній зменшується кількість білка, лужність (рН 6,8–7,0), внаслідок чого погіршується живлення хряща, а, отже, і його пружних та захисних властивостей.

Клінічні ознаки. Спостерігається значне збільшення суглоба в об’ємі, особливо в ділянці синовіальних виворотів, при пальпації яких відчувається флуктуація; болючість, місцева температура і кульгавість відсутні. Але через підвищення гідродинамічного тиску і ущільнення стінок капсули сила м'язових скорочень стає недостатньою для нормального функціонування кінцівки, внаслідок чого тварина швидко втомлюється під час руху (Поваженко І.О.).

Діагноз ставлять за характерними анамнестичними і клінічними даними.

Прогноз при незначному накопиченні ексудату, відсутності кульгавості – сприятливий, а за прогресуючої ексудації і появи кульгання – несприятливий.

Лікування полягає у відновленні лімфовідтоку, порушеного внаслідок розтягу капсули і проліферації сполучної тканини. Використовують подразливі мазі, компреси, тепло, масаж, діатермію, іонофорез йоду, тканинну, аутогемотерапію. При порушенні функції суглоба проводять його пункцію, максимальне видалення ексудату з подальшим введенням гідрокортизону, протеолітичних ферментів на новокаїні. Після цього накладають зігрівальний компрес і тиснучу пов’язку.

За неефективності консервативного лікування застосовують оперативне втручання (фенестрація). Для цього видаляють кусочок капсули суглоба і рану шкіри закривають глухим швом. Утворене в капсулі вікно дає можливість виходу ексудату із порожнини суглоба в періартикулярні лімфатичні судини.

Рани суглобів (Vulnera articulorum)

Рани суглобів являють собою відкриті їх ушкодження. У тварин вони зустрічаються досить часто (суглоби пальця, карпальний, тарзальний); виникають внаслідок різноманітних механічних пошкоджень. Найчастіше трапляються колоті, колото-рвані, колото-різані, рублені, забиті рани.

Залежно від ступеня і характеру ушкодження тканин вони можуть бути: непроникні, коли травмуються тільки м’які тканини, і проникні, капсульно-синовіальні, при яких ушкоджується і капсула суглоба.

Проникні рани можуть бути сліпі і наскрізні. Останні мають вхідний і вихідний отвір, а сліпі – тільки вхідний. Рани суглоба можуть ускладнюватися ушкодженням хрящів, епіфізів, внутрішньосуглобовими переломами тощо. За клінічними ознаками розрізняють рани: зяючі, незяючі, свіжі, інфіковані.

Патогенез. Розвиток патологічного процесу за проникних ран суглоба залежить переважно від стану опірності організму тварини в цілому, характеру ушкодження тканин суглоба і патогенності мікроорганізмів, які проникли в рану.

За свіжих поранень суглобів синовіальна рідина проявляє свої бактеріостатичні і бактерицидні властивості. Крім того, І.О. Поваженко вважає, що, поки синовіальна оболонка не зазнала глибоких змін і не втратила бар'єрної функції (за рахунок синовіоцитів), поки лімфатичні судини інтенсивно відсмоктують уміст із порожнини і знешкоджують його у регіональних лімфатичних вузлах, організм легко переборює ранову мікрофлору. З розвитком глибоких змін, особливо при значному травмуванні синовіальної оболонки і прилеглих тканин, їх бар’єрна та евакуаційна функція порушується, що призводить до розвитку гнійного запального процесу в суглобі.

Клінічні ознаки. При ранах суглобів крім ознак, характерних для ран (зяяння, кровотеча, біль), спостерігають витікання синовіальної рідини через рановий канал, яке збільшується під час активних чи пасивних рухів у суглобі.

При колотих ранах виділення синовії часто відсутнє, оскільки стінки ранового каналу внаслідок еластичності тканин швидко змикаються, але можна помітити сліди синовії і крові на шкірі чи волосяному покриві. Функція ушкодженого суглоба за незначних ран, до розвитку запального процесу, залишається незмінною.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками (наявність синовіальної рідини у рані). За відсутності синовії, для уточнення діагнозу, стерильно проводять артропункцію (краще з протилежного боку рани) і в порожнину вводять теплий розчин етакридину, фурациліну. Виділення його з рани підтверджує діагноз. Наявність крові у порожнині також свідчить про порушення цілісності синовіальної оболонки. Свіжі рани суглоба не рекомендується зондувати з метою профілактики занесення інфекції в суглоб і додаткового травмування капсули. За підозри на внутрішньосуглобовий перелом проводять рентгенологічне дослідження.

Прогноз при звичайних ранах сприятливий. За інфікування можливе ускладнення – гнійне запалення або сепсис. Внутрішньосуглобові переломи найчастіше закінчуються переважно анкілозом.

Лікування розпочинають якнайраніше, з метою попередження розвитку інфекції та запалення суглоба. За відсутності зяяння і місцевої запальної реакції проводять механічну обробку шкіри навколо рани антисептичними розчинами, припудрюють порошком антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів і накладають зігрівальний компрес. При значному гемартрозі проводять артропунцію і видаляють кров з наступним промиванням порожнини теплими розчинами етакридину лактату або фурациліну. З метою профілактики хірургічної інфекції тварині протягом 3-х днів призначають антибіотикотерапію, циркулярний новокаїновий блок тощо.

При свіжих, широко зяючих ранах, після ретельної їх механічної обробки, проводять інфільтраційну або провідникову анестезію, видаляють з їх порожнини сторонні тіла, обривки мертвих тканин, промивають суглоб розчином етакридину лактату (1:500), фурациліну (1:5000) або іншими антисептичними розчинами лужної чи нейтральної реакції через голку, введену у протилежний рані синовіальний виворот, до виділення чистої рідини. Після цього на капсулу, по можливості, накладають глухий шов із кетгута, а в порожнину суглоба вводять розчин антибіотиків з гідрокортизоном на 1%-ному новокаїні; суглоб прикривають серветкою, просоченою йодованим спиртом, ізатизоном і накладають вікончату гіпсову пов’язку, яка, крім іммобілізації суглоба проявляє й сорбційні властивості.

Рани із значним ушкодженням капсули і прилеглих тканин після анестезії підлягають ретельній механічній та хірургічній обробці, щоб частково чи повністю видалити травмовані тканини, сторонні тіла. У порожнину суглоба після промивання розчинами вводять новокаїн з антибіотиками та, по можливості, на капсулу і рану накладають глухі або зближувальні шви. На суглоб накладають вікончату іммобілізуючу пов’язку, яку знімають при задовільному стані тварини на 10–12-й дні. Тварині протягом 3–4-х днів призначають антибіотики.

Якщо травмовані тканини не вдається видалити і звільнити рану від забруднення, то застосовують дренажі, просочені ізатизоном або гіперосмолярними мазями, які міняють через 24–48 год до появи рівномірних грануляцій.

Крім місцевого лікування застосовують внутрішньоаортальні або внутрішньоартеріальні ін’єкції новокаїну з антибіотиками, а з метою підвищення загальної резистентності організму проводять опромінення крові УФ чи лазерними променями. За потреби застосовують імуностимулювальні та імуномодулювальні засоби.