Розтяг суглоба (Distosio articulorum)

Розтяг виникає внаслідок короткочасного неповного зміщення поверхонь кісток суглоба стосовно одна одної, яке супроводжується частковим розривом або надривом капсули і зв'язок. Зустрічається найчастіше у спортивних коней, бугаїв-плідників, особливо у дистальних суглобах. Розтяги бувають легкими, що обмежуються тільки незначними ушкодженнями капсули, і тяжкими – з надривами капсули, травмами суглобового хряща, менісків, відривами зв'язок з кусочками кістки, гемартрозами. Причинами розтягів бувають: механічна дія на зв’язковий апарат суглоба внаслідок сковзання і спотикання тварини, різкі повороти, падіння, швидке й надмірне розгинання суглоба та ін. Сприяють хворобі неправильна розчистка і підковування копит, перевтома та виснаження тварини, порушення мінерально-вітамінного обміну.

Характер ушкодження залежить від інтенсивності, тривалості дії причинного фактора, напряму рухів; при значних ротаційних рухах травмуються колатеральні зв’язки (рис.40); ненормальне згинання суглоба, як і розгинання, призводить до надривів капсули. Мікро- і макронадриви порушують мікроциркуляторне русло, що призводить до розвитку крововиливів, набряків, запалення. У подальшому проліферація періосту в ділянках надривів капсули і зв’язок сприяє виникненню осифікувального періартриту.

Клінічні ознаки. За незначного розтягу може виникнути короткочасна кульгавість опірної кінцівки, а сам суглоб дещо збільшується в об'ємі, стає болючим і гарячим. За сильних розтягів первинний біль і кульгавість зникають швидко, але вже через декілька годин суглоб інтенсивно збільшується в об’ємі (гемартроз) і, за рахунок набряку тканин, стає різко болючим, гарячим.

Дисторзії суглобів, прикритих масивними м’язами, зумовлюють менш виражене припухання. У стані спокою кінцівка напівзігнута. При розривах колатеральних, внутрішньосуглобових зв’язок капсули спостерігають ненормальну рухливість суглоба. За хронічного перебігу відмічають явища періоститу, періартриту зі значним розростанням сполучної тканини, що призводить до малорухливості суглоба.

Діагноз ставлять за даними анамнезу і клінічних ознак.

Лікування. За незначних розтягів тварині надають спокій, накладають тиснучу пов’язку і холодні компреси. При сильних болях застосовують новокаїнові блокади (0,5–1%-ний розчин новокаїну в дозі 10–30 мл). На 3-й день призначають теплові процедури (зігрівальні компреси, парафінові, озокеритові аплікації), масаж, подразливі мазі, фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, КВЧ, ультразвук, промені лазера).

При значних розтягах суглоба з розривом зв’язок у першу добу застосовують холод і тиснучу пов'язку, а потім для зближення розірваних кінців зв'язки на ушкоджений суглоб накладають іммобілізуючу пов’язку, яку утримують 15 – 45 діб. Після її зняття проводять масаж, теплові процедури, дозований моціон.

Вивих суглоба (Luxationes articulorum)

Вивих суглоба – це повне або часткове зміщення суглобових кінців кісток за межі їх нормальної рухливості, яке може ускладнюватися розривом капсули суглоба, зв’язок і прилеглих тканин. Залежно від зміщення кісток вивихи бувають повними, коли одна суглобова поверхня повністю зміщена відносно іншої, і неповними (підвивих), коли суглобові поверхні кісток зміщені частково.

Вивихи без порушення цілісності шкіри називаються простими, а за ушкодження шкіри, м’яких тканин, крупних нервів, судин, сухожилків, при внутрішньосуглобових переломах – ускладненими. Якщо при цьому відкривається порожнина суглоба, то такий вивих називається відкритим.

На кінцівці вивихнутою вважається кістка, розміщена дистально відносно суглоба. Наприклад, зміщення головки стегнової кістки свідчить про вивих кульшового суглоба. При зміщенні хребців вивихнутим вважається сегмент, що лежить ближче до голови.

За походженням вивихи бувають природжені і набуті. Останні у свою чергу діляться на травматичні, патологічні та звичні. Природжені вивихи зумовлені неправильним членорозміщенням плода, ненормальним розвитком суглобових кінців кісток і прилеглих до суглоба м’язів. Травматичні виникають під дією значної фізичної сили.

Патологічні вивихи виникають внаслідок розслаблення або порушення цілості сухожилково-зв'язкового апарату суглоба. Вони спостерігаються при деяких хворобах: паралічах нервів, атрофіях м’язів, руйнуваннях гнійним або іншим процесом суглобових поверхонь і зв’язок. Звичні вивихи зустрічаються у тварин з слабкою конституцією, невідповідністю суглобових поверхонь. Вони легко повторюються за незначних фізичних і механічних травм.

Патогенез. Зміни тканин при вивихах суглоба нагадують спочатку забій, але вони більш виражені. Капсула суглоба сильно розтягується або розривається, ушкоджуються також сухожилки та фасції, що прикріплюються біля суглоба. Кістки зміщуються як у момент вивиху (первинне зміщення), так і пізніше, під впливом скорочення м'язів (вторинне зміщення).

Вивих із зміщенням може супроводжуватися відривом невеликих ділянок кістки, частковим відшаруванням та тріщинами суглобового хряща. При застарілому вивиху суглоба капсула склерозується, суглобовий хрящ зморщується і заміщується сполучною тканиною; суглобові западини згладжуються, а краї вивихнутої кістки атрофуються. Подразнення окістя і навколишніх м’яких тканин з часом призводить до проліферації сполучної тканини, яка й перешкоджає вправленню вивихнутої кістки.

Клінічні ознаки. Характерними ознаками вивихів є вимушене неприродне положення кінцівки, її вкорочення або подовження, з порушенням функції суглоба, яка чітко виражена при вивихах у нижній ділянці кінцівки і мало помітна при ураженні суглобів, покритих м’язами (рис. 41).

У таких випадках реєструють обмежену рухливість суглоба, порушення його конфігурації, біль та місцеве підвищення температури. За спроби його зігнути тварина непокоїться, а потім суглоб, ніби пружина, займає вихідну позицію. Пальпацією, а також одночасними пасивними рухами виявляють напрям і межі зміщення кістки, із збільшенням припухання тканин симптоми вивиху поступово згладжуються.

Діагноз ставлять за даними анамнезу і клінічними ознаками, підтверджують рентгенографією.

Диференціальний діагноз. Вивих слід відрізняти від розтягу суглоба, розриву зв’язок, внутрішньосуглобового перелому.

Лікування полягає у відновленні нормального положення і функції вивихнутої кістки, фіксації суглоба для попередження рецидиву, прискоренні регенеративних процесів.

Після місцевого або загального знеболювання (нейроплегіки, міорелаксанти, наркотичні засоби) необхідно перемістити вивихнуту кістку тим же самим шляхом, яким вона пройшла, тільки у зворотному напрямку, запобігаючи при цьому додатковим розривам капсули і зв’язок. Це досягається поступовим розтягуванням і натягуванням кінцівки, а потім, залежно від виду суглоба, згинанням або розгинанням, поворотами кінцівки всередину чи назовні, відведенням або приведенням її до тулуба направляють головку кістки проти розриву капсули і вправляють її на своє місце. У момент вправлення кістки чути характерне клацання і спостерігаються вільні рухи в суглобі.

Для попередження рецидивів кінцівку фіксують у середньофізіоло-гічному або функціонально зручному положенні іммобілізуючою пов’язкою на 15 днів у дрібних тварин і 30–35 – у великих. Після зняття пов’язки призначають масаж, тепло, дозоване навантаження.

Якщо після вправлення неможливо іммобілізувати суглоб гіпсовою пов’язкою, рекомендується навколо капсули суглоба ввести в 3–4 точки по 1,5–2 мл спирту або 0,3–0,5 мл скипидару чи втирати подразливі мазі, прикладати гірчичники, робити точкові проникнчі припікання.

Відкриті вивихи вимагають оперативного втручання після механічної і хірургічної обробки рани. Після вправлення вивиху накладають шви на капсулу і шкіру. Операція показана і в тих випадках, коли між суглобовими поверхнями защемився уламок кістки, обривок сухожилка чи м’яза. У післяопераційний період для попередження інфікування застосовують антибактеріальні засоби.