Гнійне запалення кістки (Ostitis purulenta)

Етіологія, патогенез і клінічні ознаки. Гнійний остит часто є наслідком септичного періоститу, він також неминучий супутник відкритих переломів. Інфекція проникає в судинні канали (фолькманівські і гаверсові), що пронизують кістку, де і виникає запальний процес (інфільтрація нейтрофілами). Виділення великої кількості ферментів і подразнення мононуклеарів (кісткових макрофагів – остеокластів) викликає остеорезорбтивний процес (рарефікуючий остит). При стиханні запальних явищ він змінюється конденсаційним. Розріст сполучної тканини та її осифікація (ущільнення) обмежують поширення запалення навколо вогнища ушкодження. У тварин спостерігається помітне пригнічення загального стану і функціональні порушення. Якщо перебіг гнійного оститу тривалий або тяжкий, настає сенсибілізація кісткових макрофагів в основному до зміненого кісткового колагену, формуються багатоядерні клітинні симпласти (остеокласти), що активно руйнують кісткову речовину (карієс кістки). По периферії ділянок ушкодження спостерігається гранулювання, змертвіла кістка відривається у формі секвестру, наявність якого супроводжується постійним гноєвідділенням з кістковим піском із каналу нориці. Більш великі фрагменти кістки можуть застрявати в каналі фістули.

Діагноз ставлять з урахуванням клінічних симптомів і даних рентгенівського дослідження.

Лікування. Вже на стадії гнійної інфільтрації кістки показане оперативне втручання з метою видалення вогнища ураження. При ураженні ребра проводять резекцію порушеної ділянки; якщо у процес втягнуті хвостові хребці або пальці – їх ампутують. За розвитку гнійного оститу в ділянці кісткових горбів (зовнішнього горба клубової кістки, сідничного горба та ін.) після розтину м’яких тканин роблять ретельний кюретаж кісткової некротизованої речовини, що за зовнішнім виглядом різко відрізняється від здорової кістки: кісткова стружка мертвої кістки ламка, коричневого кольору, тоді як здорової – пружна, рожевого кольору. В утворену порожнину на 3 – 4 дні вводять пухкий тампон, змочений антисептичними речовинами (антибіотики, сульфаніламіди, борна кислота, ксероформ та інші з додаванням ферментів), зміцнюючи його провізорним або частковим швом. Накладають пов’язку. За наявності секвестру проводять секвестротомію – видаляють його через розріз тканин.

Некроз кістки (Osteonecrosis)

Остеонекроз – патологічна зміна кісткової речовини, що викликає її змертвіння.

Етіологія. Некроз міцної кісткової субстанції виникає за гнійного запалення окістя, кісткового мозку, при забої і переломі кістки, а також відмороженнях та опіках, у тому числі хімічних; іноді остеонекроз розвивається як наслідок хронічного запального процесу в прилеглих тканинних утвореннях (наприклад, при фронтиті).

Патогенез і клінічні ознаки. Основною патогенетичною ланкою остеонекрозу є локальний тромбоз кровоносних судин фолькманівських і гаверсових каналів, місцеве порушення кісткової трофіки, а також проникнення ексудату в кістково-мозкові осередки губчатої кістки. Залежно від глибини поширення некробіотичних і некротичних змін розрізняють поверхневий (епікортикальний), середній (кортикальний) та глибокий (субкортикальний), або центральний, остеонекроз, а за ступенем залучення в некротичний процес кісткового органа – частковий і тотальний (загальний), коли змертвінню підлягає вся кістка або значна її частина.

Виявляють порушення функції, місцеву болючість, набрякання м’яких тканин навколо кістки, іноді нориці з виділенням ексудату, що містить кісткові крупинки; можливе утворення секвестру.

Діагноз ґрунтується на даних анамнезу, клінічних симптомів і рентгенівського дослідження. Під час зондування нориць виявляють шорсткувату поверхню або секвестр.

Лікування оперативне і спрямоване на видалення некротизованої ділянки кістки; надалі рекомендується введення внутрішньокісткових новокаїн-антибіотикових розчинів з додаванням протеолітичних ферментів (5–10 мг хімотрепсину на 5 мл 0,5%-ного розчину новокаїну з цефалоспорином).