Дистрофічний остеотендиніт

Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.).

Етіологія, патогенез і клінічні ознаки. На фоні остеодистрофічних порушень (нестача остеотрофічних солей) послаблюється механічна міцність кістково-сухожилкового або кістково-зв’язкового сполучень. За значних механічних навантажень тут виникає хронічний в’ялоплинний запальний процес, що супроводжується проліферацією сполучної тканини (термінальна фаза запальної реакції) і подовженням сухожилка в ділянці його фіксації до кістки, що часто супроводжується перерозгинанням суглобів, які зазнають гіперекстензії у статиці (суглоби пальців), або ж згинанням суглобів, що прагнуть у статиці до флексії (наприклад, заплесновий суглоб). Подовження апаратів, що контролюють фізіологічний кут перерозгинання або згинання, призводить до вторинних порушень у всіх ланках і тканинах кінцівок, особливо в ділянці пальців.

У копитних тварин внаслідок виключення з опори копитних стінок, надмірного навантаження м’якушів відбувається деформація копит, з’являється короніт, ламініт, пододерматит, виразка м’якуша тощо. Здебільшого виникають ураження глибокого пальцевого згинача, поверхневого пальцевого згинача, міжкісткового середнього м’яза.

У відгодівельного молодняку найчастіше розвивається п’ятковий остеотендиніт, супроводжуваний потовщенням і розм’якшенням ахіллового сухожилка, п’яткового горба – болючістю, нерівномірним ущільнення сухожилка, іноді апофіолізом. У бичків іноді виявляють відрив (розрив) п’яткового сухожилка.

Якщо запальні зміни поширюються на значну ділянку сухожилка, нерідко виникає тендогенна контрактура, зумовлена рубцевим зморщуванням сполучної тканини, що проліферує в сухожилку. Вкорочення сухожилка часто супроводжується гіперфлексією або гіперекстензією окремих ланок кінцівки. Уражуються переважно тазові кінцівки, що пов’язано з їхніми локомоторними особливостями (виражена кутастість зчленувань кісток і т.п.).

Діагноз ставлять з урахуванням характерних клінічних ознак хвороби (зміна постави кінцівок), умов утримання і годівлі тварин; можливе проведення досліджень рентгенологічних і трепанобіоптатів кісткової тканини (Борисевич Б.В.).

Лікування. У дрібних тварин проводять хірургічну корекцію постави кінцівки зшиванням у складку подовженого сухожилка з накладанням шва та імобілізуючої пов'язки. Шви на шкірі видаляють на 10-й день, пов'язку накладають повторно ще на 2 тижні. Призначають спокій, ультрафіолетове опромінення. Перорально дають шкаралупу яєць, розчинену в лимонному соці. За використання глюконату кальцію одночасно призначають і фітин. У великих тварин основну увагу звертають на профілактику остеодистрофії і регулярну розчистку копит.

Періостит (Periostitis)

Періостит – запалення окістя. Виникає під дією різних чинників, насамперед механічних ушкоджень (забій кісток, розтягнення і розриви зв’язок, а також сухожилків у місцях їх прикріплень, тріщини, переломи кісток та вивихи). Сильна болючість і значна проліферативна здатність окістя зумовлюють характер прояву періоститу.

Патогенез і клінічні ознаки. За травматичного періоститу спостерігають крововиливи в окістя, розриви його елементів, локальне відшарування від кістки; надалі розвивається запалення з просочуванням його ексудатом, набрякання, біль, що нерідко проявляється кульгавістю. Достатньо часто реєструється серозний періостит. При незначному механічному ушкодженні й відсутності повторних подразнень запальні явища поступово зникають. До 4–7-го дня закінчується період гострого перебігу асептичного періоститу, не залишаючи після себе яких-небудь стійких анатомічних змін і функціональних розладів.

За хронічного асептичного періоститу внаслідок повторних уражень у тій самій ділянці або значних одноразових травм випотіває серофібринозний ексудат. Нерідко захворювання супроводжується помітною інфільтрацією окістя мононуклеарами і лімфоцитами, на тлі якої відбувається процес розростання клітин його камбіального шару. Інколи у періості розростається сполучна тканина, внаслідок чого періостит називають фіброзним.

З часом проліферат окістя через його остеогенетичні потенції піддається скостенінню, внаслідок чого виникає хронічний осифікувальний періостит (рис. 29). Кісткові випинання мають вигляд обмежених гострих виступів (екзостози), грибоподібних випинань (остеофіти), великих горбистих розростів (гіперостози). Поверхня осифікованого проліферату горбиста, нерідко дещо згладжена нашаруваннями фіброзної тканини. У міру розростання і потовщення цього шару інтенсивність періостального процесу слабшає.

Гнійний періостит виникає при пораненні та інфікуванні або за переходу нагноєння з інших ділянок. Спостерігаються множинні дрібні крововиливи, інфільтрація поліморфноядерними лейкоцитами, в основному нейтрофілами, набрякання і потовщення окістя. Хронізація гнійного запалення супроводжується розростаннями сполучної тканини (фіброзний періостит) з наступною осифікацією сполучнотканинних розростань (осифікувальний періостит), часто з утворенням множинних гіперостозів. Важка прогресуюча гнійна інфекція призводить до відшарування окістя з виникненням піднадкістного абсцесу. З проривом гнійного ексудату руйнується окістя й оголюється кістка.

За гострогнійного періоду спостерігають гарячу припухлість, сильну болючість, значний розлад рухів, підвищення температури тіла, прискорення пульсу, гіперлейкоцитоз із лівостороннім зрушенням. З прориванням гною назовні запальні явища поступово зникають, із нориці виділяється гній, іноді неприємного запаху; зондуванням встановлюють оголення кістки. Гнійний періостит може ускладнюватися міжм’язовою або субфасціальною флегмоною, гнійним розпадом кістки (остеонекроз), оститом, остеомієлітом.

Діагноз ставлять на підставі клінічних симптомів і даних рентгенологічного дослідження.

Лікування. Тварині дають спокій. За асептичного гострого періоститу застосовують спиртовий компрес, спирт-димексид-новокаїнові примочки, втирання йод-вазогену, протизапальних мазей, теплі ванни з укутуванням, парафінотерапію, ін'єкції гідрокортизону і його аналогів з новокаїном; при фіброзному періоститі ін’єктують новокаїновий розчин з лідазою (5 – 15 мл 0,5%-го новокаїну з додаванням 20 ОД лідази). За хронічного перебігу осифікувального періоститу втирають подразливі мазі, що стимулюють розсмоктування – червону двойодисту ртутну, йодистокалієву тощо, накладають захисну пов’язку. Виражені осифікати припікають (ігніпунктура) з проникненням у товщу кісткових горбів (на тлі анестезії!). Остеофіти і екзостози можуть бути видалені хірургічним шляхом.

За гнійного періоститу застосовують антисептики (антибіотики, сульфаніламіди, похідні хінолонової кислоти, нітрофурани – місцево, перорально, внутрішньотканинно). Якщо виникає вогнище нагноєння, роблять ранній розріз із розтином інфільтрованого окістя (запобігає широкому відшаруванню). Показана коротка новокаїн-антибіотикова блокада.