Променеві опіки

Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю променів.

Зовнішнє опромінення β- і особливо α-частинками, які слабо проникають у тканини, викликає головним чином ураження шкіри – променеві опіки, а рентгенівські γ-промені та нейтрони, що мають високу проникну здатність, найчастіше призводять до променевої хвороби.

За рівних умов найбільші ураження шкіри виникають у тварин з коротким і рідким волосяним покривом (наприклад, у свиней) і, навпаки, густа та довга шерсть (вівці) захищає шкіру від пошкоджувального впливу α- та β-частинок. Більш уразливими є ділянки шкіри вимені, статевих органів, згинальної поверхні суглобів, міжпальцевого склепіння. β-опіки зі стійкими трофічними змінами трапляються переважно в ділянці голови та вздовж хребта, а в місцях слаборозвиненої підшкірної клітковини (вушні раковини, хвіст тощо) розвиваються некрози.

Вплив іонізуючих променів на тканини організму призводить до змін у них молекул і атомів. Внаслідок цього новоутворені хімічні радикали порушують звичайний перебіг біохімічних процесів і діяльність всіх життєво важливих органів та систем. У першу чергу, це епітелій шкіри та слизових оболонок, кровотворні органи, імунна система.

β-промені викликають специфічні ураження шкіри та слизових оболонок, які називаються β-опіками. За клінічним проявом та перебігом вони принципово відрізняються від термічних та хімічних: малоболючі, патоморфологічні зміни в ураженій шкірі розвиваються поступово, а процеси відновлення проходять в’яло. За змішаного β-γ-опромінення місцеві ураження можуть розвиватись на фоні променевої хвороби.

Клінічні ознаки β-опіків включають (Белов О.Д., Кіршін В.О.,1987) чотири періоди: первинної реакції, прихованої, гострої запальної реакції та відновлення, а за тяжкістю ураження, що залежить від дози поглинутої енергії, – чотири ступені: легкий ( при дозі 5 Гр), середній (5–10 Гр), тяжкий (10–30 Гр), надзвичайно тяжкий (більше 30 Гр).

Перший період (первинної реакції) проявляється, залежно від дози опромінення, через кілька годин чи діб після опромінення і продовжується до 2–3-х діб. Особливо яскраво він виражений у тварин з депігментованою шкірою та бідним волосяним покривом. Місця ураження шкіри гіперемійовані, у стані набряку, сверблять, внаслідок чого тварини нерідко розчухують їх та кусають зубами. Другий період триває від кількох годин до двох тижнів. Він характеризується підвищеними потінням та свербежем уражених ділянок.

Третій період легкого ступеня проявляється помірною еритемою, а потім випадінням шерсті та злущуванням поверхневих шарів епідермісу. При ураженні слизових оболонок розвиваються гіперемія та набряк. За середнього ступеня впродовж 3–4-х тижнів β-опік характеризується вираженою болючістю, гіперемією, набряком та розвитком ерозій. Спостерігається підвищення температури тіла. Пошкоджені тканини відновлюються повільно, тривалий час зберігається больова реакція та атрофія шкіри.

Тяжкий ступінь ураження у третьому періоді характеризується появою пухирів, подібних до термічних, та швидким утворенням ерозій і виразок. Одночасно у тварин підвищується температура тіла, збільшуються регіонарні лімфоузли, погіршується загальний стан та апетит, розвивається гіпопротеїнемія, порушується електролітний баланс, починає формуватися імунодефіцитний стан. Ці загальні та місцеві зміни організму різко посилюються при тяжкому ступені β-опіків. Виразки шкіри набувають гнійно-некротичного характеру.

Процес відновлення залежить від ступеня радіаційного ураження. Так, при легкому ступені тварина може видужати протягом 1–2 міс., а середньому – лише через 3–4 міс. За тяжких ураженнь виразки загоюються повільно – від кількох місяців до кількох років – формуються трофічні виразки з розростанням рубцевої тканини. Пізніше можливе злоякісне переродження тканин.

Прогноз залежить від ступеня та площі ураження. За опіків легкого та середнього ступенів з площею ураження 5% поверхні тіла він вважається сприятливим. При більш значних – прогноз несприятливий, а лікування таких тварин економічно недоцільне.

Лікування. У першу чергу необхідно провести дезактиваційну обробку уражених тварин. Під час організації лікувальних заходів слід враховувати загальний стан тварин, ступінь променевого опіку, його площу та період хвороби. З метою детоксикації організму внутрішньовенно вводять 40%-ний розчин гексаметилентетраміну з глюкозою та кофеїном. Групову детоксикацію проводять засобами ентеросорбції. Одним з таких препаратів є кремнійорганічний сорбент – ентеросгель, який вводять всередену як індивідуально, так і груповим методом з розрахунку 0,5 г на 1 кг маси тіла тварини. Для нормалізації імунологічної реактивності організму застосовують імуностимулятори з радіопротекторними властивостями – натрію нуклеїнат (2–7 мг/кг) і препарати групи тіотриазоліну (вірутрицид, імзауф) у дозі 1–2 мг/кг. Місцево застосовують комплексні мазі на гідрофільній основі з анестетиками та кератолітичними засобами – кортонітол, преднікарб. Їх дію доповнюють лазеротерапією, яка також має виражені антирадіаційні властивості.