Нориця (fistula)

Це патологічний хід у тканинах, вузький канал, вистелений епітелієм або грануляціями, що виходить із глибини на поверхню або сполучає порожнини чи органи тіла між собою.

Класифікація, етіологія і клінічні симптоми. Нориці класифікуються залежно від причин виникнення, будови, характеру виділення і відносно зовнішнього середовища. Якщо норицевий хід виходить з глибини на поверхню і контактує із зовнішнім середовищем його називають зовнішнім, а якщо він з’єднує внутрішні органи або порожнини – внутрішнім.

За характером виділення нориці можуть бути екскреторними (калова, сечова), секреторними (молочна, слинна) і гнійними; до останніх належать лігатурні нориці, пов’язані з інфікуванням глибоких заглибних швів, нориці сторонніх тіл (метал, дерево, пластмаса і т.п). Довгостроково існують нориці при остеомієліті, карієсі кістки або зуба.

Причини виникнення нориць різні; вони бувають вродженими – наслідок порушення ембріонального ґенезу (вади розвитку) і набуті – у результаті травм органів: ураження при зондуванні, бужуванні, ендоскопії; травмуванні під час операції, сторонніми тілами, хімічними розчинами; розпад злоякісних пухлин та ексудативні запальні процеси.

Нориці мають зовнішнє і внутрішнє устя (отвір) та різної довжини канал. Довжина його залежить від товщини покривних тканин, через які проходить нориця, та рухливості органа. Шкірні устя зовнішньої нориці можуть мати різний діаметр – від маленького до декількох сантиметрів – і форму – воронкоподібну чи губоподібну.

Діагноз ставлять з урахуванням анамнезу, клінічних ознак, лабораторних та інструментальних досліджень: зондування, фістулографія, фістулоскопія, ендоскопія.

Лікування. Лікування хворих тварин з зовнішніми норицями включає місцевий вплив та оперативне видалення нориці. Санація гнійних нориць досягається промиванням їх розчинами антисептичних препаратів.

Закриття нориці порожнистих трубчастих органів вимагає пластичного заміщення дефекту; в окремих випадках вдаються до оперативного видалення або хімічного руйнування нориці (розчин азотнокислого срібла, гарячий парафін та ін.) органів, що секретують, наприклад, слинної залози.

Грануляційні нориці можуть закриватися самостійно після усунення причини. Так,за наявності стороннього тіла (лігатури, кісткові секвестри) норицю після місцевого та загального знеболювання розсікають, видаляють останнє, проводять її скарифікацію, кюретаж і ушивають отвір, нерідко з використанням дренажів (дренажі видаляють на 3-й день). Можна використовувати введення в норицю 10% -ного розчину димексиду з лідазою (64 ОД на 20 мл розчину) і тимчасово тампонувати його вихід назовні (Борисевич В.Б.). У норицях із завершеним процесом відторгнення мертвих тканин застосовують консервативне лікування – припікання, новокаїнову блокаду, тканинну терапію, введення у норицю спеціальних свічок: 0,25–0,5% етакридин-вазелінову з додаванням 20% воску, 30% вісмуту на парафіні (1 частина), воску (1 частина), вазеліну (4 частини) та ін. Свічку у норицевий канал вводять у підігрітому вигляді, що сприяє надалі чіткій фіксації і не перешкоджає виділенню ексудату.

Питання для самокоднтбролю

1. Сторонні тіла в тканинах. Реакція організму на сторонні тіла: інкапсуляція, інфікування, витіснення грануляційною тканиною.

2. Ускладнення при наявності сторонніх тіл у тканинах.

3. Видалення сторонніх тіл.

4. Сторонні тіла у стравоході.

6. Сторонні тіла у передшлунках.

7. Сторонні тіла у шлунку дрібних тканин.

8. Що таке виразкова хвороба?.

9. Відмінність ран і виразок.

10. Класифікація виразок.

11. Загальні принципи при лікуванні виразок.

12. Відмінність некрозу і гангрени.

13. Класифікація некрозів.

14. Нориці, їх класифікація.

15. Лікування при гнійних норицях.