Змертвіння (некроз)

Це загибель клітин і тканин, цілих органів та їх частин у живому організмі. Причинами змертвіння можуть бути фактори зовнішньої дії, наприклад вплив високих і низьких температур, хімічних речовин, променевої та електричної енергії, а також механічні травми – роздавлювання і розтрощення тканин. Тому за етіологічними факторами всі змертвіння поділяються на прямі (первинні) і непрямі (вторинні). Первинні виникають безпосередньо в ділянці дії будь-якого зовнішнього чинника, а вторинні – при циркуляторних судинних розладах як наслідок різних внутрішніх причин. Досить часто змертвіння зумовлене розладом місцевого кровообігу через тромбоз, емболію, облітерацію судин.

Основними причинами розвитку циркуляторних змертвінь переважно є: артеріальні, венозні, мікроциркуляційні порушення, а також патологія лімфообігу та іннервації. Щодо змертвіння вразливі найбільш диференційовані тканини, особливо, гангліозні клітини центральної нервової системи та залозистий епітелій. Залежно від розладів надходження кисню і поживних речовин змертвіння може перебігати гостро або хронічно.

Гангрена

Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність.

Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тривалі розлади магістрального кровообігу. Зникає пульсація артерій дистальніше місця ураження і розвивається характерна клініка гострої ішемії. Зовнішніми факторами переважно є механічні травми – роздавлювання, роздроблення тканин, ураження судин, здавлювання органів (наприклад, надмірно тиснучі різні пов’язки, лонгети) або заворот та защемлення кишок, при яких відбувається гостра або хронічна артеріальна та венозна непрохідність. Причинами гангрени також можуть бути тромбоз артерій та їх емболія.

Основні види змертвіння. Змертвіння може бути коагуляційним, або сухим (при опіках, сухій гангрені) та колікваційним або вологим (за опіків лугами, вологої гангрени).

Суха і волога гангрени, як одна з форм змертвіння, мають свої відмінності за клінічними і патолого-анатомічними ознаками. Суха гангрена характеризується швидким висиханням уражених тканин із зменшенням їх об’єму (муміфікація) та утворенням чіткої демаркаційної лінії, що розділяє змертвілі тканини від нормальних, життєздатних. При цьому відсутні прояви інфекції, а отже запальної реакції та явищ інтоксикації. Вологій гангрені властиві явища набряку і запалення та збільшення органа в об’ємі. У ділянці некрозу шкіра стає синюшною з темно-червоними плямами, з’являються пухирці з геморагічним наповненням. З дефектів шкіри спостерігають відтік мутного ексудату. Чітка межа уражених та інтактних тканин відсутня: набряк поширюється за межі некротичних тканин на значну відстань. Характерне приєднання гнійної та гнильної інфекції. При вологому некрозі розвивається тяжка інтоксикація (висока лихоманка, тахікардія, спрага, задишка, слабкість, зміни в аналізах крові запального і токсичного характеру), яка за прогресування процесу може призвести до порушення функції органів та загибелі тварини (табл. 2).

Етіологія. Причиною гангрени або вологого некрозу нерідко є анаеробна або гнильна інфекція, місцева ішемія, тривале надмірне здавлювання (пролежні). Сухий некроз, як правило, формується при порушенні кровопостачання невеликої ділянки тканин, що виникає не відразу, а поступово. Найчастіше він розвивається у тих місцях, де практично відсутня багата на воду клітковина. Явища некрозу можуть виникати при ушкодженні нервів (трофічні виразки), під впливом токсинів мікробів і грибів, дії хімічних речовин та фізичних чинників.

Таблиця 1. – Основні відмінності сухого та вологого некрозу

Сухий некроз	Вологий некроз
Об’єм тканин зменшується (муміфікація)	Збільшення об’єму (набряк) тканин
Наявність чіткої демаркаційної лінії	Відсутність демаркаційної лінії
Відсутність інфекції	Приєднання гнійної або гнильної інфекції
Відсутність інтоксикації	Виражена інтоксикація

Клінічні ознаки. Характерні ознаки змертвіння помітні через 4 – 6 год після ураження: шкірні покриви набувають мармурового кольору (блідість з синюшними плямами), настає зміна консистенції (ущільнення, розм’якшення та ін.); зникає периферичний пульс і настає охолодження тканин; можлива на початку болючість, яка потім змінюється повною втратою чутливості; часто виявляється ішемічна м’язова контрактура.

Діагноз ставлять на підставі клінічних симптомів.

Лікування змертвіння зумовлюється особливостями його причин. Загальними, при лікуванні сухої або вологої гангрени, є розсікання ураженої ділянки (некротомія) та її видалення (некроектомія). За чітко вираженої межі відторгнення муміфіковані тканини відокремлюють у фіксованих місцях, не порушуючи грануляцій у ділянках самовільного відторгнення.

При вологій гангрені операцію проводять до виразної появи демаркації, із застосуванням анестезії та зупинки кровотечі. Розрізи виконують у межах живих тканин, на деякій відстані від ділянки з помітними явищами розпаду. За сухого некрозу його поверхню частково закривають швами, а вологого – її залишають відкритою. Застосовують ті ж лікарські засоби, що й при лікуванні ран. При вологому некрозі доцільно використовувати засоби, що висушують тканини, у формі порошку: дерматол, вісмут, суміш тонкотертих порошків калію перманганату і борної кислоти, ксероформ, цинку оксидат та ін. За некротичних змін внутрішніх органів (сальник, ділянка кишки та ін.) показане невідкладне оперативне втручання – резекція ураженого відділу.