Підготовка тварини до операції.

Від повноцінної передопераційної підготовки тварини багато в чому залежить успіх оперативного лікування. Вона включає усунення супутніх хвороб, що ускладнюють проведення операції, підвищення, при потребі, захисних сил тваринного організму, відповідну дієтичну годівлю та догляд за твариною (чищення чи миття шкірного покриву, розчищення копит і т.п.).

Якщо загальний стан тварини задовільний, а намічена операція не складна, обмежуються лише деякими заходами. Але при наявності супутніх хвороб і складній запланованій операції підготовка має бути повною.

На підставі результатів дослідження хворої тварини визначають методи знеболювання, фіксації тварини, передбачають можливі ускладнення і намічають методи їх попередження.

За виявлення супутніх хвороб (наприклад гельмінтози, атонії), які ускладнюють проведення операції, проводять відповідне лікування.

Перед операцією, що потребує повалу тварини і використання наркотичних засобів, призначають голодну дієту на 12–24 год, але без обмеження водопою, спорожняють сечовий міхур і пряму кишку, для чого організовують проводки, користуються сечовими катетерами, а найчастіше клізмою. Під час операцій на порожнинних органах у післяопераційний період у тварин розвивається так звана захисна атонія травного тракту. Тому мікроби і токсини, що накопичуються у прямій кишці, легко всмоктуються через її слизову оболонку і накопичуються в місцях розвитку запального процесу (у місцях операції), зумовлюючи ускладнення перебігу ранового процесу. Тому передопераційне очищення прямої кишки перед операцією на порожнинних органах потрібно проводити обов’язково.

Післяопераційний догляд за тваринами.

Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини.

Догляд залежить перш за все від стану хворого і характеру хірургічного втручання. У кожному окремому випадку лікар передбачає можливі небезпеки та ускладнення і вживає заходи щодо їх попередження. Тому ретельні спостереження за тваринами дозволяють вчасно діагностувати зміни в їхньому стані, правильно їх оцінити і своєчасно призначити відповідне лікування.

Слід своєчасно потурбуватися, щоб станок для післяопераційного утримання тварини був чистим, продезинфікованим. З метою забезпечення ранового спокою і запобігання травмування тварину переносять, переводять чи перевозять в стаціонар залежно від її виду, стану та характеру проведеної операції.

У післяопераційний період в організмі хворого постійно відмічаються реактивні зміни – підвищення температури тіла, зміни у крові (лейкоцитоз, підвищення ШОЕ), порушення водного обміну з розвитком зневоднення, гіпоглікемія тощо. Спостерігається також порушення кислотно-лужної рівноваги. Тому після тяжких операцій тварині вводять внутрішньовенно розчин глюкози.

Деякою мірою відбувається порушення й білкового обміну: при кровотечах, нагноєннях тощо, втрачається велика кількість білка, а надходження його з кормом обмежується дієтою. У такому разі слід застосовувати різні кровозамінники (амінокровін, поліглюкін, гемодез, гідролізати тощо) обо переливання крові.

Післяопераційний період характеризується і порушенням обміну вітамінів, а тому слід користуватися вітамінними препаратами, особливо групи В і С, чи вітамінним кормом. Якщо рана закрита пов’язкою, потрібно слідкувати за нею у перші години після операції; вона може зміститися, просочитися кров’ю чи іншими виділеннями, тому бажано перев’язку зробити своєчасно.

Після операції у тварини виникає спрага. Якщо операція проведена з використанням місцевої анестезії, можна дати воду відразу, а після наркотичних засобів, для запобігання блювоти – через 2–3 год.

За тривалого вимушеного лежання тварини на твердій підлозі у неї з’являються декубітальні виразки. Для їх попередження вносять достатню кількість підстилкового матеріалу, а за потреби тварин 1–2 рази на добу перевертають з боку на бік. З цією метою можна використати і підвісні підтримувальні апарати.

Термометрія, визначення частоти пульсу і дихання, як правило, проводяться двічі на добу. Навіть після асептичних операцій можливе деяке підвищення температури тіла, зумовлене реакцією організму на оперативне втручання чи розсмоктування кров’яних згустків. Тому лікаря бентежить наростаюче підвищення температури тіла з погіршенням загального стану хворого, спричинене розвитком ускладнень.

У післяопераційний період пульс майже завжди прискорюється внаслідок кровотечі, підвищення температури тіла тощо, причому підвищення температури на 1° супроводжується прискоренням пульсу на 8–10 поштовхів за хвилину. Якщо у оперованої тварини частота пульсу випереджає температурну реакцію чи спостерігається зниження температури за одночасного прискорення пульсу, лікар має право передбачити несприятливий перебіг післяопераційного періоду.

Після операції можливі випадки розвитку бронхопневмонії внаслідок зменшення дихальної екскурсії, залишкової м’язової слабкості після використання міорелаксантів тощо. Тому постійна вентиляція приміщень, а також використання антибіотиків у перші дні є обов’язковими.

Оперативне втручання завжди деякою мірою впливає на функцію шлунково-кишкового тракту; особливо це стосується грижосічення, коли у перші дні після операції можлива тимпанія через порушення перистальтики кишечнику. Уникнути цього можна завдяки дієтичній годівлі.

У післяопераційний період тварини розгризають рану, здирають пов’язку і шви. Щоб цьому запобігти, коней і корів коротко прив’язують до годівниці, дрібним тваринам надівають намордники, а на кінцівки – панчохи зі щільної тканини.

Обов’язково слід забезпечувати рановий спокій. Тому визначення температури тіла у дрібних тварин протягом 5–7 днів після операції бажано проводити за допомогою електротермометра.

Тваринам, що видужують, необхідні щоденні прогулянки. Нарешті, залежно від характеру і тяжкості хвороби, їм призначають лікувальну дієту та раціональний режим утримання.

Такі основні вимоги догляду за тваринами у післяопераційний період.