Лікування ран, що загоюються під струпом

Утворенню струпа сприяють сонячне світло, припудрювання антисептичними порошками, особливо в’яжучими і припікальними (порошок Ос-тровського). змащування 10−15%-ним розчином нітрату срібла, піактоніну. Під струпом не розвиваються процеси протеолізу, тому він міцно утримується на рані.

Струп необхідно зберігати до кінця лікування, до його самовільного відторгнення. А щоб він не тріскався і зберігав еластичність, – змащують різними мазями, іншого лікування не потрібно.

Лікування ран, що довго не загоюються

При цьому користуються засобами місцевої і загальної дії. Спочатку потрібно нормалізувати ріст грануляцій. Зокрема, при атонічних грануляціях користуються повязками з гіпертонічним розчином середніх солей, рідкою маззю Вишневського, вапоризацією, парафіновими аплікаціями та іншими, що поліпшують крово- і лімфообіг у пошкоджених тканинах.

При надмірних грануляціях їх припікають ляпісовим олівцем, 10 %-ним розчином міді сульфату, порошком калію перманганату з борною кислотою. Якщо грануляція триває 2−3 і більше місяців, змінюється рН ранового ексудату на лужну реакцію. Це сприяє розвитку стафілококів та кишкової палички, що затримують процеси грануляції. Тому протягом кількох днів такі рани промивають розчином молочної кислоти, калію перманганату (0,1 %), шлунковим соком та ін.

Лікування ран у хворих на променеву хворобу

Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинних препаратів, аутогемотерапії та інших способів неспецифічного впливу.

У таких тварин хірургічну обробку ран роблять якомога раніше. При цьому, по можливості, максимально видаляють некротизовані тканини, сторонні тіла, ретельно зупиняють кровотечу і накладають шов. Відомо, що у хворих на променеву хворобу уповільнюється процес згортання крові. Тому за неможливості зупинити кровотечу місцевими засобами необхідно ввести внутрішньовенно великим тваринам 100−150 мл 10 %-ного розчину кальцію хлориду. Для профілактики ранової інфекції обов’язковим є використання антибіотиків широкого спектру дії як місцеве перед зашиванням рани, так і парентерально. Враховуючи несприятливу дію сульфаніламідів на систему крові, їх використання при променевій хворобі небажане.

Внаслідок повільного зрощення країв рани, шви знімають не раніше 12−15-го дня. Рани, що загоюються вторинним натягом, лікують, як указано раніше, але максимально видаляють мертві тканини, зупиняють кровотечу, а при появі неповноцінних грануляцій їх теж обробляють різними вищезгаданими засобами.

Серйозної уваги заслуговує лікування ран, забруднених радіонуклідами. У першу чергу зупиняють кровотечу. Оскільки ці рани супроводжуються забрудненням непошкодженої шкіри, кожну таку тварину потрібно якомога раніше повністю обробити, щоб не допустити радіаційного впливу на організм і радіаційних опіків. Чистити тварину слід у спеціальних приміщеннях чи на майданчиках; при цьому обслуговуючий персонал слід захистити (гумові рукавиці, чоботи, комбінезони, спеціальні респіратори тощо). Промивні води збирають у ями глибиною до 1,5 м, які після повного всмоктування рідини закопують.

За хірургічної обробки забруднених радіонуклідами ран у першу чергу зменшують всмоктування діючих речовин, видаляють їх залишки і попереджують розвиток ранової інфекції. Ватно-марлевими тампонами, змоченими в мильному розчині, хлораміні, етакридину лактаті чи інших рідинах, видаляють радіонукліди із шкіри навколо рани. Використання для цього різних органічних розчинників (ефір, бензин та ін.) небажане, тому що вони сприяють швидкому всмоктуванню їх через непошкоджену шкіру. Потім видаляють шерсть, обробляють рану розчином йоду і знеболюють. Після цього добре промивають мильним розчином, перекисом водню та зрошують фізрозчином.

Місцеве знеболювання новокаїном з антибіотиками сприяє вимиванню радіонуклідів із рани та зменшенню небезпеки розвитку інфекції. Ефективність промивання залежить від строків обробки рани: через годину після її забруднення видаляється до 20 % радіонуклідів, через 2 години − 10 %, а в більш пізні строки − від 3 до 5 %.

При обробці краї і дно рани, по можливості, висікають більш широко, ніж завжди, щоб максимально видалити радіонукліди. Рану зашивають тільки після дозиметричного контролю. У разі перевищення допустимих норм − її знову промивають і залишають відкритою або частково зашивають, заповнюючи пухко тампонами з гіпертонічними розчинами. Доцільно користуватися сорбентами (песил та ін.).

Питання для самоконтролю

1. Класифікація ран.

2. Біофізикохімічні зміни в ранах у першу фазу загоєння.

3. Біофізикохімічні зміни у ранах у другу фазу.

4. Клінічна характеристика рани в першу фазу.

5. Загоєння ран по первинному натягу.

6. Загоєння ран по вторинному натягу.

7. Загоєння ран під струпом.

8. Еволюція грануляційної тканини в процесі загоєння рани.

9. Видові особливості ранового процесу.

10. Загоєння ран забруднених радіонуклідами.

11. Ускладнення при загоєнні ран та їх попередження.

12. Вторинні шви при лікуванні ран.

13. Розсікання й висікання ран.

14. Лікування свіжих асептичних ран.

15. Лікування гнійних ран.

16. Лікування ран, що довго не загоюються.

17. Профілактика ранової інфекції.