Дослідження хірургічно хворої тварини.

Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правильної діагностики захворювань. При обстеженні тварин другорядних питань бути не повинно. Інколи якась дрібниця, на яку у звичайних умовах не звернув би уваги, виявляється вирішальною. Тому існує порядок обстеження хірургічно хворої тварини, якого має дотримуватися на тільки лікар-початківець, а й досвідчений.

Порядок дослідження хворої тварини у загальних рисах викладено в курсі клінічної діагностики. Але при різних захворюваннях він має свої особливості, на які слід звернути увагу. У хірургії ці особливості наступні.

А. Анамнез включає основні питання:

1. Коли, за яких обставин тварина захворіла і як захворювання проявилося. У громадських господарствах, де спілкування тварин і обслуговуючого персоналу на сьогодні обмежене, відповіді на ці питання слід сприймати критично, оцінюючи і зіставляючи їх з даними об’єктивного дослідження. Зате власники тварин приводять об’єктивні дані, які допомагають лікарю поставити діагноз, з’ясувати характер перебігу патологічного процесу (гострий, хронічний). Якщо пошкодження тварини під час огляду не виявлено, то при наявності будь-яких симптомів хвороби (кульгавість, викривлення шиї, порушення зору) важливо поцікавитись, за яких обставин захворювання виникло. А ці дані дозволять виявити механізм та особливості пошкодження. Наприклад, падіння тварини на слизькій підлозі часто призводить до перелому кісток; кульгавість у коня зразу після підковування свідчить про закуття тощо.

Важливо також знати, чи не спостерігалося у тварини раніше якоїсь незаразної, інфекційної хвороби чи отруєння. Можливо, нове захворювання є одним із симптомів ускладнення. Адже кератокон’юктивіти, наприклад, часто є симптомами чуми собак, телязіозу чи лептоспірозу великої рогатої худоби; ревматичне запалення копит – отруєння, тендовагінітів, бурситів.

2. Вік тварини важливо знати не тільки для постановки діагнозу, а й для визначення прогнозу та призначення науково обґрунтованого лікування. Наприклад, рак молочної залози часто зустрічається у сук старих, яким статеву функцію нормує господар; катаракта, скостеніння м’якушевого хряща також найчастіше виявляють у старих тварин. Слід також пам’ятати, що старі тварини тяжче реагують на наркотичні речовини, ніж молоді, у зв’язку з чим їм рекомендують або комбінований наркоз, або місцеве знеболювання. Молоді тварини легше переносять оперативне втручання, а наркоз у них настає раніше, ніж у старих.

3. Чи проводилося лікування тварини, яке і які його наслідки? Це допомагає не тільки визначитися з діагнозом, а й із подальшим лікуванням і дасть орієнтир для вибору методів наступного дослідження тварини і т.д.

Своєчасно проведена хірургічна обробка рани, наприклад, вимагає лише зміни пов’язки; забруднені ж потребують оперативного втручання. Якщо ж при наданні першої допомоги вони були оброблені антибіотиками чи іншими протимікробними препаратами, хірургічне лікування можна провести дещо пізніше.

Звертають увагу на стать тварини, породу, масу тіла, умови годівлі, утримання та експлуатації. Так, у коней-важковаговиків уражуються переважно згиначі пальців внаслідок важкої роботи; хронічні ураження заплесна типу артрозу характерні для биків-плідників; виразка Рустергольца, тилома найчастіше зустрічаються у високоудійних корів. Маса тіла враховується при дозуванні лікарських речовин.

Перед дослідженням тварини визначають її загальний стан (вгодованість, конституцію, темперамент). При вищесередній вгодованості та міцній конституції патологічні процеси проходять більш сприятливо. Нарешті, не можна не враховувати фізіологічний стан тварини. Обстеження вагітних слід проводити особливо обережно.

Б. Загальне дослідження забирає у лікаря ветеринарної медицини багато часу. Але без нього можна не розпізнати ознак септичного стану при звичайній гнійній рані, перитоніту – за проникної рани в черевну порожнину, пневмоторакс – при ранах у ділянці грудної стінки. Тому за браком часу слід визначити загальну температуру тіла, частоту дихання, і якщо вони не виходять за межі фізіологічної норми, починати дослідження місця ураження. При цьому використовують такі методи:

1. Огляд – метод, який не потребує ніяких інструментів, але лікарю з клінічно розвинутим мисленням дає дуже багато. При ураженні кінцівки тварина намагається нею зовсім не опиратися чи опирається певною неураженою ділянкою, тому у стані спокою вона відводить її назад, вперед, убік чи підводить під тулуб. Це – захисні пози, інакше у тварини з’являється біль. За необхідності спостерігають за твариною в русі, як і чи спирається вона хворою кінцівкою, згинаються при цьому суглоби і які.

Досліджуючи тварин з хворобами в інших ділянках тіла, звертають увагу на зміну конфігурації тканин, кольору (почервоніння, посиніння та ін.). При цьому важливо провести порівняльну оцінку симетричних ділянок тіла, особливо коли ознаки патологічного процесу виражені недостатньо.

Під час огляду звертають увагу й на колір слизових оболонок та зміни шкіри (дерматит, екзема), визначають ділянку ураження, розмір патологічно змінених тканин, форму, властивість поверхні (суха, мокра, гладенька, бугриста, вкрита струпом, гнійним ексудатом і т.д.). Якщо з патологічного вогнища виділяється ексудат, визначають його консистенцію, кількість, наявність домішок, колір, запах тощо.

2. Пальпація: визначають температуру в місці локалізації патологічного процесу, болючість, рухомість, консистенцію, флуктуацію, крепітацію, стан шкіри та підшкірної клітковини в зоні ураження, пульсацію артерій і т.п. Важливо навчитися правильно розпізнавати справжню болючість, викликану наявністю патологічного процесу, і фізіологічні рефлекси тварини, викликані пальпацією з надмірною силою. У таких випадках помилка виключається пальпацією симетричних ділянок тіла тварини. Пальпація м’язів крупа, стегна, черевної стінки, плеча проводиться за допомогою спеціального молотка. Залежно від конкретного випадку на ділянку досліджуваних м’язів кладуть ручку молотка і натискають на місце, спостерігаючи реакцію тварини.

Під час дослідження копит у тварин замість звичайної пальпації користуються так званими пробними щипцями. Одну гілку накладають на стінку, а іншу – на відповідну частину підошви. Стискаючи бранші, знаходять болючі місця, а біль проявляється відсмикуванням кінцівки.

3. Перкусія – вистукування відповідних місць тіла тварини. В окремих випадках це хороший додатковий діагностичний метод, яким користуються при підозрі на запалення придаткових пазух голови (фронтит, гайморит, новоутворення в носовій порожнині), а також за диференційної діагностики гриж (защемлених), хворих копит, анаеробної інфекції та ін. При цьому користуються пальцями, молоточком, ручкою копитного ножа тощо.

4 Аускультація, або вислуховування звуків в окремих ділянках тіла, які виникають у місцях локалізації патологічного процесу, використовується постійно при свіжих переломах кісток (кінці обломів під час руху труться між собою), захворюваннях суглобів, сухожилкових піхов і бурс, коли в них накопичується фібрин і при пальпації місць відчувається крепітація.

5. Виміром користуються для визначення місця локалізації патологічного процесу, його розмірів (глибина та довжина рани; розміри помутніння рогівки, катаракти). Цей метод має прогностичне значення, тому що його результати свідчать про наслідки лікування (збільшення чи зменшення припухання). Для вимірювання використовують циркуль, лінійку, зонд, бинт та ін. А при дослідженні рани і з метою контролю за ефективністю лікування використовують метод целофанографії. Для цього на плівку целофану наносять контури рани щодня і порівнюють їх з першими дослідженнями чи попередніми, фіксуючи наявні зміни.

Визначення запаху має значення при дослідженні зубів (карієс) або ексудату, що виділяється (анаеробна гангрена, копитна гниль і т.п.).

Діагностичні операції проводять у тих випадках, коли інакше встановити місце локалізації патологічного процесу, якщо він глибоко розташований, неможливо. Це перш за все прокол при глибоких абсцесах, гематомах, лімфоекстравазатах з метою їх диференційної діагностики, плевриті, перикардиті та ін.; трепанація гайморової чи лобної пазух при емпіємі чи новоутворенні; резекція стрілки при діагностиці уражень глибокого згинача пальців чи човникового блока та запаленні копитцевого суглоба; діагностична лапаротомія за незрозумілих захворювань внутрішніх органів; біопсія для уточнення діагнозу при новоутвореннях та ін.

Діагностичною анестезією користуються у випадках захворювань кінцівок, статевого члена. При цьому новокаїн вводять інтраартикулярно, у сухожилкові піхви, бурси для визначення місця локалізації патологічного процесу, що зумовив кульгавість. Користуються також провідниковою анестезією. Відомо, що лікар ветеринарної медицини здебільшого має справу із захворюваннями запального походження, що супроводжуються болями. Зникнення болю після анестезії допомагає не тільки визначити місце локалізації процесу, а й його характер.

Дослідження методом гарячих ванн проводять при диференціації патологічних процесів у дистальних ділянках кінцівок. Відомо, що біль викликаний ураженнями сухожилків, зв’язок, після таких ванн тимчасово зникає. При тріщинах чи інших неповних переломах кісток, остеохондрозах – навпаки, біль, а з ним і кульгавість, посилюються.

Ректальне дослідження використовують за діагностики хвороб тазової порожнини, зокрема при переломах кісток, абсцесах, пухлинах, гематомах та ін.

Рентгенологічне дослідження має вирішальне значення для виявлення сторонніх металевих предметів у тканинах, при захворюваннях кісток (переломи, періостит, остеомієліт та ін.) і суглобів.

Лабораторні дослідження проводять у разі потреби уточнити діагноз і вивчити більш глибокі зміни в організмі, викликані патологічним процесом. При цьому матеріалом для аналізу є:

а) кров тварини, що дозволить визначити загальний вплив на організм захворювання і врахувати під час лікування;

б) гнійний ексудат, що виділяється: його дослідження допоможуть визначити збудника і призначити правильне лікування, а також визначити місце локалізації патологічного процесу (якщо у складі гною, що виділяється з глибоких тканин через норицю, є домішки жиру, можна запідозрити остеомієліт);

в) новоутворення – для диференційної діагностики;

г) відбитки ран – для оцінки регенеративних процесів;

д) пунктат суглоба, бурси, сухожилкової піхви, кісткового мозку тощо – для визначення характеру запальних процесів.

Крім того, існує багато спеціальних проб, якими користуються при діагностиці захворювань кінцівок у тварин. Найбільш поширені наступні:

а) пасивні рухи – використовуються при захворюванні кісток, суглобів, сухожилково-м’язового апарату кінцівки. Суть методу полягає в посиленні відчуття болючості твариною під час згинання чи розгинання, відведення в бік та приставлення кінцівки, а також при чергових кругових рухах окремих суглобів;

б) ліктьова проба використовується для діагностики захворювання міжгорбкової бурси та паралічу променевого нерва. При цьому піднімають здорову кінцівку і повертають голову тварини у бік кінцівки хворої, переносячи таким чином на неї всю масу тіла. За ураження міжгорбкової бурси внаслідок тиснення на неї двоголового м’яза посилюється біль, і тварина не дозволяє підняти здорову кінцівку.

Для діагностики паралічу променевого нерва після підняття здорової кінцівки дещо зміщують тварину вперед і назад. При ураженні нерва згинається спочатку ліктьовий суглоб, а потім і решта розташованих нижче, внаслідок чого тварина падає;

в) дослідження за допомогою клина проводять під час діагностики уражень човникового блока. Суть його зводиться до різного ступеня натягання глибокого згинача пальця і, значить, різного тиснення на цей блок. Тварину ставлять хворою кінцівкою на дерев’яний клинок довжиною до 25 см і шириною 15 см, зачіпною частиною копита до основи клина, а п’ятковою – до його вершини. Потім піднімають здорову кінцівку і таким чином переносять всю масу тіла на хвору кінцівку. При цьому копитний суглоб її надто розтягується, а натягання глибокого згинача значно посилюється, внаслідок чого клин буде більше тиснути на човниковий блок. І якщо в ньому розвивається патологічний процес, тварина відразу реагуватиме і намагатиметься звільнити кінцівку.

Викладено найбільш загальні методи дослідження, що використовуються для діагностики хірургічних хвороб. Вони будуть уточнюватися і дещо деталізуватися за необхідності у відповідних розділах.