Загоювання ран під струпом

Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під струпом відбувається без нагноєння. У складі струпа є фібрин, формені елементи крові, ексудат, лімфа, обривки зруйнованих тканин. Внаслідок дегідратації він муміфікується, перетворюючись у непроникний шар, і попереджує вторинну інфекцію рани, утримує її краї у стані відносної нерухомості, попереджує грануляції від висихання і травмування. Насильне його відділення супроводжується кровотечею. Під ним утворюються та дозрівають грануляції, які поступово покриваються клітинами шкірного епітелію, що вростають під струп і поступово його відторгають. Струп створює сприятливі умови для росту сполучної тканини і епітелію, тому його слід зберігати до кінця загоєння (рис. 11).

За інфікування рани струп частково або повністю відторгається і на поверхні рани утворюються кірки гною, що підсихають. Вони не зв’язані з раною, але затримують гній, забруднюють саму рану і прилеглі тканини. Тому їх потрібно видаляти під час обробки рани. Струп можна утворити штучно припіканням ранової поверхні, наприклад, розпеченим залізом, азотнокислим сріблом та іншими засобами, що коагулюють тканинні білки. Можна перевести вторинний натяг у загоювання під струпом, попередивши вторинне інфікування і скоротивши при цьому термін лікування. Щоб надати струпу еластичності, його рекомендується періодично змащувати жиром.

Видові особливості ранового процесу

Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різновидності.

Гнійно-ферментативне очищення ран спостерігається у коней, собак і характеризується добре вираженими гнійно-ексудативними явищами, надмірною еміграцією лейкоцитів, активним фагоцитозом та гістолізом мертвих тканин за рахунок тканинних і мікробних ферментів. Тобто, у тварин цих видів очищення рани відбувається в основному за рахунок гнійно-ферментативного розплавлення мертвих тканин. При цьому в рані одночасно формується клітинний бар’єр, який попереджує міграцію мікрофлори у здорові тканини.

Гнійно-секвестраційне очищення – переважно у рогатої худоби і свиней при ранах з великою зоною пошкодження. Внаслідок характерного для них фібринозного запалення, мертві тканини просочуються фібрином і секвеструються; у глибині рани, на межі здорових і пошкоджених тканин вони розплавляються за рахунок ферментів лейкоцитів. Тобто, мертві тканини не розплавляються, а ущільнюються за рахунок фібрину, утворюючи фібрино-тканинну масу і аналогічний струп. Вони захищають рану від забруднення та інфікування і створюють несприятливі умови для тих мікробів, що вже потрапили у рану. Проте за наявності збудників анаеробної чи гнильної інфекції можливі тяжкі ранові ускладнення, звільнення рани від мертвих тканин проходить повільніше.

Секвестраційне очищення ран характерне для ссавців і птиці. Суть його зводиться до наступного. У цих тварин кровотечі швидко зупиняються внаслідок утворення щільного фібринозного струпа, який і захищає рану. Фібрин просочує мертві тканини, мікроби, що потрапили в рану, утворюючи разом з ними фібрино-тканинний струп, і муміфікується. Під ним відбуваються процеси дегідратації без ускладнень, формується грануляційна тканина, яка рубцюється і покривається шкірним епітелієм, що вростає під струп, відділяючи його. Отже, у ссавців і птиці секвестрація, гранулювання та епітелізація рани проходять, як правило, під струпом, який часто утримується на поверхні рани до повної її епітелізації.