Фактори, що впливають на загоєння ран

На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме:

- вік тварини і його маса;

- стан годівлі і утримання;

- наявність вторинного інфікування ран;

- імунний статус організму;

- хронічні супутні захворювання (захворювання дихальної системи, цукровий діабет, пухлини).

Найкращі регенеративні процеси в ранах спостерігають у молодих тварин, в організмі яких переважають анаболічні процеси. Це виражається у більш коротких строках загоєння різноманітних пошкоджень. У старих же тварин, навпаки – процес регенерації значно довший.

Незадовільна годівля, низька якість кормів не забезпечують організм тварин необхідними джерелами енергії і пластичним матеріалом. Це призводить до порушення нормального перебігу загоєння ран і спостерігається у тварин, виснаженних та надмірно вгодованих. Розвиток гнійної інфекції у тканинах та зниження імунологічного статусу організму суттєво подовжують строки і погіршують загоєння.

Хронічні захворювання органів дихання чи серцево-судинної системи негативно впливають на оксигенізацію організму і безпосередньо навколоранових тканин. Це супроводжується катаболічними процесами, порушенням вуглеводного, білкового і ліпідного обмінів. При цукровому діабеті страждає вуглеводний обмін у тканинах та імунітет. У тварин із злоякісними пухлинами порушується обмін всіх видів, а на ріст пухлини затрачується значна кількість пластичного матеріалу й енергії. Все це негативно впливає на загоєння ран. Затримку перебігу ранового процесу ініціюють і деякі види терапії. Так, під час лікування ран небажано застосувати стероїдні і нестероїдні протизапальні препарати

Типи загоєння ран

Залежності від характеру набряку, ступеня розвитку мікрофлори, стану імунної системи загоєння ран проходить за трьома класичними типами:

а) загоєння первинним натягом;

б) загоєння вторинним натягом;

в) загоєння під струпом.

Загоювання первинним натягом

При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця. Але для цього потрібні певні умови, а саме:

а) асептичність рани: інфікування посилює запалення і, отже, набряк та змертвіння тканин;

б) відсутність кровотечі: по-перше, згустки крові – це сприятливе живильне середовище для мікробів; по-друге, кров розсовує стінки рани, стискує тканини і порушує їх живлення; для заповнення утвореної порожнини потрібне розростання тканин;

в) зближення країв і стінок рани (кооптація);

г) відсутність у рані сторонніх тіл;

д) відсутність мертвих тканин, гематом;

е) задовільний загальний стан тварин.

За первинним натягом загоюються не тільки операційні, а й забруднені рани – після відповідної їх обробки. Випадкові поверхневі рани невеликого розміру (з розходженням країв до 1 см) також можуть загоюватися первинним натягом без накладання швів. У такому разі первинну спайку (склеювання) та зближення країв стінок ран забезпечують виділений фібрин і набряк навколоранових тканин.

Як вказує С.С. Гірголав, процес загоювання рани первинним натягом включає три періоди:

а) підготовчий, що охоплює утворення первинної спайки, травматичний набряк, комплекс помірно виражених симптомів запалення;

б) регенерація першого порядку – утворення судинної сітки і виповнення тканинного дефекту проліфератом;

в) регенерація другого порядку (кінцева регенерація), що характеризується тривалою перебудовою рубця (ущільнення, некротизація тощо).

Безпосередньо при нанесенні рани в ушкодженій ділянці створюються умови для зміни хімізму тканин – травматичний набряк, підвищення проникності судин, потім запальний набряк, ацидоз тощо. Але за невеликої кількості в рані нежиттєздатних клітин ці зміни не виходять за межі фізіологічних і не впливають на життєдіяльність травмованих тканин. Незначна кількість мертвих тканин лізується уже в перші дні за допомогою тканинних ферментів, які одночасно стимулюють і регенеративні процеси.

У ранову щілину, внаслідок травмування судин і підвищення їх проникності, виділяється фібрин, утворюючи первинну ранову спайку. Потім у неї проростають бугорки ендотеліальних клітин капілярів з обох боків стінок, які під кров’яним тиском каналізуються, з’єднуються з протилежними відростками і формують густу судинну сітку. У проміжках між судинами разом з ними формуються сполучнотканинні клітини (фібробласти), які за короткий строк заповнюють ранову щілину і, поступово старіючи, через фіброцити, прилягаючи один до одного, утворюють волокнисту тканину (рис.7).

З відновленням кровообігу нормалізується обмін речовин, зникають слабовиражені явища гідратації. Новоутворена сполучна тканина, розростаючись, стискує капіляри, внаслідок чого рубець з яскраво-червоного стає блідим. Рани покриваються епітелієм, що розростається з навколишнього шкірного покриву. Таким чином, за такого способу загоювання між краями і стінками рани ніякої порожнини немає, а тканина, яка утворюється, слугує лише для фіксації і укріплення її стінок.

Отже, з моменту поранення до повного загоювання рани первинним натягом у тканинах відбувається складна біологічна реакція, в ході якої змінюється обмін речовин, розпадаються і евакуюються мертві тканини. Після очищення рани і утворення капілярної сітки нормалізується обмін, зникають явища гідратації, утворюються сполучнотканинні елементи, які перетворюються в рубець і покриваються шкірним епітелієм. Грануляційна тканина в рані відсутня.