Класифікація ран

На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові.

Операційні рани наносять з лікувальною або діагностичною метою, планово чи непланово з дотриманням правил асептики і антисептики, торзуванням судин та переважно накладанням швів. Вони, як правило, загоюються за первинним натягом. До випадкових належать всі інші рани, у тому числі й вогнепальні. Загальним для них є можливість нанести шкоду або призвести до смерті тварини.

Залежно від особливостей знаряддя травми і механізму його дії розрі­зняють деякі типові види ран. Між ними є багато спільного і в той же час кожна форма має свої особливості.

Різана рана (v. іпсіsит), заподіяна гострим ріжучим предметом (скальпель, ніж, бритва, коса, скло), має рівні краї, гладеньку поверхню, травмуванням тканин обмежене, характерні короткочасний біль і велика кровотеча. За відсутності інфекції такі рани швидко загоюються після зближення їх країв і стінок.

Рублена рана (v. саlsus), як і різана, наноситься ріжучим предметом, але нанесена з великою силою, вона не тільки розсікає, а й стискує тканини. І чим ширша основа клина, чим тупіше лезо, тим більше травмуються тканини вглибину, пошкоджуючи м’язи, нервово-судинні пучки. Зяяння в рублених ранах виражене добре, біль значний і тривалий, але кровоточать вони менше, ніж різані. Мають рівні краї і неоднакову глибину, часто супроводжуються забоєм, розміжченням тканин, пошкодженням окістя й кістки.

Забита рана (v. сопtusuт) наноситься тупим знаряддям (удари палицею, копитом тварин, рогом, падіння на тверді предмети). При цьому тканини роз’єднуються здебільшого внаслідок їх стискування і розриву. Такі рани мають нерівні, набряклі і дещо вивернуті назовні краї. Стінки інфільтровані кров’ю, а в прилеглій сполучній тканині – крововиливи і тромбоз судин. Маючи ніші, заповнені кров’яними згустками, вони часто бувають неправильної, складної форми, забруднюються волоссям, частками пилу, землі, гною тощо. Біль при цьому зникає, тому що нервові стовбури тимчасово неспроможні проводити подразнення. Кровотеча незначна або відсутня, оскільки судини розірвані і роздавлені під дією сили тиску. Забруднення рани, наявність нежиттєздатних тканин, ранових кишень і згустків крові створюють умови для розвитку ускладнень.

Розміжчена рана (v. соnquassatum) виникає під дією значної сили і тиску травмуючого предмета (колеса автомобіля, великі вантажі при падінні тощо). У такої рани нерівні, набряклі темно-червоні краї; у порожнині і на дні – розміжчені, просочені кров’ю тканини, уривки фасцій, апоневрозів, сухожилків, уламки кісток, затромбовані великі судини. Кровотеча часто відсутня навіть у випадках поранення великих судин.

У зв'язку з розміжченням нервових стовбурів шкіра нечутлива, неболюча. Все це створює сприятливі умови для розвитку ранових ускладнень. Тому розміжчена рана вимагає термінової спеціальної хірургічної обробки.

Рвана рана (v.laceratum) може бути нанесена кігтями тварин, гачками, цвяхами, сучками дерев тощо внаслідок механічного розтягування тканин у тому чи іншому напрямі. Оскільки еластичність різних тканин неоднакова, розриви наступають у різні строки й на різній відстані. Легше розриваються м'язи і важче – шкіра.

Краї такої рани неправильно зазубрені, дещо витончені І анемічні внаслідок сильного натягування шкіри під час поранення. У них немає ознак крововиливів та розміжчення тканин. Стінки і дно нерівні, мають ніші, уривки тканин, тому що вони розриваються на різній висоті; зяяння виражене різко, сильної кровотечі не буває, зате біль тривалий.

Якщо травмуючий предмет спрямований косо, то шкіра і прилеглі до неї тканини відділяються у вигляді шматка, який часто скорочується і загортається всередину, утворюючи значний дефект шкіри (клаптева рана). Якщо такі рани наносяться гострим ріжучим предметом, то клапоть має рівні краї, а в тканинах не буде ознак забою. Рвані рани інколи супроводжуються розривом м’язів, сухожилків тощо.

Колота рана (v. рипсіит) наноситься якимось довгим, вузьким, загостреним предметом – голка, шило, цвях троакар, вила тощо. У неї довгий, вузький рановий канал, здебільшого прямолінійний, хоча може й змінювати свою форму і напрям внаслідок скорочення м’язів та різної еластичності пошкоджених тканин. Краї його мало зяють, а інколи й стикаються між собою, розсунути їх і визначити стан пошкоджених тканин неможливо. Характер пошкодження тканин залежить від того, чим нанесена колота рана; предмети з гострим кінцем і гладенькою поверхнею розсовують тканини в боки, шорсткі – їх травмують. Кровотеча буває невеликою: артерії з їх пружними стінками відсуваються вбік, а дрібні судини стискуються тканинами і тромбуються.

Вогнепальні рани (v.sclopetarіит) – різноманітні за зовнішнім виглядом і здатністю до загоєння. Вони мають характерні особливості: якщо у звичайних ран дві зони пошкоджень (ранового каналу і травматичного некрозу), то у вогнепальних є ще й зона молекулярного струсу, або, як її називають, комора наступного некрозу. При цьому пошкоджуються не тільки тканини, що стикувалися з ріжучим предметом, а й навколишні. Ступінь їх руйнування залежить від сили самого предмета, форми його і кута, під яким предмет досягає поверхні тіла, від структури тканин та їх еластичності. Тиск осколка, що попадає у тканину з великою швидкістю, передається прилеглим тканинам і поширюється на далеку відстань.

Основною відмінністю вогнепального поранення є висока швидкість ранячого предмета (снаряд, куля, осколок), при якій вся кінетична енергія його (mv²/2) повністю (при зупинці в тканинах) чи частково ( при пораненні навиліт) переходить в енергію руйнування тканин організму. Під час пошкодження тканин кулею чи осколком снаряда виникає ділянка підвищеного тиску, в якій відбувається стискання тканин, що поширюється вбік у вигляді ударної хвилі. З’являється феномен “бокового удару”, внаслідок цього тканини з великою швидкістю стискаються та розшаровуються і зміщуються. При цьому тиск всередині порожнини може досягати 1000 атм, а навантаження на стінки пульсуючої порожнини – 120 кг/см² (Петров С.В., 2005). Таким чином, подібний механізм впливу на тканини призводить до розвитку не двох, а трьох зон пошкодження. Тому до первинного некрозу згодом приєднується наступний. Разом з ранячим предметом у тканини проникає безліч патогенних мікроорганізмів, які знаходять у розміжчених тканинах сприятливі умови для свого розвитку і патогенної дії, сторонні тіла, шерсть тощо. Все це створює несприятливі умови для загоювання ран. Запальна реакція більш виражена у глибині рани, ніж на її поверхні.

За характером ранового каналу розрізняють наскрізне поранення, при якому є вхідний і вихідний отвір, а ранячий предмет не залишається у тілі; сліпе – коли є тільки вхідний отвір, а метал залишається в рановому каналі; дотикове, що характеризується пошкодженням тільки поверхні тканин без проникнення ранового предмета вглиб.

Отруєна рана (v. venenatum) виникає при укусах отруйних змій, бджіл, скаженої собаки, деяких комах. Рани, що зазнають дії кількох факторів (укус, отрута), називають змішаними (v. mixtum). До отрути змій чутливі однокопитні та вівці, менш уразливі велика рогата худоба та свині. Характерна особливість таких ран – різко виражена больова реакція за відсутності зяяння і кровотечі, а також інтоксикація організму токсинами, що потрапила в рану.

Кусана рана (v.morsum) наноситься зубами тварин. Характер пошкодження тканин залежить від глибини укусу, рухів щелеп тварини, що прагне вирвати травмовані тканини. Тому такі рани бувають різні за формою і за кількістю вирваних тканин: кіт наносить 1–2 глибокі рани, собака – численні з роздавленими чи розірваними тканинами; дикі тварини наносять широкі і глибокі рани. Значної кровотечі у кусаних ранах не буває, за винятком пошкоджень великих судин (сонна артерія, яремна вена). Але вони погано загоюються через наявність надірваних тканин, їх забруднення та інфікування.

Комбінована рана поєднує ознаки кількох видів: колото-забита (рогом жуйного, тупим кінцем цвяха, осколком кістки, іншими предметами з гострими нерівними краями), колото-різана (ножем), рвано-ушиблена (тупими гачками) та ін.

За зоною пошкодження розрізняють рани з малою зоною пошкодження, у яких краї мало ушкодженні (операційні, різані, колоті) і великою (рвані, ударені, розміжені, вогнепальні, комбіновані). Останні мало кровоточать, сильно зяють і, відповідно, повільно загоюються.

За ступенем інфікування розрізняють асептичні, свіжоінфіковані та гнійні рани.

Асептичні рани – це операційні, нанесені з дотриманням правил асептики. Загоєння їх відбувається майже без ускладнень.

Свіжоінфіковані рани, здебільшого випадкові і нанесені не більше 3-х діб. У них кількість мікроорганізмів в 1г тканин не перевищує 10⁵.

Гнійні рани, на відміну від асептичних чи свіжоінфікованих, мають гнійний ексудат. Гнійний процес спонукає до загальної інтоксикації і некрозу тканини. Кількість мікроорганізмі в 1г тканин стінки чи дна ран перевищує 10⁵.

За складністю розрізняють рани прості ( пошкодження тканин від шкіри до м’язів включно) і складні ( коли пошкоджуються і внутрішні органи, кістки чи крупні кровоносні судини).