Завдання і шляхи розвитку ветеринарної хірургії. Перед ветеринарною хірургією стоять такі завдання:

1. Опрацювання методів профілактика хірургічних хвороб тварин.

1. Організація і проведення лікувальних заходів, найбільш економічних і фізіологічних, що скорочують термін лікування, відновлюють продуктивність та працездатність тварин.

2. Підвищення резистентності організму шляхом раціональної годівлі та утримання тварин, використання імуностимуляторів, тканинних препаратів, крові, обробленої ультрафіолетовим чи лазерним променем, та ін.

3. Подальший пошук методів загального та місцевого знеболювання, тимчасового зниження рухової активності для фіксації тварин при їх обробці (релаксація).

4. Вивчення у тварин патогенезу так званих метаболічних хірургічних хвороб, зумовлених нераціональною годівлею та утриманням (хвороби кінцівок, травматичні ретикулоперитоніт, зміщення сичуга тощо), опрацювання нових методів їх діагностики, патогенетичного лікування і профілактики.

5. Вивчення особливостей хірургічних хвороб в умовах радіаційного забруднення і променевої хвороби.

6. Подальше вивчення видової реактивності організму тварин.

7. Опрацювання нової хірургічної техніки, удосконалення приладів для УВЧ-, ультразвуко-, лазеро-, магнітотерапії.

8. Опрацювання нових методів і засобів лікування ран у тварин і профілактики ранових інфекцій та прискорення регенеративних процесів.

9. Використання кібернетичних приладів для діагностики і терапії.

Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії.

Історія ветеринарної хірургії детально викладена в підручнику “Оперативна хірургія”; написаному В.М.Власенком, Л.А.Тихонюком та М.В.Рубленком у 2004 р. У її розвиток свій доробок внесли науковці різних національностей, у тому числі і вчені України, що пліч-о-пліч плідно співпрацювали, і не тільки в межах СРСР. Поступово в Україні, в основному при вузах, формувалися школи хірургів, які розширяли і поглиблювали знання патогенезу хірургічних хвороб, їх ранню діагностику та раціональне лікування. Таких шкілї шляхи розвитку ветеринарної хірургії.

В.О.Герман (1904–1957) після закінчення аспірантури все життя працював на кафедрі хірургії над проблемою переливання крові у тварин, що стала в подальшому метою йореного на базі Харківського ветеринарного училища. У ньому ветеринарну хірургію читав спочатку професор Н.В. Галицький (1818–1885), а після нього – професор М.О.Мальцев (1862–1955). Ерудований клініцист і відмінний педагог, він створив перший підручник “Оперативна хірургія з елементами топографічної анатомії”, а також навчальні посібники із загальної та спеціальної хірургії. Крім того, що надто важливо, він підготував двох талановитих професорів – В.О.Германа та І.І.Магду, що обрали і опрацьовували з учнями свої шляхи розвитку ветеринарної хірургії.

В.О.Герман (1904–1957) після закінчення аспірантури все життя працював на кафедрі хірургії над проблемою переливання крові у тварин, що стала в подальшому метою його життя. Переливання крові, як метод неспецифічної патогенетичної терапії, одержало подальше науково-теоретичне обґрунтування й розвиток у роботах його учнів. В.О.Герман був талановитим керівником і вихователем молодих науковців. Він підготував 7 кандидатів наук, четверо з яких у подальшому продовжили дослідження в галузі переливання крові у тварин і стали докторами наук, професорами. За наукові розробки і впровадження їх у виробництво В.О Герману було присуджено почесне звання “Заслужений діяч науки УРСР”.

І.І.Магда (1904–1994) по праву вважається патріархом ветеринарної хірургії. Всі наукові розробки його та його учнів присвячені питанням знеболювання та знерухомлення тварин, топографічної анатомії. Його підручники з оперативної хірургії, практикуми, монографії витримали кілька видань. Він опрацював і впровадив у широку ветеринарну практику методи провідникової анестезії різних частин тіла тварин, загального знеболювання, використання нейролептаналгезії, міорелаксації, а також оперативних втручань на органах черевної порожнини. У роки війни, працюючи у фронтовому ветлазареті, а пізніше у ветеринарному науково-дослідному інституті Червоної армії, він продовжував наукові дослідження.

І.І.Магда – прекрасний методист, вчитель, що вміло володіє методологією науки. Він підготував 12 кандидатів наук, два з яких у подальшому захистили докторські дисертації і стали професорами – це І.О.Калашнік та Г.М.Фоменко. Його перу належить понад 130 оригінальних наукових праць, серед них монографії, видані російською, українською, німецькою та китайською мовами.

За успіхи в науковій і навчальній роботі йому присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки України”.

Професор І.О.Калашнік (1919–2003) – учень І.І.Магди, що також все своє життя віддав розвитку ветеринарної хірургії. Талановитий вчений і педагог, прекрасний методист, він багато зробив для покращення практичної підготовки студентів з хірургії. Почавши свої наукові дослідження з місцевого знеболювання, він у подальшому все своє життя опрацьовував методи тканинної терапії та біогенної стимуляції, які широко використовуються спеціалістами ветеринарної медицини.

І.О Калашнік підготував 5 докторів і 18 кандидатів наук, а свої наукові досягнення узагальнив у 8 монографіях. Він автор підручника зі спеціальної ветеринарної хірургії кількох видань. За успіхи в науковій, навчальній та громадській роботі йому присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки”.

Професор Б.Я.Передера (1922–1995) – відомий вчений, що почав свої наукові пошуки з опрацювання методів переливання крові у коней, а пізніше вивчив вплив гемостимуляторів на резистентність організму свиней та опрацював методи використання тканинних препаратів для лікування і підвищення продуктивності тварин.

Професор О.Ф.Русинов (1924–2004), збагатив ветеринарну науку опрацюванням методів кортикостероїдотерапії при хірургічних процесах запального генезу у тварин. Пізніше він багато зробив у напрямку вивчення хвороб очей у домашніх тварин, а результати досліджень з цього питання узагальнив у аналогічній монографії.

Варто згадати і професора В.М.Лабунського (1907–1979), який також опрацьовував методи переливання крові у тварин, які узагальнив у аналогічній монографії. У 1975 році він переїхав у Цілиноградський сільськогосподарський інститут.

Свій вагомий доробок у розвиток ветеринарної хірургії вніс і професор Г.М.Фоменко, учень І.І.Магди, який спочатку опрацьовував методи ринопластики у биків-плідників, а пізніше – безшовного з’єднання тканин у тварин за допомогою ціанокрилатних клеїв. Він – ініціатор та організатор активних методів навчання, використання технічних засобів у навчальному процесі.

У цілому за матеріалами наукових досліджень співробітниками кафедри хірургії Харківської зооветеринарної академії захищено 10 докторських і 51 кандидатських дисертацій. Як видно, Харківська школа ветеринарних хірургів багато зробила для розвитку ветеринарної хірургії.

Вагомий внесок у розвиток ветеринарної хірургії додали науковці Львівської національної академії ветеринарної медицини, що сформувалася на базі Львівської ветеринарної школи, відкритої у 1881 р. Її організатором був професор П.Зайфман (1823–1903). Він згуртував навколо себе чимало авторитетів ветеринарної наукової думки, що стало основою для формування на базі школи Львівської академії ветеринарної медицини (1896). Серед них особливо виділявся професор С. Круликовський (1853–1924), що до останніх днів своїх завідував кафедрою хірургії. Це був учений високого інтелекту і великої духовної культури. Його перу належить 63 публікації з ветеринарної медицини. Ним запропоновано метод повалу коней, сконструйовано багато пристосувань для кастрації жеребців, а також створено музей хірургічної патології у тварин.

Варто згадати і професора П. Кретовича (1849–1923), який багато уваги приділяв підковуванню коней і написав перший підручник з цього питання для Львівської ветеринарної школи.

Професор С. Гаєвський (1878–1939), доктор медичних наук, завідував кафедрою ортопедії, а пізніше вів курс офтальмології. Це був прекрасний лектор, наукові праці якого стосувалися новоутворень у тварин, хвороб копит та методів знеболювання.

Професор К. Шудловський (1890–1985), син коваля, понад 20 років (1924–1945) очолював кафедру хірургії. Він багато уваги приділяв ветеринарній ортопедії, опрацював методи діагностики і профілактики хвороб копит. Ним створена унікальна колекція ортопедичних підков, а його підручник “Підковування копит та ратиць” перевидавався тричі. Це – перший вчений-ветеринар, що народився у м. Львові і стажувався у багатьох країнах Європи.

У 1949 р. на посаду завідувача кафедрою хірургії був запрошений професор Л.О. Ганімедов (1889–1973), який пройшов хорошу школу ветеринарного лікаря і науковця. З його участю колектив кафедри почав працювати над питаннями наркозу коней та опрацюванням методів хірургічного лікування уражень органів черевної порожнини у сільськогосподарських тварин. Під його керівництвом на кафедрі виконано шість кандидатських дисертацій.

Професор Є.А.Малішевський (1920–1993) завідував кафедрою хірургії з 1973 по1993 р. Прекрасний лектор, організатор і керівник науково-дослідної роботи, що проводилася колективом кафедри у напрямі вивчення морфофункціональних змін в опорно-руховому апараті сільськогосподарських тварин та опрацювання заходів їх профілактики. Саме ним започатковані дослідження щодо використання димексиду при хірургічних хворобах у тварин, які продовжуються й сьогодні. Ним підготовлено 5 кандидатів наук.

Прекрасна інтелігентна людина, чуйний порадник, Є.А.Малішевський охоче ділився своїми знаннями зі студентами та співробітниками.

Професор В.І.Завірюха як науковець сформувався у галузі ветеринарного акушерства, де займався опрацюванням хірургічних методів підвищення ефективності трансплантації ембріонів у корів. Крім того, працюючи на кафедрі хірургії, він вивчав хвороби опорно-рухового апарату у тварин, опрацьовував методи використання димексиду, а також хірургічного лікування при акушерських та гінекологічних хворобах.

На увагу заслуговують наукові дослідження Н.М.Хомин з вивчення хвороб копитець у великої рогатої худоби за сучасних методів її утримання, особливо асептичних пододерматитів як першопричини різних уражень ділянки пальців. Це дозволило їй захистити докторську дисертацію.

Таким чином, із Львівської школи ветеринарної хірургії в останні десятиліття найбільший внесок у її розвиток додали професори А.О. Ганімедов, Є.А.Малішевський, В.І.Завірюха і Н.М.Хомин. Вони не тільки самі проводили дослідження, а й керували підготовкою кандидатських дисертацій їх колегами.

Кафедра хірургії нинішнього НАУ заснована у 1923р. професором В.І.Стеллецьким, якого у 1930 р. замінив професор К.І.Туркевич. Він приймає на посаду асистента І.О. Поваженка (1901–1991), який у 1937 р стає завідувачем кафедри і очолює її до 1977 р. На посаді професора кафедри він перебував до останніх своїх днів. Так що практично на кафедрі Іван Омел’янович працював з 1925 по 1991 рік. Сьогодні кафедра носить його ім’я не випадково. Це була неординарна людина, що любила ветеринарну хірургію і її розвитку віддала всього себе. Він вніс багато нового в патогенез низки хірургічних хвороб з урахуванням досягнень науки і практики. Зокрема, ним опрацьована класифікація уражень ділянки холки у коня, дана поглиблена характеристика хронічних асептичних та інфекційних уражень, а також маловідомих ушкоджень, пов’язаних з онхоцеркозом, удосконалені методики лікування ран, суглобів, бурс та сухожилкових піхов.

Значну увагу Іван Омел’янович приділяв опрацюванню методів знеболювання у тварин. Він уперше запропонував епідуральну анестезію, новокаїно-сироватковий інфільтрат у ділянках тіла з густою сіткою дрібних судин для продовження термінів анестезії, вивчив особливості патології лімфатичної системи, патогенезу варикозного пододерматиту тощо.

Відомий учений, у підходах до всіх хірургічних хвороб він завжди мав власну думку, і цьому навчав як студентів, так і колег. На його підручниках з хірургії та навчальних посібниках вчилося не одне покоління лікарів і науковців. Ним підготовлено 5 докторів, 14 кандидатів наук. А почесне звання “Заслужений діяча науки” (диплом № 1), йому присвоєно під Сталінградом ще в 1943 р. за наукову і практичну діяльність на фронтах Великої Вітчизняної війни. В 1959 р. він став академіком Української академії сільськогосподарських наук. За ратні подвиги нагороджений орденами Червоної зірки, Великої Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, орденом Леніна, орденом Дружби народів, багатьма медалями. Заслуга І.О.Поваженка і в тому, що він започаткував знану у світі школу наукових ветеринарних хірургів, які продовжують розпочаті ним наукові дослідження.

Професор С.І.Братюха (1917–1994), випускник Київського ветеринарного інституту, учень професора І.О.Поваженка і співавтор підручника із загальної хірургії, багато уваги приділяв опрацюванню методів потенційованого наркозу тварин.

Учнем його був і професор В.К. Чубар, талановитий оперативний хірург, який розробив методи оперативного лікування тварин з хворобами у ділянці холки, методику провідникової анестезії нервів жувальних м’язів, методику цекотомії і написав підручник “Оперативна хірургія”, виданий українською і російською мовами. Він завідував кафедрою оперативної хірургії в 1945–1951 рр.

Професор В.Б.Борисевич – теж учень І.О.Поваженка, який не тільки продовжив, а й примножив розпочаті його вчителем дослідження. Пройшовши шлях від асистента до професора, завідувача кафедри, багато уваги приділяв вивченню пристосувальних та патогенетичних механізмів кон’юнктиви тварин, зв’язків і взаємозалежностей уражень копит та копитець з остеодистрофією. Досконало володіючи методами гістологічних досліджень, він описав дистрофічний остеотендиніт, сегментарний дермофіброз, довів аутоімунну природу низки хірургічних хвороб. Автор багатьох підручників і навчально-практичних посібників з ветеринарної хірургії. Підготував троє докторів і 12 кандидатів наук.

Професор О.Ф.Петренко, нинішній завідувач кафедри, теж пройшов школу професора І.О.Поваженка. Сьогодні це – знаний у всій Україні хірург, відомий остеопатолог, що опрацював і успішно втілює в життя методи зшивання як трубчастих, так і плоских кісток при їх переломах. До того ж, ним запропоновані методи стимуляції остеогенезу з метою прискорення загоювання переломів.

На увагу заслуговують і роботи професора В.П. Сухоноса, присвячені вивченню дисплазії суглобів у собак та опрацюванню методів їх лікування. Такі дослідження в Україні проведені вперше.

До плеяди великих ветеринарних хірургів України слід віднести професора Й.І.Кадикова (1864–1949), з іменем якого пов’язано формування і становлення ветеринарного факультету і кафедри хірургії зокрема Білоцерківського сільськогосподарського інституту (1934). Випускник Харківського ветеринарного інституту (1899 р), він набув великої наукової ерудиції і клінічного досвіду під час перебування на стажуванні в Німеччині, Австро-Угорщині та практичної роботи на виробництві. Був тонким знавцем хірургічної патології у тварин. Свої наукові дослідження і багаторічні клінічні спостереження Йосип Ілліч узагальнив у першому підручнику “Общая хирургия” (1928). Ним опрацьований спиртовий наркоз для тварин. А камфорна сироватка, запропонована для лікування тварин з гнійною хірургічною інфекцією, увійшла в історію як сироватка Кадикова і успішно використовується ветеринарними спеціалістами при хірургічних та інших незаразних хворобах запального походження. Він багато уваги приділяв популяризації хірургічних методів лікування тварин, вносячи корисні для практики зміни.

На кафедрі оперативну хірургію читав професор В.І.Стеллецький (1866–1949).За успіхи в науково-педагогічній роботі у 1946 р. йому було присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки”.

Після смерті Й.І.Кадикова і В.І Стеллецького (1949) тимчасово за сумісництвом кафедрою хірургії завідував І.О.Поваженко. Прекрасний методист і науковець, він став організатором наукової роботи на кафедрі.

Пізніше (1950) кафедру хірургії очолив учень і фронтовий побратим І.О.Поваженка професор А.Ф.Бурденюк (1910–1986), який сформував наукову школу і очолював її майже 30 років. Як науковець і методист, це була людина з великої літери, що все своє життя віддала вивченню хвороб копит у тварин та опрацюванню методів їх лікування і передала тему своїм учням. Унікальний клініцист, всі дослідження якого носили практичний характер, вивчив і узагальнив більшість гнійно-некротичних процесів ділянки пальця у тварин різних видів, запропонував низку ортопедичних операцій, уперше на теренах Радянського Союзу описав артроз у великої рогатої худоби. Він – основоположник вітчизняної ветеринарної ортопедії у свинарстві.

Антон Федорович був чесним, честолюбним, вимогливим до колег, принциповим і невтомним науковцем. Він справедливо вважається засновником школи ветеринарних хірургів по хворобах кінцівок.

А.Ф. Бурденюк був хорошим методистом: створив музей кістково-суглобової патології для навчального процесу, вперше виготовив і демонстрував студентам навчальні кінофільми з різної хірургічної патології, постійно удосконалював методи клінічних занять зі студентами. Підготовив 10 кандидатів і доктора наук.

Продовжувачем справи А.Ф.Бурденюка став його учень професор І.С.Панько, обидві дисертації якого також були присвячені вивченню хвороб кінцівок у великої рогатої худоби. Він вперше вивчив патогенез уражень ахіллового сухожилка у биків при інтенсивній відгодівлі і відніс їх у групу колагенозів. Подальші роботи його та його учнів присвячені вивченню хвороб кінцівок у високопродуктивних корів в умовах промислової технології виробництва молока та опрацюванню ефективних методів їх лікування і профілактики.

І.С.Панько – автор підручників із загальної та спеціальної хірургії, навчально-практичних і методичних посібників. Ним вперше обгрунтовані науково-методологічні основи викладення професійної етики лікаря ветеринарної медицини і видано перші типову програму та підручник з названої дисципліни. За успіхи в навчальній, науковій та методичній роботі у 1989 р. він став лауреатом I премії Держкомосвіти СРСР, а в 1990 йому присвоєно почесне звання “Заслужений працівник народної освіти України”. Проходив стажування в Польщі, Москві і санки-Петербурзі.

Професор В.М.Власенко збагатив ветеринарну науку своїми розробками в галузі зубо-щелепової хірургії. Крім того, він вивчав вплив знефторених фосфатів на зуби, кістково суглобову систему, весь організм великої рогатої худоби і свиней. Та найбільш важливим його внеском є вивчення впливу високо-і низько енергетичних лазерів на організм тварин, обґрунтування та опрацювання методів використання лазерного скальпеля з лікувальною метою і для ампутації крил у курчат. Його досліди з вивчення низькоенергетичних лазерів дали поштовх для подальшого дослідження їх впливу на клітини, ембріони, тканини, яйця птиці, організм тварин і рослин вченими в галузі біохімії, біофізики, генетики та рослинництва Білоцерківського державного аграрного університету. Завдяки його зусиллям кафедра оснащена сучасними приладами, інструментами, що дало можливість не тільки вести навчальний процес на належному рівні, а й продовжити наукові дослідження в галузі ветеринарної хірургії з використанням сучасної техніки. Він – автор підручників з оперативної, загальної і спеціальної хірургії, методичних та науково-практичних посібників. Разом з Л.А.Тихонюком у навчально-виробничих посібниках вони популяризували хірургічні методи лікування тварин різних видів і видали перший посібник “Ветеринарна анестезіологія”. Під його керівництвом побудовано новий комплекс факультету ветеринарної медицини із сучасним оснащенням. За успіхи в організаційній і науково-педагогічній роботі йому присвоєно почесне звання “Заслужений працівник вищої школи України”, обрано академіком Української академії аграрних наук, Головою президії Українського відділення Міжнародної ветеринарної академії (Росія). Почесний професор Ліонської вищої ветеринарної школи та Харківської зооветеринарної академії. Стажувався у провідних вузах Росії, Німеччини, Франції, Англії, США, Швеції. У 2002 р. Американський біографічний інститут (Нью-Йорк) визнав В.М.Власенка людиною року.

Професор В.Й.Іздепський багато уваги приділяв вивченню особливостей запалення суглобів у свиней. Крім того, разом з колегами (Рубленко М.В., Ільніцький М.Г.) на підставі експериментальних та клінічних досліджень розширив патогенез запальних процесів та запропонував низку методів патогенетичної їх терапії – лазерне опромінення, імуностимулювальну терапію тощо. Саме ними вивчено і впроваджено у ветеринарну практику імуностимулювальні препарати на основі триазолу – імзауф, вірутрицид, трикаптол, азокаптрил тощо. Разом з М.В.Рубленком вони вперше запропонували використання ізатизону при некротичних процесах у ділянці пальця. З часом професор В.Й.Іздепський очолив кафедру хірургії в Полтавській аграрній академії, а нині – в Луганському національному аграрному університеті, де разом з учнями продовжує вивчення патогенезу та опрацювання патогенетичних методів лікування запальних процесів у різних видів тварин. Стажувався в Польщі.

Професор М.В.Рубленко і його учні успішно працюють над вивченням видових особливостей запальних реакцій у тварин та методів їх регуляції. Він – автор розробок методів лазеротерапії при артритах у свиней, сьогодні він вивчає патогенетичні особливості запальних процесів у домашніх тварин різних видів та опрацьовує методи їх лікування. Багато уваги приділяє матеріально-технічному та методичному забезпеченню навчального процесу, є автором підручників з оперативної, загальної та спеціальної хірургії, а також навчальних та методичних посібників. Стажувався у відомих вчених Франції. За успіхи в науково-дослідній роботі у 2004 р. йому присуджено звання “Відмінник аграрної освіти і науки”.

Варто відмітити й роботи професора М.Г.Ільніцького, присвячені використанню СО₂-лазерів для лікування ран і профілактики ранової інфекції у свиней. У співпраці з В.Й.Іздепським та М.В.Рубленком розробив і впровадив у ветеринарну практику низку препаратів імуностимулювальної дії, а в подальшому уперше визначив роль ендотоксикозу, детоксикаційних і антиоксидантних систем у перебігу ранового процесу та попередженні інфікування ран у свиней. Ним запропоновані методи місцевої і загальної детоксикації організму шляхом застосування сорбційних препаратів Песил та Ентеросгель. Сьогодні разом з учнями він працює над проблемами використання лапароскопії в абдомінальній хірургії, вивчення хвороб пародонту у собак та коней і використання алопластичних матеріалів при лікуванні гриж. Стажувався у провідних вчених Ліонської вищої ветеринарної школи (Франція).

Варто згадати й роботи С.В.Рубленка, який запропонував метод контролю стану знеболювання при оперативних втручаннях у тварин за допомогою реанімаційно-хірургічного моніторингу, що дозволяє розробляти комбіновані схеми знеболювання та уникати ускладнень.

На увагу заслуговують і роботи В.І.Козія, який вперше в Україні вивчив особливості папіломатозного пальцевого дерматиту у корів. А запропонована ним методика ультразвукового дослідження ратиць дасть змогу розширити патогенез уражень пальця і діагностувати їх ранні форми. Стажувався у відомих вчених США.

З переїздом в Одеський сільськогосподарський інститут професора О.П.Косих в Україні активізувалося вивчення методів внутріартеріального введення лікарських речовин при хірургічних хворобах у тварин. Ним, зокрема, досліджена ефективність інтракаротидних їх уведень при хворобах у ділянці голови, а І.С.Паньком – у зовнішню здухвинну артерію при хворобах кінцівок у корів. Пізніше І.І.Воронін (Харків), В.М.Власенко (Біла Церква) опрацювали, а Д.Д.Логвінов (Харків) удосконалив техніку пункції черевної аорти, яка завдяки простоті виконання швидко стала популярною серед спеціалістів ветеринарної медицини при лікуванні хвороб вимені, статевих органів і тазових кінцівок у тварин.

Серед інших хірургів-науковців слід відмітити професора П.П.Герцена, що працював у Кримському сільськогосподарському інституті, потім – Полтавській аграрній академії і досліджував методи фіксації тварин, рубця і торакальної та абдомінальної хірургії.

Варто згадати і професора М.Я. Начатова, який, працюючи в Дніпропетровському державному аграрному університеті, продовжив розпочаті разом з П.П.Сундуковим дослідження, що дозволили рекомендувати ветеринарним спеціалістам метод електрознеболювання тварин.

Таким чином, науковці України внесли свій вагомий доробок у розвиток ветеринарної хірургії.