Лімфоекстравазат

Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин.

Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на ділянку тіла під кутом: при падінні тварини, зміщенні шкіри у робочих тварин погано підігнаною збруєю. Лімфа накопичується перш за все у тих місцях, де шкіра розташована на щільній основі (холка, спина, бокова грудна стінка).

Під час травм, крім лімфатичних, пошкоджуються і кровоносні судини, але останні швидко тромбуються. За пошкодження одночасно з лімфатичними і великих кровоносних судин чи зниження згортання крові виникає гемолімфоекстравазат.

Патогенез. Під дією механічної сили шкіра, м’язи і фасції зміщуються за межі можливого, що призводить до розшарування сполучної тканини між ними і розриву наявних там лімфатичних судин. В утворену щілину повільно виливається лімфа. Через повільне згортання тромб не утворюється, і лімфа виділяється тривалий час. Накопичуючись, вона своєю вагою механічно розшаровує пухку сполучну тканину, внаслідок чого порожнина поступово збільшується донизу, де з часом відкладається фібрин у вигляді ущільненого валика.

Клінічні ознаки. За підшкірних лімфоекстравазатів на 3–4-й день після травми з’являється обмежене флуктуюче, негаряче і неболюче припухання, яке поступово збільшується; нижня частина його стає мішкоподібною (рис. 6): при натискуванні в нижній ділянці рідина вільно переміщується до верхньої (ундуляція). При пункції порожнини виділяється лімфа, інколи 8 і більше літрів. Тривалі лімфоекстравазати характеризуються наявністю щільних фібринозних відкладень, особливо в нижній ділянці ундулюючого припухання. За гемолімфоекстравазату такі припухання з’являються значно раніше.

Діагноз ставлять за клінічними ознаками, віддиференціювавши при цьому гематому (повільне утворення припухання, ундуляція), абсцес чи флегмону (відсутність місцевої запальної реакції, гною під час пункції).

Прогноз у більшості випадків сприятливий.

Лікування. Протипоказані: активні рухи, оскільки вони посилюють лімфотечу у 5 разів; холод, який, не зменшуючи виділення лімфи, звужує кровоносні судини відшарованого шкіряного мішка і сприяє його некрозу; теплові процедури, що посилюють виділення лімфи. Інколи тварини видужують після видалення лімфи голкою і введення у порожнину 1–2 %-ного спиртового розчину йоду чи формальдегіду з наступним накладанням тиснучої пов’язки.

Але при великих лімфоекстравазатах таке лікування рідко дає позитивні результати. У такому разі проводять розріз порожнини з наступним використанням в’яжучих і припікальних засобів у місці пошкодження. Під їх дією тканини ущільнюються, прискорюється розвиток запалення з наступним утворенням грануляцій, які стискують лімфатичні судини і припиняють виділення лімфи. Практично роблять розріз у верхній та нижній ділянках припухання; після видалення лімфи у порожнину через верхній розріз вводять марлевий дренаж, змочений 5%-ним розчином йоду або 1%-ним розчином формальдегіду. Шари марлі розправляють по площині рани зверху, закріпивши її в куті стібком шва, і накладають тиснучу пов’язку. Марлю видаляють через дві доби. У місцях, незручних для накладання пов’язки, після видалення дренажу застосовують шви з валиками для прошивання внутрішньої стінки порожнини. Лімфовиділення припиняється через 5–6 днів, а повне видужання настає – через 10–15 діб.

Питання для самоконтролю:

1. Причини, клінічні ознаки і лікування при забої.

2. Гематома: патогенез, клінічні ознаки і лікування.

3. Інфікована гематома.

4. Лімфоекстравазат: причини, патогенез і клінічні ознаки.

5. Лікування і профілактика лімфоекстравазату.