Закриті механічні пошкодження

Закриті механічні пошкодження часто виникають під час дії механічних травмуючих факторів, внаслідок чого порушується анатомічна структура тканин при збереженні цілості шкіри у вогнищі травмування. Вони проявляються клінічно у вигляді забою, розтягу, розриву, гематоми, лімфоекстравазату.

При закритих пошкодженнях відсутні ворота вільного доступу мікроорганізмів до травмованих тканин, чим вони і відрізняються від ран. Але ділянка травми може інфікуватися гематогенним шляхом і зовні через мікротравми, оскільки вона стає місцем зниженої стійкості. Це потрібно враховувати під час проведення лікувально-профілактичних заходів. Розтяги і розриви будуть висвітлені у відповідних розділах, а на решті форм варто зупинитися.

Забій

Забій виникає внаслідок короткочасної дії тупого знаряддя (удар копитом, рогом, каменем). Маса його, розміри і різкість поштовху визначають площу і глибину травмування. Забій поверхневих тканин характеризується крововиливами – це переважно обмежені геморагії, розлиті плямисті суфузії або накопичення крові у новоутворених порожнинах (гематоми).

Як і всі пошкодження, забій веде до запального набряку. З часом ексудат, а разом з ним і рідка частина крові, розсмоктуються. Пошкоджені тканини розпадаються і піддаються протеолізу. Це супроводжується вивільненням гемоглобіну, проникненням його у прилеглі тканини і забарвленням їх у синьо-ліловий колір. Пізніше, у міру розсмоктування гемоглобіну, пігментація тканин змінюється до світло-зеленого і жовтого (утворення гемосидерину). Травмовані тканини поступово заміщуються сполучною, яка з часом перетворюється в рубець.

Клінічні ознаки. На шкірі можна знайти садна та інші поверхневі пошкодження, а на непігментованих пошкоджених ділянках – крововиливи, припухання, зумовлене спочатку травматичним, а потім запальним набряком, болючість внаслідок ураження нервових елементів при пошкодженні, а пізніше – через їх стискування запальним ексудатом. З часом на місці крововиливів з’являються плями (кольор від синього до жовтого).

Діагноз ставлять на підставі характерних клінічних ознак.

Лікування. Тварині забезпечують спокій. Основні принципи лікування такі:

• профілактика інфекції шляхом змащування вогнища пошкодження розчином йоду (5 %), 5 %-ним спиртовим розчином таніну, 1 %-ним розчином калію перманганату тощо;

• припинення крововиливів і попередження ексудації;

• тиснуча пов’язка у поєднанні з холодом і в’яжучими засобами;

• з 2–3-го дня (після утворення тромба) – теплові процедури, масаж від 3–5 разів у перші дні до 15-у наступні.

Гематома

Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кров виливається у тканини під великим тиском, розсовує їх, утворюючи порожнину.

Розміри гематоми залежать від діаметра пошкодженої судини і місця її локалізації: під шкірою утворюються гематоми великих розмірів, а в глибині тканин, де вони менш податливі до розшарування – обмежені.

Гематоми бувають артеріальні, венозні та змішані, а також – обмежені й дифузні. Останні виникають при пошкодженні великих судин, що проходять біля широких сполучнотканинних просторів (лопатко-плечовий, параректальний, глибокий шийний). Не зустрічаючи достатнього опору, вони призводять до тяжкого знекровлення, а часто й загибелі тварини. Обмежені гематоми можуть бути простими – коли стінки їх утворені тканинами, у які виливається кров; осумкованими (інкапсульованими) – коли навколо гематоми розростається сполучна тканина, і пульсуючими – якщо у пошкодженій артерії не утворюється тромб і зберігається прямий зв’язок між судиною та порожниною гематоми.

Патогенез. Процес формування гематоми короткочасний і залежить від тиску в пошкодженій судині й тканині, у яку відбувається крововилив. Спочатку кров просочує тканини, в які вона витікає; потім починає формуватися порожнина шляхом розсовування тканин. Вона збільшується до того часу, поки тиск у ній не вирівняється з тиском у пошкодженій судині. У гематомі кров поступово згортається, а згустки фібрину сприяють тромбуванню судини, причому тромб стає міцним не раніше 2–3-х днів після його утворення. Одночасно з утворенням тромбу поступово розсмоктується рідка частина крові, а пізніше – продукти ферментолізу згустка і на їх місці утворюється рубець.

У великих гематомах кров повністю не розсмоктується, основна маса фібрину поступово організується і проростає сполучною тканиною, що перетворюється в рубцеву. Внаслідок недостатньої васкуляризації стінок гематоми, закупорки фібрином лімфатичних судин на її місці утворюється кров'яна кіста; інколи формується щільне припухання (рубцева тканина) з відкладанням у порожнині солей вапна (петрифікація). Якщо гематома інфікується, то утворюється абсцес.

Клінічні ознаки. Безпосередньо після травми з’являється флуктуюче, помірно болюче припухання тканин, що швидко збільшується. У міру збільшення воно набуває кругло-овальної форми (рис. 5). На 2–3-й день пальпацією виявляють крепітацію та ущільнення тканин біля основи, у нижній частині (зсідання фібрину).

Інфікована гематома характеризується ознаками гострого гнійного запалення, а в пунктаті знаходять кров’янистий гній. За дифузних гематом у тварин знаходять ознаки гострого малокрів’я. Пульсуюча гематома (аневризма) характеризується відчуттям пульсової хвилі під час її пальпації і дзюркотливого звуку, що синхронно співпадає з пульсовою хвилею – при аускультації.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак.

Лікування. Гематоми, що локалізуються в глибині тканин, розсмоктуються самостійно. Умови розсмоктування поверхневих гематом, і особливо великих, утруднені: їх стінки напружені, а кровоносні й лімфатичні судини, що проходять у них, стиснуті. Тому тварин з такими гематомами потрібно лікувати.

На початку утворення гематоми слід припинити подальше витікання крові та попередити її інфікування. Для цього шкіру змащують розчином йоду і накладають помірно тиснучу пов’язку, яку бажано охолоджувати наявними засобами на 24 год. З третього дня переходять на теплові процедури. Якщо вона не розсмоктується, її можна розрізати і видалити згустки, але не раніше 5–7-го дня (проростання тромбу сполучною тканиною). Після цього рану обробляють протимікробними препаратами і закривають швом із валиком чи накладають тиснучу пов’язку.

Дифузні гематоми вимагають термінового оперативного втручання, оскільки тварина втрачає велику кількість крові. Для цього вище гематоми розрізають шкіру, знаходять судину, що кровоточить, і накладають на неї лігатуру, а кров з порожнини збирають у зарані підготовлений посуд з 10 %-ним розчином кальцію хлориду і вводять внутрішньовенне.

Лікування пульсуючої гематоми таке ж, як і дифузної, але внаслідок невеликих її розмірів кров із неї не використовується. Інфіковані гематоми розрізають і лікують як абсцеси.