Фотодинамічна терапія

Останнім часом для лікування окремих пухлинних захворювань (трансмісивна венерична саркома, низькодиференційований рак передміхурової залози, меланома ротової порожнини) широко використовується фотодинамічна терапія, яка полягає у попередньому введенні в організм фотосенсибілізатора з наступним впливом на пухлину лазерного опромінення.

Фотосенсибілізатор (фотофрин-ІІ, дисульфат алюмінію фталоціанат та ін.) абсорбує світлову енергію, виробляє активну форму кисню, який руйнує клітини пухлин. Зона некрозу залежить від поглинутої дози. Шкіра опроміненої ділянки залишається чутливою до світла протягом 6 і більше тижнів. У відповідь на сонячне світло можливі сльозотеча, нежить, блювота. Тому після проведення фотодинамічної терапії бажано, щоб тварини не зазнавали тривалого впливу прямого і відбитого сонячного світла впродовж півтора місяця.

Гормонотерапія

За деяких форм раку (молочної чи передміхурової залоз) інколи ефективною у комплексному лікуванні буває гормонотерапія: великі дози гормонів протилежної статі можуть створювати умови для затримки чи зворотного розвитку пухлин.

У тварин групи ризику після оперативного видалення пухлини молочних залоз доведена ефективність застосування інгібіторів ароматази, які порушують перетворення андростендіону в естрадіол, знижуючи тим самим вміст у сироватці крові естрогенів. Застосовують гозерелін у дозі 60 мкг/кг маси тіла щоденно 21 день на місяць упродовж 12 міс. з моменту операції. Одночасно досліджувалась ефективність післяопераційного застосування тамоксифену (блокатор рецепторів естрогенів), однак у тварин його використання супроводжується значними побічними явищами.

Питання гормонотерапії новоутворень досить складні і недостатньо вивчені, тому їх використання у ветеринарії надто обмежене.

Штучна гіпертермія

Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенерація. У звичайних умовах пухлини більш чутливі до дії тепла, ніж нормальні тканини, які краще постачаються киснем і мають більш високий показник рН.

Ефективність гіпертермії залежить від температури і часу чи тривалості нагрівання. Із збільшенням температури понад 42^оС скорочується час нагрівання. У клінічній практиці проводять гіпертермію здебільшого при температурі 43–44^оС впродовж 30–60 хв. Але прогріти всю пухлину до однакової температури в практичних умовах неможливо.

Гіпертермія може бути місцевою, регіональною і всього тіла. Для місцевої і регіональної гіпертермії використовують нагрівання електромагнітним випромінюванням з радіочастотою (РЧ) або мікрохвилями. Гіпертермію електричним струмом проводять як через тканини, так і всередині, що призводить до нагрівання внаслідок їх електричного опору. Поверхневі чи інтерстиціальні електроди встановлюють всередині пухлини або ж через електричні конденсатори. Для вимірювання температури використовують термопари, термістори і волоконнооптичні датчики, які вводять прямо в пухлини. Метод гіпертермії розроблено для лікування пухлин шкіри, ефективність якого забезпечує прогрівання тканини пухлини при 43,5^оС упродовж 1 год. Застосовується він і при низькодиференційованому раку передміхурової залози тощо.

Але всі ці прилади не можуть забезпечити рівномірного прогрівання всієї пухлини, не пошкодивши прилеглі нормальні тканини. Тому на увагу заслуговує інтерстиціальний метод, опрацьований С.І.Братюхою і А.Н.Хасаном (1985). Він базується на пропусканні високочастотного струму (частота в діапазоні 1 МГг) через пухлину і міжклітинну (інтерстиціальну) рідину і дозволяє добитися рівномірного її нагрівання без ураження здорових тканин. При цьому користуються голками, які вводять на межі здорових і ушкоджених тканин по периметру пухлини. У такому разі нормальні тканини не потрапляють у зону нагрівання, тепловиділення можна регулювати відстанню між голками: чим вони ближче одна від одної, тим більше виділяється тепла між ними у тканини. Тому кількістю електродів і відстанню між ними можна досягти рівномірного прогрівання всієї пухлини. Вимірювання температури проводиться за допомогою мідеконстантанових термопар, встановлених у ін’єкційні голки.

Найбільше клінічне значення гіпертермія набуває у поєднанні з опроміненням і хіміотерапією. Як відомо, нагрівання знижує рН пухлини за рахунок інгібіції мікроциркуляції крові. За таких умов значно підвищується протипухлинна дія метатроксанту, тіофосфаніду. Тобто, введені в організм, вони діють з високою температурою як синергісти. Тому на фоні 45-хвилинної гіпертермії введення метатроксанту безпосередньо в пухлину і прилеглі тканини в дозі 0,5 мг/кг суттєво підвищує ефективність лікування і знижує токсичність препарату.