Променева терапія

Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділу, інактивації ферментів. При значних дозах опромінення поділ клітин припиняється. Вирішальну роль у цьому відіграє ураження ядра, цитоплазми і мембранних комплексів. Найбільшу радіочутливість мають клітини під час поділу (мітозу).

За ступенем радіочутливості клітинні елементи розташовуються в порядку зниження: лімфоцити, гранулоцити, епітеліальні та ендотеліальні клітини, м’язові волокна, кістки та нерви. Радіочутливість тканини прямо пропорційна проліферативній активності і обернено пропорційна ступеню диференціювання клітин, які її складають. Найбільші променеві пошкодження виникають під час опромінення лімфатичних вузлів, кісткового мозку, тонкої кишки, сім’яників. Менш вразливими є ендотелій, паренхіма внутрішніх органів, фіброзна і хрящова тканини, малочутливими – м’язи, кістки і нерви.

Радіочутливість тканин змінюється залежно від стану організму, характеру його діяльності в момент опромінення і особливо від впливу зовнішнього середовища (температури, вмісту кисню та ін.).

Слід пам’ятати, що вроджена чутливість до опромінення у нормальних і неопластичних клітин практично однакова і має пряму залежність від рівня кисневого забезпечення: гіпоксичні клітини відносно резистентні до опромінення, і для їх руйнування потрібно у 2–3 рази більше енергії, ніж для клітин, добре забезпечених киснем.

На врахуванні особливостей біологічної дії випромінювання грунтуються методики практичного застосування променевої терапії. Оскільки існує пряма залежність ураження нормальних тканин від разової дози, відповідно, доцільніше давати декілька малих доз опромінення. При цьому відбувається перенасичення киснем пухлинних клітин, що сприяє посиленню чутливості їх до опромінення.

Фракційне опромінення, крім спеціального обладнання і значних грошових витрат, вимагає обов’язкового застосування наркозу і стаціонарного лікування пацієнта, що стримує практичне застосування його у ветеринарній медицині. Тому курс лікування складається із 1–2 великих доз по 500–900 сГр (сантигрей) на тиждень впродовж 4–5 тижнів, щоб досягнути загальної дози 3000–4500 сантигрей.

Із великої кількості методик опромінення виділяються дві групи, з яких одна ґрунтується на принципі дистанційного зовнішнього опромінення, інша передбачає контактну дію радіоізотопів.

Для терапії зовнішнім променем (телетерапія) у ветеринарній практиці використовується ортовольтажний генератор Х-променів, кобальтові й цезієві джерела випромінювання і рідше лінійні підсилювачі. Найбільш багатофункціональним є лінійний підсилювач, здатний випромінювати Х-промені і потоки електронів різних енергій. Таке джерело забезпечує глибоке проникнення, сильну дію на шкіру, однакове поширення у тканинах, що важливо при лікуванні глибоких пухлин, пухлин кісток та ін.

Брахітерапія – це терапевтичне використання радіоізотопів, які рівномірно розміщують на поверхні пухлини, імплантують у неї чи призначають системно, для накопичення всередині пухлини. У ветеринарній практиці використовуються ізотопи: стронцій-90, золото-198, іридій-192, цезій-137, йод-125, йод-131, фосфор-32.

Наукові дані свідчать про високу ефективність рентгенотерапії під час лікування меланоми ротової порожнини за неможливості виконання операції у повному обсязі. Курс лікування становив 3 тижні по одному сеансу на тиждень; сумарна доза 2400 сГр.