
- •Передмова
- •Завдання і шляхи розвитку ветеринарної хірургії. Перед ветеринарною хірургією стоять такі завдання:
- •Дослідження хірургічно хворої тварини.
- •Підготовка тварини до операції.
- •Післяопераційний догляд за тваринами.
- •Травми і травматизм тварин
- •Класифікація травматизму
- •Профілактика травматизму
- •Вплив травми на організм
- •Реакція організму на травму
- •Запалення
- •Медіатори запалення
- •Ключові ланцюги запалення
- •Клінічні форми запалення
- •Видові особливості запалення
- •Лікування запальних процесів
- •Фізичні методи
- •Фізіотерапевтичні процедури
- •Гальванізація і електрофорез
- •Світлолікування
- •Медикаментозне лікування
- •Імуностимулювальна терапія
- •Закриті механічні пошкодження
- •Гематома
- •Лімфоекстравазат
- •Відкриті механічні пошкодження (рани)
- •Симптоми ран
- •Класифікація ран
- •Механізми загоювання ран
- •Фази загоєння ран
- •Фактори, що впливають на загоєння ран
- •Типи загоєння ран
- •Загоювання первинним натягом
- •Загоєння вторинним натягом
- •Загоювання ран під струпом
- •Видові особливості ранового процесу
- •Ускладнення при загоюванні ран
- •Загоєння ран у тварин, хворих на променеву хворобу та при їх забрудненні радіонуклідами
- •Методи контролю перебігу ранового процесу
- •Лікування ран Зупинка кровотечі
- •Боротьба з втратою крові
- •Рановий спокій
- •Механічна антисептика ран
- •Хірургічна обробка ран
- •Фізична антисептика ран
- •Хімічна антисептика ран
- •Лікування операційних і випадкових свіжих ран
- •Лікування гнійних ран
- •Лікування ран, що загоюються під струпом
- •Лікування ран, що довго не загоюються
- •Лікування ран у хворих на променеву хворобу
- •Хірургічна інфекція
- •Механізми, що попереджують розвиток інфекції
- •Умови, що сприяють розвитку хірургічної інфекції
- •Дрімаюча інфекція
- •Класифікація хірургічної інфекції
- •Аеробна (гнійна) інфекція
- •Клінічні форми гнійної інфекції
- •Абсцес (Abscessus)
- •Флегмона (Phlegmona)
- •Анаеробна і гнильна інфекція
- •Сепсис (Sepsis)
- •Специфічна інфекція
- •Актинобактеріоз
- •Ботріомікоз
- •Правець
- •Некробактеріоз
- •Сторонні тіла у тканинах і органах, змертвіння, виразки, нориці
- •Сторонні тіла
- •Змертвіння (некроз)
- •Гангрена
- •Виразка (ulcus)
- •Нориця (fistula)
- •Термічні, хімічні та радіаційні ушкодження
- •Термічні опіки
- •Електроопіки
- •Променеві опіки
- •Відмороження (congelatio)
- •Хвороби кісток Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
- •Дистрофічний остеотендиніт
- •Періостит (Periostitis)
- •Гнійне запалення кістки (Ostitis purulenta)
- •Некроз кістки (Osteonecrosis)
- •Карієс кістки (Caries ossium)
- •Ревматичний остит (Ostitis reumatica)
- •Запалення кісткового мозку (Osteomyelitis)
- •Переломи кісток (Fracturae ossium)
- •Хвороби суглобів
- •Анатомо-фізіологічні дані
- •Класифікація хвороб суглобів
- •Закриті механічні пошкодження Забій суглоба (Contusio articuli)
- •Розтяг суглоба (Distosio articulorum)
- •Вивих суглоба (Luxationes articulorum)
- •Асептичні синовіти (synovitis aseptika)
- •Гострий серозний синовіт (Synovitis serosa acuta)
- •Гострий серозно-фібринозний синовіт (Synovitis serofibrinosa acuta)
- •Хронічний серозний синовіт (Synovitis serosa chronica)
- •Рани суглобів (Vulnera articulorum)
- •Гнійне запалення суглобів (Artritis purulenta)
- •Грануломатозний артрит (Arthritis granulomatoza)
- •Суглобовий ревматизм (Arthritis reumatica)
- •Хронічні безексудативні процеси в суглобі Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
- •Контрактури суглобів
- •Деформівний артрит
- •Артроз (Arthrosis)
- •Остеохондроз (Osteoochondrosis)
- •Дисплазія суглобів
- •Хвороби сухожилків, сухожилкових піхов і бурс анатомо-фізіологічні дані
- •Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
- •Рани сухожилків (Vulnera tendinitum)
- •Запалення сухожилка (Tendinitum) Гострий асептичний тендиніт
- •Гнійний тендиніт (Tendininis purulenta)
- •Паразитарний (онхоцеркозний) тендиніт (Tendinitis onchocerkosis)
- •Тендовагініти (tendovaginitis)
- •Асептичні гострі тендовагініти (Tendovaginitis aseptica acuta)
- •Хронічні асептичні тендовагініти (Tendovaginitis chronica)
- •Гнійний тендовагініт (Tendovaginitis purulenta)
- •Бурсити (bursitis)
- •Хвороби шкіри функції, будова і властивості шкіри
- •Класифікація хвороб шкіри
- •Гнійничкові захворювання шкіри (піодермії)
- •Дерматити (dermatitis)
- •Хвороби м’язів міозити (мiоsітіs)
- •М'язовий ревматизм (міоsітіs rеuматікus)
- •Міопатози (мioратноsіs)
- •Атрофія м’язів
- •Хвороби судин Хвороби кровоносних судин Артеріїт (Arteriitis)
- •Флебіт і тромбофлебіт (Phlebitis et trombophlebitis)
- •Хвороби лімфатичних судин та вузлів
- •Лімфангоїт (Limphangoitis)
- •Лімфонодуліт (лімфаденіт) (Limphonodulitis, limphadenitis)
- •Хвороби нервової системи Механічні пошкодження периферичних нервів
- •Парез і параліч нервів
- •Запалення нерва (nevritis)
- •Травми головного мозку
- •Травми спинного мозку
- •Зміщення внутрішніх органів (dislocatio)
- •Зміщеня у межах черевної порожнини Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
- •Зміщення шлунка у собак
- •Інвагінація кишки (Invaginatio intenstinum)
- •Заворот і перекручування кишок (Torsio et volvulus intestinorum)
- •Скручування матки (Torsio uteri)
- •Крипторхізм (Kryptorchismus)
- •Зміщення за межі черевної порожнини
- •Дивертикул (Diverticulum)
- •Грижі (Hernia)
- •Проляпсус (Prolapsus)
- •Евентрація (Eventratio)
- •Виворот із випадінням порожнинних органів
- •Виворот прямої кишки (Іnversio recti)
- •Виворот піхви (Іnversio vaginae)
- •Виворот матки (Рrolapsus etinversio uteri)
- •Виворт препуціального мішка (Іnversio praeputium)
- •Парафімоз (Рaraphimosis)
- •Новоутворення
- •Поширення пухлинних хвороб
- •Етіологія і патогенез новоутворень
- •Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
- •Класифікація пухлин
- •Клінічна характеристика пухлин Доброякісні новоутворення
- •Злоякісні новоутворення Карцинома (сancer – рак)
- •Саркома (Sarcoma)
- •Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
- •Зміни морфологічного складу крові
- •Діагностика новоутворень
- •Загальні принципи лікування
- •Хірургічне лікування
- •Патогенетичне лікування
- •Хіміотерапія
- •Променева терапія
- •Фотодинамічна терапія
- •Гормонотерапія
- •Штучна гіпертермія
- •Кріохірургія
- •Магнітотерапія
- •Питання для самоконтролю
- •Предметний покажчик
- •Список рекомендованої літератури Основна
- •Додаткова
Діагностика новоутворень
Діагностика базується на анамнестичних, клінічних, гістологічних та гістохімічних дослідженнях і доповнюється рентгенологічними, радіоізотопними, ультразвуковими даними, а також результатами комп’ютерної томографії і магнітного резонансу.
Загальні принципи лікування
Успішність лікування новоутворень залежить від характеру (гістологічного типу, ступеня злоякісності) і стадії розвитку патологічного процесу. При виборі методів лікування важливе значення мають межі поширення первинного новоутворення і наявність чи можливість метастазів.
Сучасні принципи лікування новоутворень базуються на комплексному використанні різних препаратів і методів: хірургічного, променевого і терапевтичного.
Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення приводить до виліковування.
Разом з тим, проведення операції може супроводжуватися значним забиранням тканин (за об’ємом і масою), включаючи й уражені лімфатичні вузли. Це створює велику больову рецепторну зону, дефекти у топографічному плані та погіршує кровообіг, що в кінцевому рахунку може відобразитися на функціональній здатності не тільки певних органів, але й організму в цілому. Тому виліковування можливе лише при знешкодженні всіх елементів пухлини. Крім того, успіх лікування пухлинної хвороби залежить від реконструкції операційної рани і одночасного терапевтичного впливу на організм з метою підвищення його захисних функцій.
Оперативне видалення новоутворень має проводитися під поєднаним (неповний наркоз доповнюється місцевою анестезією) чи місцевим знеболюванням. В останньому випадку розчин анестетика слід вводити у тканини, які оточують пухлину; при видаленні пухлин екзофітної форми (наприклад, на шкірі, статевому члені, піхві, ротовій порожнині та ін.) знеболювання здійснюють шляхом введення розчину під їх основу. Для екстирпації пухлини, що глибоко залягає у тканинах, знеболювання слід проводити пошарово, у міру видалення пухлини, уникаючи її травмування.
Вільний і раціональний доступ необхідний для створення відповідних хірургічних меж і запобігання можливого руйнування пухлини під час операції. Всі рубці після біопсії чи попередніх спроб видалити пухлину слід вважати контамінованими (тими, що містять пухлинні клітини), тому вони мають бути видалені у зоні їхніх хірургічних меж.
Хірургічна межа є більшою за анатомічну. Чим більша можливість місцевої інфільтрації неопластичних клітин, тим ширші повинні бути хірургічні межі у зоні здорових тканин, які оточують пухлину, що, відповідно, збільшує площу оперативного доступу.
Під час проведення операції з видалення пухлини особливу увагу приділяють попередженню дисемінації (розсіювання, поширення) злоякісних клітин: ретельно готують інструменти, передбачають їх заміну чи повторну стерилізацію під час операції; кількаразово, і особливо перед завершальним етапом операції (реконструкцією тканин), асептизують руки; акуратно зупиняють кровотечу; уникають пошкодження пухлинної тканини (травмування, проколювання, надривів) у процесі ексцизії пухлини. Разом із дотриманням методики видалення пухлини ці заходи належать до абластики.
Антибластика – це знищення пухлинних клітин, які потрапили у рану: оперують електричним чи лазерним скальпелем, рану обробляють спиртом, спиртовим розчином йоду та ін. Оперативний прийом здійснюється у зоні хірургічної межі. Застосовують три типи хірургічних меж (за Р.А.С.Уайтом).
Місцева ексцизія: видалення пухлини в її безпосередніх межах, чи включаючи мінімум безпосередньо дотичної до неї тканини, що і дає назву „проста” чи „місцева” ексцизія. Показання: доброякісні пухлини, які не проявляють тенденцію до місцевої інфільтрації (ліпома, гістіоцитома, аденома сальних залоз, аденома щитоподібної залози). Протипоказання: інвазійні доброякісні пухлини, всі злоякісні пухлини.
Широка місцева ексцизія – видалення пухлини разом з великою кількістю прилеглих тканин. Показання: доброякісні пухлини з місцевою інфільтрацією (інфільтруюча ліпома); злоякісні пухлини з обмеженою інфільтрацією (добре диференційована плоскоклітинна карцинома). Протипоказання: злоякісні пухлини з потенційною інфільтрацією.
Радикальна місцева ексцизія – видалення пухлини разом з тканиною, що її оточує. Нею користуються в тих випадках, коли хірургічні межі поширюються на сусідні фасціальні площини, ще не порушені ростом пухлинної тканини.
Злоякісні новоутворення відокремлюють тільки в межах неуражених тканин, намагаючись не ушкодити саму пухлину. Деякі автори рекомендують для запобігання метастазуванню пухлини вводити в регіонарні для цієї ділянки лімфатичні вузли алкоголь (для блокади цих вузлів).
Видалення пухлин разом із шкірою і прилеглими тканинами може призвести до значних дефектів. З метою реконструкції рани вдаються до певних прийомів, які передбачають: загоювання рани за первинним чи вторинним натягами; закриття дефекту клаптем на ніжці, або закриття рани вільним трансплантантом.
За первинним натягом загоювання відбувається після з’єднання країв рани. За потреби шкіру з боку відповідних кінців злегка підрізають, для збільшення її рухомості. Для зменшення натягування на лінії шва у відповідних місцях накладають підшкірні шви. У таких випадках можуть утворюватися складки зайвої шкіри, чи “собачих вух”, які необхідно видалити з метою косметичного закриття дефекту. Розріз шкіри веретеноподібної форми запобігає утворенню таких складок і дозволяє закрити рану простим зіставленням країв.
За вторинним натягом загоювання відбувається при стягуванні рани без з’єднання її країв. Так відбувається загоювання забруднених і травматичних ран, коли їх закриття може призвести до сепсису, а в онкологічній хірургії, коли реконструкція рани неможлива за нестачі шкіри, краще дозволити рані закритися за вторинним натягом, ніж виконати неповну ексцизію пухлини.
Закриття рани клаптем на ніжці передбачає утворення поряд з раною сковзкого шкірного шматка. Він залишається прикріпленим до шкіри, включаючи всі її шари та глибшерозташовану частину підшкірного м’яза. Таким методом користуються, якщо після видалення пухлин не вдається закрити рану.
Вільний шкірний клапоть (трансплантант) застосовують за нестачі шкіри, головним чином, на дистальній ділянці кінцівок, беручи переважно суцільний (повношаровий) шматок шкіри. Застосовують сітчасті і цілі клапті, а також невеликі їх шматочки шириною 0,5 см. Використання сітчастих клаптів покращує дренування із глибшерозташованих шарів і дозволяє закрити значні дефекти тіла тварини.