Клінічна характеристика пухлин Доброякісні новоутворення

Папілома – доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучнотканинну строму. За характером будови епітелію розрізняють плоскоклітинну (вкриту плоским багатошаровим епітелієм) і перехідноклітинну (вкриту перехідним епітелієм) папіломи. Тверда папілома (бородавка) – локалізується на шкірі, м’яка (поліп) – на слизових оболонках.

Папіломи зустрічаються у всіх видів домашніх тварин. Найбільш часто їх спостерігають у молодняку великої рогатої худоби (до 2-х років) у вигляді численних бородавок різної величини і форми, розсіяних по всій поверхні шкіри, особливо в ділянці голови, шиї, молочної залози, рідше – кінцівок (рис. 59). Множинні папіломи у вигляді різноманітних скупчень (конгломератів) найчастіше уражають шию, вентральну частину черева і внутрішню поверхню стегон.

Колір папілом буває різноманітний – від блідо-сірого до брудно-коричневого – і залежить від стану кровозабезпечення та вмісту пігменту в базальному шарі епідермісу. Папіломи на слизових оболонках здебільшого мають забарвлення самої ж поверхні слизової, іноді набувають сірого відтінку або багряного кольору.

Папіломи розвиваються повільно у вигляді різних виростів – ворсинок, сосочків, грибоподібних плоских пухлин чи конгломератів, що нагадують за формою цвітну капусту. Поверхня їхня нерівна, дрібно- або великозерниста, інколи має багато щілин. Можуть мати тоненьку ніжку або, навпаки, широку основу. Повільний ріст пухлин відбувається вбік вільної поверхні шкіри чи слизової, а не вглиб тканини, що відрізняє їх від злоякісних. При локалізації на шкірі вони не викликають якого-небудь занепокоєння тварини. Папіломи (поліпи) на слизових оболонках можуть порушувати функцію органа, а через часті подразнення і м’яку консистенцію схильні до кровотеч та переходу у злоякісну форму.

У корів шкірні папіломи на дійках утруднюють доїння, а папіломи дійкового каналу роблять його неможливим. У коней папіломи реєструються, головним чином, у дистальній частині кінцівки (задньої поверхні путового і вінцевого суглобів) у вигляді хронічного верукозного (бородавчастого) дерматиту, у лошат – в ділянці губ, носа і вух. Це – вірусний папіломатоз (рис. 60). У Великобританії його називають трав’яними бородавками, оскільки частіше уражуються коні, що пасуться. Вірус уражає епідермальний шар, утворюючи на шкірі губ, ніздрів невеликі пухлини з ороговілих мас сірого чи рожевого кольору, які нагадують цвітну капусту. Більшість таких папілом зникають без лікувань протягом 3–4 міс. У собак і кішок вибране місце папілом – слизова оболонка ротової порожнини, де вони спричинюють стоматит, часті кровотечі, неприємний запах та утруднене приймання корму.

Значне ураження шкіри чи слизових оболонок великою кількістю папілом (численні папіломи) називають папіломатозом. За інтенсивного розвитку в основі папілом фіброзної сполучної тканини їх називають фібропапіломами, а значне ураження ними шкіри – фібропапіломатозом.

Вважають, що у тварин кожного виду папіломатоз і фібропапіломатоз викликаються відповідним типом вірусу. Однак, на думку деяких авторів, бородавки на дійках у корів можуть служити джерелом зараження доярок папіломатозом під час ручного доїння. Крім того, є дані про те, що вірус шкірного папіломатозу викликає й фібропапіломатоз слизових оболонок зовнішніх статевих органів і поліпоподібні розростання у сечовому міхурі.

Аденома – доброякісна пухлина органоїдного типу, що має залозисту будову. Зустрічається переважно у тварин старшого віку. Локалізується в залозистих органах (яєчниках, молочній залозі, нирках, печінці, легенях, передміхуровій залозі, гіпофізі, щитоподібній залозі та ін.). Має вигляд поліпу (polypus) на тонкій ніжці або широкій основі, чітко відмежована від прилеглих тканин капсулою. Може знаходитись на поверхні і в товщі органа.

Мікроскопічно аденома має виражену паренхіму та сполучнотканинну строму. Епітелій розташовується на власній оболонці, зберігає полярність, а нерідко і здатність продукувати характерний для цього органа секрет – білково-слизисті маси (слинні залози), колоїд (щитоподібна залоза), загуслий секрет, амілоїдні тільця, лейкоцити (передміхурова залоза). Залежно від форми, характеру розміщення залозистих структур в аденомі та співвідношення епітеліального і сполучнотканинного компонентів, розрізняють декілька видів аденом: альвеолярну, тубулярну, трабекулярну, папілярну, кістоаденоми.

Фіброма – зріла пухлина з волокнистої (щільної або пухкої) сполучної тканини; тканинний атипізм проявляється різним співвідношенням між кількістю клітин і волокнистих субстанцій та неоднаковою товщиною пучків із неправильним і нерегулярним їх розташуванням.

Фіброми трапляються у тварин усіх видів у вигляді поодиноких і рідше множинних утворень. Локалізуються здебільшого в основі шкіри, підшкірній клітковині, слизових оболонках, шлунково-кишковому тракті та інших місцях, де є сполучнотканинна основа, зокрема яєчнику, матці, молочній залозі, сім’яному канатику, лімфатичних вузлах. Вони округлої чи видовжено-овальної форми з рівною гладкою чи горбкуватою поверхнею, чітко обмежені, неболючі, мають щільну чи помірно м’яку консистенцію. Ростуть повільно і хоч інколи досягають великих розмірів, особливої шкоди тваринам не завдають. У більшості випадків фіброми обмежені сполучнотканинною капсулою з пухкою клітковиною і за оперативного лікування легко вилущуються (рис. 61). Розрізняють тверді (щільні) та м’які фіброми.

Тверда фіброма побудована з щільної волокнистої сполучної тканини, має щільну або щільнувату консистенцію, росте повільно у вигляді вузлів і не досягає великих розмірів. За будовою нагадує рубцеву тканину; на розрізі – білувато-перламутрового кольору. Різновидністю твердої є десмоїдна фіброма (десмоїд). Це дуже щільна пухлина, іноді відмежована від навколишніх тканин. Найчастіше вона розвивається на місці травми, рубця; схильна до інфільтративного росту, може піддаватися ослизненню, а після видалення – рецидувати.

Від фібром слід відрізняти фіброматоз, який характеризується дифузною проліферацією фібробластів і колагенових волокон по ходу фасцій, апоневрозів й інших сполучнотканинних утворень. До цієї групи відносять келоїд (гіпертрофічний рубець) – вогнищевий проліферат фібробластичного походження, що утворюється переважно на місці великих травм шкіри, опіків, рубців; зустрічається здебільшого на згинальній поверхні суглоба після поранення, тривалого використання подразливих речовин та ін. (рис. 62). Навіть незначне, але постійне подразнення рани може стати причиною келоїду, тому що воно сприяє розростанню фіброзної тканини, частина якої в подальшому гіалізується і покривається тонким шаром епідермісу. Клінічно келоїд – це обмежене, горбкувате, у формі кулі чи овала з гладкою поверхнею неболюче розростання тканини червоно-сірого кольору, що різко виділяється на поверхні шкіри.

Фібропапіломи – пухлини з розростанням в їх основі фіброзної тканини. Вони мають різну форму. Найчастіше зустрічаються у бугаїв на голівці статевого члена (біля сечостатевого відростка), а також у місці переходу парієтального листка препуція на статевий член (рис. 63). Такі пухлини при подразненні часто кровоточать, внаслідок чого в еякуляті з’являються домішки крові. Достатнє кровозабезпечення та постійне подразнення під час одержання сперми від дорослих тварин чи статевого збудження молодняку сприяють швидкому росту пухлини і збільшенню її розмірів, що може бути причиною парафімозу.

М’яка фіброма – зріла пухлина, побудована з пухкої сполучної тканини, добре кровозабезпечена, тому росте значно швидше твердої і може досягати значних розмірів; переважно кулястої вузлувато-горбистої, грибоподібної або поліморфної форми, еластична.

Фіброми слизових оболонок – поліпи – розміщуються на ніжці, що має червонуватий колір, і покриті гладкою блискучою оболонкою. Зустрічаються також слизисті поліпи, які містять, крім пухкої сполучної тканини, слизові залози, їх називають також аденомами.

У коней найбільш поширені поліпи носової порожнини, які розвиваються переважно з одного боку і спричинюють місцеві запальні процеси та утруднене дихання внаслідок звуження носових ходів.

Ліпома – зріла пухлина, паренхімою якої є жирова тканина, а стромою – волокниста сполучна. Від нормальної жирової тканини пухлина відрізняється лише неправильним розташуванням і величиною частинок, неправильним співвідношенням сполучної (строми) і жирової тканин, а також різною величиною жирових клітин. Зустрічається часто у собак (рис. 64), рідше – у коней і рогатої худоби. Локалізується в підшкірній клітковині ділянки плеча, шиї, стегна, молочної залози, рідше – кінцівок. Бувають і глибокі ліпоми – підслизові, підфасціальні, впродовж шлунково-кишкового тракту, у навколонирковій клітковині, легенях, за ходом нервових стовбурів, у кістках тощо, які не діагностуються клінічними методами.

Макроскопічно ліпоми характеризуються вузлуватою формою, можуть мати широку основу або, навпаки, тонку ніжку, а також добре виражену капсулу. Ліпоми бувають поодинокими і множинними; при досяганні великих розмірів на прилеглі тканини діють механічно.

Клінічно ліпома проявляється припуханням круглої або овальної форми, м’якої чи дещо щільної консистенції, негарячим, неболючим, рухомим, яке повільно збільшується і не викликає суттєвих змін в організмі. Але при частому травмуванні вона місцями розм’якшується з утворенням кіст, гнійників, які після розтину довго не загоюються.

Мікроскопічно ліпоми нагадують жирову тканину. Залежно від співвідношення паренхіми і строми вони бувають щільні та м’які. За переважання жирової або волокнистої сполучної тканини вживають такі поняття, як „ліпофіброма” і „фіброліпома”. При виявленні в пухлині значної кількості кровоносних судин її називають ангіоліпомою, гладкої м’язової тканини – міоліпомою, ослизненні – міксоліпомою.

Гібернома – дуже рідкісне новоутворення з жирової тканини, що нагадує бурий жир тварин, які впадають у зимову сплячку. Локалізується переважно в міжм’язових прошарках і клінічно не відрізняється від ліпоми: росте повільно, рухлива, консистенція м’яка. На розрізі гібернома має буруватий колір з чітким окресленням, часточкову будову.

Міксома – доброякісна пухлина, яка розвивається з ембріональних залишків мезенхіми. Вона побудована із видовжених та зірчастих клітин, які за своєю будовою близькі до ембріональних фібробластів. На думку деяких дослідників, міксоми є наслідком розвитку слизової дистрофії фібром, ліпом, хондром. Можуть бути поодинокими або множинними. Локалізуються переважно в підшкірній клітковині, міжм’язовій тканині, за ходом фасцій, апоневрозів і нервів, на слизових та серозних оболонках, у жуйних м’язах, губах, щоках, язиці тощо. Міксоми бувають різної форми – кулясті, овальні, сплюснуті, величиною – від розміру горошини до декількох десятків сантиметрів сірувато-білого кольору; мають драглисту консистенцію.

Міома – доброякісна пухлина із м’язової тканини. Найчастіше трапляється в матці, шкірі, шлунково-кишковому тракті, рідше – у скелетній мускулатурі, серці. Зустрічаються лейо- і рабдоміоми.

Лейоміома розвивається із гладкої м’язової тканини. Найбільш частими місцями локалізації їх є матка, піхва, стравохід, кишечник, сечові органи, у птахів – яйцепровід; трапляються і в інших органах, зокрема селезінці, легенях, печінці тощо. Лейоміоми бувають поодинокими та множинними. Пухлини досягають значних розмірів і маси. За формою – кулясті, овальні, у вигляді чітко відмежованих вузлів; щільної консистенції, сірувато-рожевого або білуватого кольору на розрізі. В окремих випадках трапляється поверхня розрізу пошарована або дещо часточкована. Іноді на розрізі трапляються фокуси крововиливів та некрозів.

Рабдоміома розвивається з поперечнопосмугованої м’язової тканини; у тварин трапляється дуже рідко, локалізується у скелетних м’язах, але зареєстровані випадки ураження легень у ягнят і телят. Описані аналогічні ураження серця. Макроскопічно пухлина має вигляд одинокого вузла, який розміщується у товщі скелетної мускулатури, підшкірній клітковині. Вузол рухомий, капсула напружена, на розрізі коричневого або світло-коричневого кольору. У серці найчастіше спостерігаються множинні вузли.

Ангіома – збірне поняття, яким визначаються новоутворення з кровоносних і лімфатичних судин. Вони виникають практично у всіх органах; мікроскопічною будовою значною мірою нагадують нормальні судини (кровоносні чи лімфатичні), іноді мають змішану будову – у пухлині трапляються фокуси з капілярно-венозною, артеріо-венозною або венозно-кавернозною структурою. Розрізняють гемангіоми, гемангіоперицитоми і лімфангіоми.

Гемангіома – збірне поняття пухлин, які побудовані як кровоносні судини. Вважають, що вони виникають на основі вроджених вад розвитку судин. Переважно бувають поодинокими, але трапляються і множинні. Найчастіше гемангіоми локалізуються в шкірі, підшкірній клітковині, на губах, яснах, слизовій носа, молочної залози, статевого члена. Може уражатися печінка й селезінка.

Гемангіоми бувають різноманітної будови: одні складаються з розширених капілярів, інші – з великих порожнин, наповнених кров’ю, треті – з розширених пульсуючих судин.

Лімфангіома – доброякісне новоутворення (пухлиноподібне розростання), побудоване за типом лімфатичних судин. Локалізується переважно у вигляді вузлів у підшкірній клітковині, рідше – на серозних покривах і в паренхіматозних органах. Лімфангіоми можуть бути інкапсульованими і багаточасточковими.

Остеома – доброякісна пухлина, побудована зі зрілої кісткової тканини. Тканинний атипізм її полягає у неправильності будови і випадковості розташування. Пухлина розвивається в усіх ділянках тіла, де є кісткова тканина, найчастіше на кістках голови і кінцівок. Клінічно проявляється твердим (консистенції кістки) припуханням – неболючим, нерухомим, обмеженим. Біль і порушення функції органа спостерігається тільки при стисканні нервів.

Розрізняють компактну, губчасту і мозкову форми остеом. Компактна (тверда) остеома переважно дрібна, кругловузлувата, дуже тверда, підвищується над поверхнею; кіркового шару, як правило, не руйнує. Вона не має кісткових балок і утворена суцільною кістковою масою волокнистої або пластинчатої будови з дуже вузькими судинними каналами. Губчаста остеома розвивається повільно і сягає значних розмірів. Побудована з безладно розташованих кісткових балок, простір між якими заповнений клітинно-волокнистою тканиною. Частина дослідників зараховують її до фіброзної дисплазії. Сюди можна віднести і гіперпластичні остеоми, які розвиваються на фоні тривалого подразнення і називаються екзостозами, ендостозами, гіперостозами, остеофітами.

Зустрічаються і гетеропластичні остеоми – у місцях, де в нормі не буває кісткової тканини: м’язи, молочна залоза, внутрішні органи. Інколи виникають змішані пухлини – остеофіброма, остеохондрома тощо.

Хондрома – доброякісна пухлина, яка характеризується утворенням зрілого, переважно гіалінового хряща. Пухлина здебільшого виникає з хондробластів або з тканини, яка не має хряща, шляхом множинної метаплазії сполучної тканини. Утворюється на ребрах, суглобах, іноді в м’язах, слинній залозі, нирках, легенях, яєчнику, молочній залозі у великої рогатої худоби, овець, коней, собак, кішок, птахів. Макроскопічно хондроми мають вигляд поодиноких і множинних вузлів різних за формою та величиною, щільної консистенції, непрозорі, помутнілі, молочно-білого або голубувато-сірого кольору. Пухлини іноді піддаються слизовій дистрофії (хондроміксома), вторинному остеогенезу, звапновуються. Залежно від будови тканини розрізняють гіалінову, сітчасту та волокнисту хондрому.

Одонтома – доброякісна пухлина, побудована з різних зубних тканин (зубна пухлина). Може локалізуватися на верхній і нижній щелепах, переважно в ділянці премолярів і молярів. Зустрічається у коней і великої рогатої худоби. Пухлину слід розглядати як результат гіперпластичного розростання зубної пульпи в період розвитку зуба. Вона побудована з емалі, дентину і цементу; являє собою дрібні, дуже щільні вузлуваті утворення, що надають зубові вигляду безформної кісткової маси. Розрізняють тверду і м’яку одонтоми. Тверда складається з твердих елементів зуба, пульпи та періодонта і вкрита грубоволокнистою капсулою. М’яка ж представлена епітеліальними розростаннями і ніжноволокнистою низькодиференційованою сполучною тканиною. У ній нерідко знаходять зачатки зубів.

Меланома (Melanoma; гр. melas, melanos – чорний) – доброякісна пухлина з клітин епідермісу, які продукують меланін. Вона має вигляд переважно поодиноких вузлів чорного кольору діаметром 0,5–3 см. Хворіють коні, велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коти, кури. Доброякісна меланома часто спостерігається у коней сірої масті шести років і старше. Вона росте повільно, впродовж кількох місяців і навіть років; не метастазує. Найбільш частою локалізацією меланом є перинеальна ділянка і ділянка привушної залози, повіки, нижня поверхня кореня хвоста (рис. 65). Локалізуються також у ротовій порожнині, іноді на слизовій оболонці навколо губ (у собак). Може трансформуватись у злоякісну пухлину.

Дерматоми, чи дермоїдні кісти, являють собою абсолютно замкнуті мішкоподібні пухлини. Вони складаються із сполучнотканинної капсули, що нагадує з внутрішньої сторони будову шкіри, і рідкого, напіврідкого чи кашкоподібного вмісту, в якому знаходять волосся, ороговілу луску епідермісу, зуби та інші утворення ектодерми. Виникають внаслідок ненормального розвитку плода, коли серед формувальих тканин залишаються невикористаними відшнуровані частинки зовнішнього зародкового листка – ектодерми. Вони, потрапляючи у різні тканини і органи, служать джерелом розвитку дерматом. Тому їх локалізація надзвичайно різноманітна, але найчастіше – ділянка голови.

Дерматоми ростуть дуже повільно і рідко досягають великих розмірів. Їх виявляють у тварин молодого віку. Ті, що розвиваються в підшкірній клітковині, рельєфно виділяються своїми чіткими межами, кулеподібною формою і гладкою поверхнею. Пухлина має значну рухливість, еластичну консистенцію і флуктує при пальпації. Шкіра, яка покриває пухлину, залишається без змін, зрощення відсутні (рис. 66). Регіональні лімфатичні вузли зберігають свою величину і рухливість.

Дерматоми можуть бути одно- і багатокамерними. Вміст їх може бути жирним на дотик, салоподібним, іноді маслянистим і вміщувати зроговілі без’ядерні епітеліальні клітини, кристали жирних кислот, жировий детрит, утворюючи так зване “дермоїдне сало”. Цей уміст під впливом травматичних дій, запальної реакції стає кров’янистим, клейким чи гноєподібним. Іноді з дермоїдного сала формуються дермоїдні кульки. Волосся в дерматомах росте у порожнину з епідермальної частини стінки кісти і відповідає виду тварини (шерсть, щетина, у птиці – пір’я). Зуби, які знаходять в дерматомах, виступають своїми коронками вільно в порожнину пухлини, а їх корені сидять нерухомо в рудиментарній альвеолі чи щільно зростаються із глибше розміщеними тканинами, вільний внутрішній край яких нагадує собою ясна. Зуби різного ступеня сформованості знаходять у молодих коней у дермоїдах біля основи вуха.