Класифікація пухлин

У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Несправжні представлені, головним чином, гемобластозами – пухлинними хворобами, основною ознакою яких є злоякісне розростання клітин кровотворної та лімфоїдної тканин при одночасному порушенні клітинного диференціювання. До них можна також віднести гіперпластичні процеси, які розвиваються на фоні хронічного подразнення (наприклад, екзостози, остеофіти, тілома тощо).

В основу класифікації пухлин покладені певні особливості, а саме: патоморфологічний прояв і клінічний перебіг, тканинне походження та ступінь злоякісності. За клінічним перебігом всі пухлини поділяються на доброякісні (диференційовані) і злоякісні (недиференційовані). Така класифікація більш прийнятна для практичної ветеринарії. Виділяють ще пухлини з місцево-деструктивним ростом (граничні), які займають проміжне положення між доброякісними і злоякісними. Вони мають інфільтративний ріст, але не метастазують.

Доброякісні пухлини побудовані з диференційованих клітин. Для них притаманний тканинний атипізм, повільний, переважно експансивний ріст (розпихання навколишніх тканин) у вигляді вузла чи гулі, оточеної капсулою. Вони не метастазують і не дають рецидивів після їх видалення. Клітинний атипізм у них, як правило, відсутній, клітини зрілі, подібні до клітини нормальної тканини; вторинні зміни виникають дуже рідко і проявляються у вигляді петрифікації або ослизнення.

Доброякісні пухлини можуть існувати роками, досягаючи великих розмірів, бути множинними і, як вказує сама їх назва, не завдавати особливої шкоди організму та не спричинювати кахексії, оскільки повільно ростуть і їх клітини у метаболізмі мають незначну відмінність від клітин організму.

Місцевий вплив доброякісних пухлин на організм проявляється у наступному:

1) стискаючи навколишні тканини, кровоносні судини і нерви, пухлини цієї групи, навіть невеликих розмірів, можуть суттєво впливати на функцію тканин та органів;

2) можуть викликати обструкцію органа (утруднена прохідність, закупорення, непрохідність);

3) на них утворюються виразки, що кровоточать;

4) відомі перекручування ніжки пухлин та їх некроз;

5) інколи спостерігаються розриви кістозних пухлин;

6) відомі випадки їх малігнізації (перетворення у злоякісну форму).

Загальний вплив доброякісних пухлин на організм з урахуванням місця локалізації може проявляєтися продукцією гормонів пухлинами ендокринних органів (наприклад, аденома гіпофіза) та ураженими спеціалізованими клітинами, які можуть надмірно продукувати простагландини, гормоноїди (парагормони) травного каналу і нейрогормони, внаслідок чого розвиваються відповідні ендокринні синдроми. Серед доброякісних пухлин найбільш поширені папілома, фіброма, ліпома, хондрома, остеома, міома, ангіома та ін.

Злоякісні пухлини, на відміну від доброякісних, побудовані з частково диференційованих або недиференційованих клітин. Для них притаманний як тканинний, так і клітинний атипізм: поліморфізм клітин та їх ядер, багатоядерність, недиференційованість тощо. Ступінь диференціювання цих клітин може бути різним, але вони ніколи не досягають повної зрілості. Інтенсивно поділяючись, ці клітини сприяють швидкому росту пухлин, які проростають у здорові тканини. Чим бідніша пухлина стромою, тим швидше вона росте. Інфільтративний ріст забезпечується дією гістолітичних ферментів (гіалуронідазою та ін.), які, продукуючись злоякісними пухлинами, викликають дезорганізацію навколишньої сполучної тканини і полегшують проростання в неї названих клітин. Межі пухлини чітко не контуруються. Правда, інколи злоякісні новоутворення мають виражені межі і легко екстирпуються (аденокарцинома молочної залози у собак).

Інша особливість злоякісних новоутворень – схильність давати метастази не тільки в прилеглі, а й у віддалені тканини. Вростаючи у кровоносні та лімфатичні судини, ці клітини через слабкі міжклітинні зв’язки можуть відриватися і з кров’ю чи лімфою переноситися в інші місця. Причому одні з них (рак) поширюються переважно лімфатичною системою і дають дочірні метастази в реґіонарних лімфовузлах, а інші (саркома) – кровоносною. Як правило, метастази подібні до тієї тканини, з якої вони виникли.

Наступна особливість злоякісних новоутворень – схильність до рецидивів після оперативного видалення. Це зумовлено певними труднощами у визначенні хірургічних меж пухлини під час операції. Отже, характерними особливостями злоякісних новоутворень є інтенсивний інфільтративний ріст, метастазування та схильність до рецидивів.

Місцева дія злоякісних пухлин або метастазів проявляється так:

1) новоутворення спричинюють зміну структури й функції того органа, в якому вони розвиваються;

2) ріст пухлини призводить до стискання прилеглих тканин, кровоносних судин і нервів;

3) інколи виникає обструкція пошкодженого органа;

4) пухлини вкриваються виразками і кровоточать;

5) у зоні пухлинного росту розвиваються всі ознаки запалення;

6) розпад тканин відбувається під впливом механічних факторів (злоякісні пухлини мають слабовиражену строму) та ферментативної діяльності;

7) вторинні зміни часто виражаються некрозом і крововиливами.

Злоякісні пухлини викликають не тільки місцеві зміни, а й призводять до глибокого порушення обмінних процесів. Загальний прояв їх дії на організм виражається паранеопластичним синдромом (ендокринопатії, неврологічні синдроми, гематологічні розлади, нашкірні зміни) та кахексія (виснаження).

Із злоякісних новоутворень найбільш поширені карциноми і саркоми.

Виділяти в окрему групу напівзлоякісні новоутворення, мабуть, недоцільно. Відомо, що великі доброякісні пухлини при їх постійному травмуванні чи під дією інших подразників перетворюються у злоякісні. Наприклад, деякі пухлини молочної залози у сук протягом кількох місяців і навіть років не проявляють злоякісності, а потім раптово збільшуються та метастазують. Тому кожна доброякісна пухлина за певних умов може перетворитися у злоякісну.

За тканинним походженням виділено такі групи пухлин: епітеліальні, мезенхімальні, пухлини меланінотворної тканини, нервової системи та оболонок, тератоми. Водночас кожна така група і навіть окремі пухлини мають свої варіанти поділу.

Визначення злоякісності базується на таких критеріях: ступінь диференціювання клітин пухлини, втягування у процес лімфатичних вузлів та відсутність чи наявність метастазів.