Передмова

Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в господарствах промислового типу, де питанням їх профілактики не надається належної уваги; по-друге, наукові дослідження останніх років розкрили багато нових даних щодо патогенезу багатьох хвороб і патогенетичного їх лікування; по-третє, завдяки науковим розробкам хіміків, фізиків, фармацевтів ветеринарна хірургія збагатилася новими лікарськими засобами і методами їх використання; учетверте, опрацьовуються методи ранньої діагностики багатьох хвороб, що дозволяє у більшості випадків уникнути оперативних втручань і без шкоди для тварини обмежитися консервативним лікуванням.

У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування хірургічних хвороб з урахуванням досягнень біологічних, біохімічних, медичних та ветеринарних наук. Більше уваги приділено питанням профілактики хірургічних хвороб у продуктивних та дрібних тварин.

Деякі розділи підручника (запалення, хірургічна інфекція, хвороби кісток та ін.) суттєво доповнені і перероблені, інші (хвороби сполучної тканини) вводяться вперше. Клінічний матеріал доповнюється оригінальними ілюстраціями (фотографії, рентгенограми тощо). Кожний розділ закінчується контрольними питаннями, евристичними завданнями чи відповідними тестами для самоперевірки. Підручник написаний зрозумілою для студентів мовою; розрахований на студентів, магістрів, практичних лікарів ветеринарної медицини та викладачів вузів.

Окремі розділи написали:

заслужений працівник народної освіти України, доктор ветеринарних наук, професор І.С.Панько – вступ, травматизм, закриті механічні пошкодження, хірургічна інфекція, сепсис, специфічна інфекція і разом з кандидатом ветеринарних наук, доцентом Я.Г.Крупник – новоутворення;

заслужений працівник вищої школи, академік УААН, доктор ветеринарних наук, професор В.М.Власенко – випадіння внутрішніх органів;

доктор ветеринарних наук, професор В.М.Рубленко – термічні, хімічні та радіаційні ушкодження, хвороби судин і разом з проф. І.С Панько – реакція організму на травму;

доктор ветеринарних наук, професор М.Г.Ільніцький – хвороби шкіри, хвороби м’язів, хвороби нервів і разом з проф. І.С.Панько – відкриті механічні пошкодження;

доктор ветеринарних наук, професор В.Й.Іздепський – бурсити, тендиніти, тендовагініти і разом з професором В.П.Сухоносом – хвороби суглобів;

доктор ветеринарних наук, професор О.Ф.Петренко – хвороби кісток, змертвіння, виразки, нориці, сторонні тіла.

Автори вдячні кандидату ветеринарних наук М.В.Петрику за суттєву допомогу у формуванні підручника.

ВСТУП

Предмет загальна хірургія. Хірургія – це одна з найдавніших лікарських дисциплін. Мануальне лікування застосовувалося у практичній діяльності людини давно. Слово хірургія (сhіег – рука, егgо – дію) трактувалося тривалий час як сукупність механічних засобів при хірургічних хворобах, а суть хірургії зводилась до оперативного лікування. Але ще у старому латинському прислів'ї вказувалося: “Нехай хірург діє розумом і очима, перш ніж озброєною рукою”.

Сьогодні досягнення науки й техніки дещо змінили погляди людства на хірургію. Своєчасна діагностика хірургічних хвороб у багатьох випадках дозволяє вилікувати тварину без оперативного втручання, а складні хірургічні операції у тварин пропонуються тільки за їх економічної доцільності.

Хірургічні методи часто доповнюються хіміотерапією та іншими засобами впливу на організм тварин. Для цього лікарю потрібні глибокі знання хірургічної патології, які й розглядаються в загальній хірургії, що займає значне місце з-поміж хірургічних дисциплін; її завдання – викладення основ хірургічної патології, розкриття тканинних реакцій, які виникають під впливом різних подразників. Загальна хірургія – це теоретична база спеціальної хірургії, її філософія.

Диференціація наук сприяла формуванню окремих предметів, таких як оперативна хірургія з топографічною анатомією, загальна та спеціальна.

Загальна хірургія вивчає причини хвороб у тварин і фактори, що сприяють їх виникненню, патогенез (механізм розвитку), загальні клінічні ознаки, опрацьовує загальні методи діагностики хвороб, механізм видужання і фактори, що йому сприяють; прогноз, принципи лікування; раціональні годівлю та утримання хворих і загальні методи профілактики хвороби. Без цих знань сьогодні лікар не зможе успішно виконувати свої професійні обов'язки. Але кожна хірургічна хвороба, крім загальних ознак, залежно від місця локалізації процесу, має свої особливості і проявляється відповідними симптомами. Їх вивчає спеціальна ветеринарна хірургія.

Лікування хірургічно хворих тварин вимагає спеціалізованої роботи лікаря з урахуванням диференційованого вибору засобів і способів втручання, висвітлених у загальній хірургії.

Зв’язок хірургії з іншими науками. Для вивчення хірургічних хвороб, як і для роботи лікарю потрібні глибокі знання з нормальної та патологічної анатомії, нормальної та патологічної фізіології, оперативної хірургії, фармакології, біофізики, біохімії та всіх клінічних дисциплін.

Розуміння патологічних процесів, і тим більше здійснення оперативних втручань вимагають достатніх знань описової та топографічної анатомії. Досягнення морфологічних та фізіологічних наук сприяли поглибленню знань стосовно патогенезу багатьох хірургічних хвороб та опрацюванню нових методів лікування , у тому числі й оперативного.

Хірургія багато чим зобов’язана біохімії. Саме її успіхи дозволяють розшифрувати механізми розвитку різних хвороб при порушенні в організмі метаболічних процесів.

Інші хімічні науки забезпечили удосконалення методів місцевого і загального знеболювання у тварин, появу нових лікарських засобів із запрограмованим механізмом їх дії, використання алопластичних матеріалів для закриття тканинних дефектів, детального розкриття патогенетичних механізмів багатьох хвороб.

Досягненнями фізики забезпечено використання у ветеринарії лазерних променів різної потужності з лікувальною метою, різних приладів для фізіо- та магнітотерапії, удосконалення діагностики різних хвороб (рентгено-, ехографія, комп’ютерна техніка). А знання з офтальмології цілком базуються на даних фізики.

Що стосується інших дисциплін загальнобіологічного циклу (патофізіологія, патанатомія, мікробіологія та ін.), то варто відмітити їх прикладне значення у процесі вивчення загальної та спеціальної хірургії: без знання нормальних функцій органів і систем організму неможливо оцінити їх зміни у процесі розвитку хвороб.

Знання клінічної діагностики повністю використовуються, доповнюються і конкретизуються при дослідженні хірургічно хворої тварини. Лікар, що володіє методами клінічної і лабораторної діагностики, рідко припускається діагностичних помилок і не використовує шаблонно лікарські засоби.

Розвиток багатьох хірургічних хвороб часто супроводжується й змінами внутрішніх органів. До того ж деякі внутрішні хвороби потребують оперативного лікування. З іншими клінічними дисциплінами (акушерство, терапія, епізоотологія, паразитологія) хірургія зв’язана спільним вивченням так званих суміжних галузей патології, вона забезпечує клінічні дисципліни лікувально-діагностичними методами. Отже, хірургія базується на всіх попередніх дисциплінах.

Сучасні проблеми хірургічної патології у тварин. В умовах реформування аграрного сектору економіки, форм власності та розвитку ринкових відносин, реструктуризації тваринництва і створення нових умов праці перед ветеринарією постали надто складні завдання. Їх виконання має підвищити ефективність лікувально-профілактичних заходів у господарствах.

Одним із важливих завдань працівників ветеринарної медицини є пошук нових форм організації ветеринарної справи, взаємоузгодження працівників державної і приватної ветеринарної медицини, здатних забезпечити епізотичне благополуччя тваринництва, знизити обсяг незаразних хвороб та підвищити ефективність лікувальних заходів.

У вирішенні цих питань провідну роль повинна відігравати ветеринарна наука, її зв’язки з виробництвом, створення науково-практичної системи, спроможної розробити ефективні методи і заходи профілактики та лікування тварин і в короткий термін впроваджувати їх у життя. Сьогодні, на жаль, наука не виконує авангардної ролі, не прогнозує ту чи іншу патологію. Певна роль при цьому відводиться й ветеринарній хірургії, завдання якої на сьогоднішній день значно розширилися і ускладнились.

Останнім часом в Україні зросла кількість господарств, що розводять високопродуктивних тварин. У зміненних умовах годівлі та утримання вони, і особливо корови молочних комплексів, часто хворіють внаслідок порушення метаболічних процесів у їх організмі. Ці хвороби набувають масового характеру, призводять до різних ускладнень і завдають господарствам відчутних збитків. Це здебільшого хвороби кінцівок в умовах висококонцентратної годівлі і безвигульного утримання, зміщення сичуга, травматичний ретикулоперитоніт та ін. Сьогодні потрібно опрацювати нові підходи до ранньої діагностики таких хвороб, їх лікування і профілактики.

За останні десятиріччя ветеринарною наукою опрацьовані різні методи наркозу, місцевого знеболювання, знерухомлення тварин, особливо диких, у зоопарках та заповідниках. Однак поки що вони не відповідають вимогам, які ставляться до ідеального наркозу (відсутність болю, побічної дії, задовільна міорелаксація, відсутність кумуляції, надійний контроль, простота застосування тощо).

Запропоновані методи оперативних втручань на порожнинних органах, деталізовано патогенез багатьох хірургічних хвороб і на підставі цього опрацьовані нові методи патогенетичного їх лікування. Проте такі методи потребують серйозного виробничого випробування, доведення до “робочої кондиції” в умовах виробництва. Це значно підвищить їх якість і сприятиме покращенню зв’язків науки з виробництвом, що в цілому буде корисним для ефективного розвитку сільського господарства країни.

Істотного удосконалення потребує і абдомінальна хірургія. Запропоновані методи лікування ретикулоперитонітів, зміщення сичуга у корів малоефективні і рідко використовуються у господарствах. А питання профілактики названих хвороб чомусь навіть не піднімається. Опрацьовані раніше методи не придатні для сьогоднішніх умов. Тому використання магнітних приладів має стати складовою технології підготовки і переробки кормів.

Вимагає свого вирішення і проблема артрозу та спастичного парезу у биків-плідників держплемпідприємств. На жаль, останнім часом повністю припинилися дослідження з вивчення їх етіології, патогенезу, лікування та профілактики.

Доведено, що гнійні процеси у тварин розвивається переважно на фоні зниження імуннітету, що створює умови для їх генералізації. У зв’язку з цим запропоновано використання імуностимулювальних препаратів у комплексному лікуванні. Але їх широке застосування потребує подальшого вивчення видових особливостей імунної системи, уточнення механізму дії таких препаратів, показань та протипоказань. Потребує також серйозного випробування порівняльна ефективність імуностимулювальних препаратів, з тим щоб із маси запропонованих вибрати найбільш ефективні і готувати їх заводським способом.

У свинарстві набули поширення різні види гриж, кількість яких з роками збільшується. Намічені раніше шляхи їх профілактики чомусь не апробуються і не удосконалюються. А проблема ран у поросят та профілактики ранових ускладнень давно вимагає свого вирішення, хоча з цього питання науковцями опрацьовані нові лікарські засоби – мазі на гідрофільній основі, сорбційні препарати на кремній-органічній основі тощо. Крім того, сьогодні в сільськогосподарських підприємствах практикується розведення свиней швидкоростучих порід типу дюрок, але в них часто реєструєть синдром слабкості кінцівок, основою якого є дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів з поки що невідомих причин.

Серед інших маловивчених захворювань свиней варто назвати м’язову дистрофію або міопатоз, що також досить часто реєструється у швидкоростучих порід, для годівлі яких використовуються високоенергетичні корми.

Недостатньо уваги приділяється вивченню хірургічних хвороб у коней. Неправильна підгонка збруї та надмірна експлуатація тварин призводить до появи різних хвороб травматичного походження. Тому опрацювання заходів профілактики травматизму коней при різних формах їх експлуатації вимагає серйозної уваги.

Слід більше уваги приділяти хворобам собак, котів, звірів, декоративної птиці. У неприродних для них умовах годівлі та утримання розвиваються порушення обмінних процесів, що проявляються різними хворобами, у тому числі екземами, кератокон’юнктивітами, катарактами, новоутвореннями та ін.

У собак і котів часто зустрічаються такі мало вивчені хвороби, як артропатії, патології сечостатевих органів, шкіри. Потребують опрацювання і методи інтенсивної (ургентної) терапії під час травм.

Сьогодні науковцями опрацьовані і використовуються оперативні методи лікування при переломах кісток у дрібних тварин. Але для широкого застосування цих методів лікарів-практиків потрібно забезпечувати спеціальними інструментами, які поки що виробляються спеціалістами-ентузіастами кустарним способом.

Проблематичною сьогодні є діагностика надто поширеної абдомінальної патології у дрібних тварин. Тому потребують удосконалення техніка і методи ультразвукової, рентгенологічної, лапароскопічної та комп’ютерної її діагностики.

Не можна обійти увагою і рівень лікувальної роботи в господарствах, який поки що надто низький. Слід створити робочі місця для проведення діагностично-лікувальної роботи, ізолятори для утримання та дієтичної годівлі хворих тварин тощо. Тільки так можна підвищити її ефективність.

Потрібно більше уваги приділяти методам лікування, спрямованим на максимальне використання фізіологічних можливостей організму – но-вокаїнотерапія, різного роду термотерапія, УВЧ- та ультразвукова терапія, УФО та лазеротерапія в різних формах, інші засоби патогенетичної терапії; особливо методам їх використання. На жаль, фізіотерапевтичні прилади поки не стали надбанням практикуючих лікарів ветеринарної медицини через високу вартість, а головне – відсутність досконалих методик їх використання у ветеринарії та недостатнє виготовленням приладів ветеринарного призначення, складність використання – медичних.

Вимагає серйозного перегляду і антибіотикотерапія, без якої зараз не обійтися. Необґрунтоване використання антибіотиків справило негативний вплив на організм тварин. Потрібні експрес-методи визначення реакції організму тварин на той чи інший антибіотик та чутливості до нього виділеної мікрофлори.

Більше уваги варто приділити методам профілактики й лікування масових хвороб (некробактеріоз, інші гнійно-некротичні процеси, копитна гниль). Слід вказати й на недостатній зв’язок виробництва і науки. Сьогодні остання, на жаль, не виконує авангардної ролі, не прогнозує і не профілактує ту чи іншу патологію.