Тема 6 Механізм реалізації регіональної економічної політики

Мета: розглянути сутність механізму впливу держави на економічний розвиток регіонів.

1.Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики (ДРП).

2.Цільова організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики.

3.Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації ДРП.

4. Основні форми реалізації ДРП.

Основні поняття

Механізм реалізації ДРП,елементи ДРП,міжрегіональне співробітництво,

важелі ДРП,експліцитна та імпліцитна ДРП.

Література

1–с.895-914 2­­–с.128-155

1.Цільове призначення державного механізму регулювання соціально-економічного розвитку регіонів має орієнтуватися на активізацію господарської діяльності,поліпшення використання ресурсного потенціала.

Механізм реалізації ДРП— система конкретних економічних важелів та засобів,за допомогою яких здійснюється державний вплив на регіональні процеси.

Основні складові механізму ДРП:

1.Законодавча база—визначає взаємовідносини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами.

На современном этапе экономческого развития государство через законодательную базу, проводит политику,направленную на повышение экономической самостоятельности территорий.

Одновременно оно координирует деятельность местной власти на основе определения соотношения государственного и местных бюджетов,развития инфраструктурных объектов местного и общегосударственного назначения.

Нормативно-правова база створює правову основу для реалізації і зміцнення відносин «центр-регіон»,впливає на розвиток ринкових відносин на місцях і визначає організаційно-управлінські структури розвитку в регіонах.

Законодавчі акти регулюють порядок створення і використання регіональних субвенцій,інвестицій,соціальну підтримку населення.

Ці документи визначають права і обов’язки регіонів в бюджетній і податковій політиці,їхні повноваження в управлінні майном,що перебуває у загальнодержавній власності,участь у реалізації загальнодержавних і регіональних програм.

2. Економічне стимулювання розміщення нових виробництв,здатних виготовляти конкурентоспроможну продукцію та швидко реагувати на зміну ринкової кон’юктури.

Прежде всего это относится к развитию малого и среднего бизнеса. Именно он может эффективно реашть проблему занятости.

Сбалансированное развитие региона обеспечивает формирование региональных центров малого и среднего бизнеса,разные типы специальных (свободных) экономических зон, центров научно-технической деятельности.

3. Державне сприяння розвитку депресивних регіонів. Ця підтримка спрямовується на стимулювання розвитку території, відновлення її потенціалу,активізацію соціальної мобільності населення, створення економічних та інституційних умов для зростання.

Пряма державна підтримка надається регіонам,де чітко відстежуються структурні деформації, внаслідок чого зростає безробіття; слаборозвинутим регіонам, регіонам, які потерпіли від стихійного лиха та техногенних катастроф.

4. Прогнозування та програмування економічного і соціального розвитку регіонів.

У прогнозі економічного і соціального розвитку регіону мають бути відображені:

• аналіз економічного і соціалього розвитку за попередній період і характеристика головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери;

• стан використання природно-економічного потенціалу;

• прогноз кон’юктури на ринках основних видів товарів і послуг;

• можливі шляхи розв’язання головних проблем регіону тощо.

5.Державні регіональні цільові комплексні програми,які спрямовуються на розв’язання найважливіших регіональних проблем, а саме: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва,надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки тощо.

6. Бюджетне регулювання—держава спрямовує бюджетно-фінансову політику на зміцнення фінансової автономії регіонів за рахунок зростання частки їхніх бюджетних надходжень на основі власних доходів.

7. Протекціонізм:

— надання податкових пільг для наукомістких виробництв;

— створення акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого виробництва;

— надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що дозволяють покращити структуру економіки регіону;

— працевлаштування або перекваліфікація вивільнених працівників;

— поліпшення економічної ситуації навколишнього середовища.

2. Зростання самостійності регіонів є об’єктивна необхідність.

Стратегічна мета регіонального розвитку є формування високо розвинутих ринкових відносин.

Залежно від організаційно-правових особливостей регіональну політику можна розділити на експліцитну та імпліцитну (пряму—непряму)

Перша форма реалізується через офіційно законодавчі документи, конкретні непрямі заходи тому має чітко виражений регіональний характер—пряма.

Друга являє собою соціально-економічні регулятори та постанови,що приймаються на національному рівні—непряма.

Государство регулирует региональное развитие на основе административных и экономических рычагов.

Нормативно-правові важелі створюють відповідне законодавче поле, в межах якого функціонують економічно самостійні суб’єкти господарської діяльності.

Економічні важелі (фінанси, податки, ціни, кредити) формують основу для розвитку конкуренції та підприємництва.

Разом ці методи спрямовуються на те, щоб забезпечити найсприятливіші умови для ефективної роботи регіональних суб’єктів.

Найважливіші економічні регулятори з боку держави:

— грошово-фінансові(норма обов’язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції НБУ с цінними паперами держави);

— податкові фактори ( види і ставки податків, об’єкти оподаткування, пільги);

— цінова політика на внутрішньому і зовнішньому ринках;

— норми амортизаційних відрахувань;прискорена амортизація;

— квоти і ліцензії;

— зовнішньоторгівельні та митні регулятори;

— дотації і субсидії;

— державні і регіональні замовлення.

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання, які відображають національні інтереси держави, зокрема:

— використання національного багатства, в тому числі природних ресурсів;

— геополітичні та економічні проблеми регіонів;

— соціальний захист населення з низьким прожитковим мінімумом;

— прямий контроль за монопольними ринками;

— заходи превентивного(запобіжного) характеру;

— розроблення стандартів і контроль за їх виконням;

— визначення соціальних стандартів якості життя;

— захист національних інтересів.

Ефективність державного регулювання різних напрямів регіонального розвитку залежить від того, наскільки досконала система управління. А це потребує досягнення чіткого розподілу повноважень і відповідальності між центральною і місцевою владою, територіальними і галузевими органами управління.

На сучасному етапі важливого значення набуває удосконалення системи територіальної організації влади і місцевого самоврядування на таких заходах:

— створення прозорої системи адміністративно-правових та фінансово-економічних взаємовідносин між владними структурами на національному, регіональному і місцевому рівнях;

— посилення державного контролю за фінансовою дисципліною місцевих органів влади;

— налагодження партнерських стосунків та чіткого розмежування повноважень виконавчої влади і місцевого самоврядування щодо надання послуг населенню;

— формування дієздатних територіальних громад з відповідним ресурсним забезпеченням.

Розширення повноважень місцевих органів влади об’єктивно звужує функції центрального уряду. Державні структури будуть виконувати координуючі функції. На місцевому рівні поступово підвищується активність місцевих об’єднань громадян, неприбуткових організацій, різноманітних фондів, які представляють інтереси територіальних громад.

Таким чином,будуть посилюватись процеси децентралізації в реалізації основних напрямів державної регіональної політики.

Світовий досвід показує, що єдиної моделі побудови організаційно-правової основи регіональної політики не існує. Найкращим є варіант, за яким держава створює правові основи для використання внутрішнього потенціалу територій.

Водночас держава повинна надавати допомогу тим регіонам, які є основними в регіональній економіці.

3. Основними провідними важелями державної економічної політики є бюджетно-фінансові. Бюджетні відносини регулюються законодавчо-нормативними актами, зокрема законом «Про бюджетну систему України».

Економічні взаємовідносини: центр—регіон регулюються на основі державної податкової політики, яка має багаторівневу ієрархічну структуру. Місцеві податки дають можливість регіональним органам мати власні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію регіонів.

Встановлений порядок формування бюджету на основі двоканального принципу дозволяє забезпечити цілісність економічного простору країни та надати достатню економічну самостійність регіонам. Цей механізм має вид:

1. Центральний бюджет формує перший фінансовий потік, при цьому розмір податкової ставки визначається рішенням парламенту.

2. Регіональні органи влади, залежно від своїх можливостей та наявних ресурсів формують другий фінансовий потік і визначають ставку для регіонального бюджету( з урахуванням встановлених обмежень чи верхньої границі)

Така система сприяє встановленню тісних взаємозв’язків між центром і регіонами і допомагає вирішити важливі регіональні проблеми.

Головний принцип побудови системи бюджетно-фінансових відносин полягає в тому, що будь-яка економічна структура повинна перш за все забезпечити наповнення бюджету власного рівня!

Водночас здійснюється перерозподіл коштів з метою соціально-економічного вирівнювання регіонів, оскільки досягти певної рівності регіонів практично неможливо: вони відрізняються за економічним і природно-ресурсним потенціалом.

Головним напрямом зміцнення фінансово-економічної бази регіонів є:

— підвищення ролі в бюджетній системі місцевих податків і зборів;

— збільшення питомої ваги закріплених у бюджетах доходів; їх відрахувань регіонам;

— чітке визначення порядку надання дотації, субсидії, субвенції місцевим бюджетам;

Актуальною є проблема необхідності вдосконалення системи міжбюджетних взаємовідносин.

Щоб створити відносно рівні соціально-економічні умови життєдіяльності населення в різних регіонах, необхідно посилити роль державного бюджету і водночас місцевими органами влади необхідні фінансові ресурси для підвищення рівня життя населення регіону. Тут виникає протиріччя: центр—регіон. Розв’язання цього можливо лише за таких умов:

— зростання обсягів ВВП;

— загального розвитку економічного розвитку держави;

— удосконалення механізму, щодо збільшення відрахування до місцевих бюджетів.

Важливою складовою механізму ДРП є прогнозування, яке поєднує теоретичні розробки та господарську практику.

Прогноз — науково обґрунтоване судження про можливі шляхи розвитку процессу і можливих шляхах досягнення поставленої мети. Прогноз має імовірний характер і його загальна мета — інформаційне забезпечення об’єктивності управлінських рішень, щодо оптимальних шляхів розвитку регіональної економіки у майбутньому.

Класифікація регіональних прогнозів:

За терміном: оперативні( 1 місяць);

короткострокові( до 1 року);

середньострокові( від 1 року до 5 );

довгострокові( від 5 років).

За функціями: пошукові;нормативні.

Етапи розробки прогнозів:

1. Комплексний аналіз проблеми.

2. Побудова «дерева цілей».

3. «Прив’язка» цілей до ресурсних можливостей регіонів(згідно до «дерева цілей»).

4. Розробка послідовності дій, щодо реалізації прогнозу і визначення необхідних ресурсів.

Практично прогнозування здійснюється на основі розробки різних типів моделей вирішення проблеми, частіше економіко-математичних (формалізованих).

Особливе значення в механізмі реалізації регіональної економіки має розробка регіональних програм.

Регіональна програма — комплекс заходів, узгоджених стосовно ресурсів, виконавців і термінів здійснення, щодо вирішення завдань розвитку.

Класифікація регіональних програм:

За рівнем: загальнодержавні;

регіональні;

місцеві.

За тривалістю: короткострокові;

середньострокові;

довгострокові.

За змістом: комплексні;

функціональні.

За характером програмних заходів: освоєння нових територій;

подальший розвиток;

реконструкція.

Один з важливих елементів ДРП є створення спеціальних(вільних) економічних зон (СЕЗ). Головне їх завдання — активізація господарської діяльності на певній території. За допомогою СЄЗ можна формувати умови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Спеціальні економічні закони — окремі території країни, де створені сприятливі умови для руху товарів і капіталу з метою розвитку виробництва і пожвавлення господарської діяльності.

Види СЄЗ:

1. Функціональні — до їх складу входить технопарк і технополіси.

Технопарк — технологічний центр з невеликою кількістю підприємств з новітніми технологіями, які виконують закази, щодо створення нових розробок.

Технополіс — наукоємкі виробництва, які об’єднані с науко-дослідними та учбовими центрами, тобто інтеграція науки і виробництва.

2.Комплексні — функціонують на основі залучення іноземних інвестицій.

3.Звонішньоторгівельні — забезпечують додаткові валютні надходження.

Важливу роль в економічному розвитку територій відіграє межрегіональне і прикордонне співробітництво.

Міжрегіональне співробітництво — будь-які зв’язки, що встановлюються між регіонами.

Міжприкордонне співробітництво передбачає співпрацю між територіями, розташованими вдовж кордонів сусідних держав.

Оно способствует также мобилизация местных ресурсов и повышения эффективности их использования, позволяет усилиями разных государств решать конкретные вопросы функционирования трансграничного пространства.

4. Методи управління і регулювання — це система адміністративних, правових і економічних важелів, за допомогою здійснюється координація і корегування процесів виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Методи державного регулювання регіонального розвитку розділяють на дві групи, прямі і непрямі.

До прямих методів належать:

— державні капіталовкладення;

— дотації, субсидії;

— регулювання цін та заробітної плати;

— фінансування через спеціальні фонди розвитку і бюджетів різних рівнів;

— державні контракти;

— державні замовлення.

До непрямих методів належать:

— грошово-кредитна політика ( ГКП);

— амортизаційна політики;

— стимулювання територіального розвитку через фонди економічного і соціального саморегулювання;

— стимулювання виробництва через формування в них фондів економічного і соціального саморозвитку.

Нужно понимать, что все эти методы сами по себе не работают! Нужен человек, профессионал, его интеллект.

Рассмотрим некоторые инструменты региональной политики.

Капіталовкладення можуть бути державними і приватними. В умовах ринку зростає роль останніх. Співвідношення між державними і приватними капіталовкладеннями з досвіду розвинутих країн — 1 : 9.

Тому в Україні необхідно створювати передумови диверсифікації приватного підприємництва, що є основною створення ресурсів для здійснення приватних і регіональних інвестицій та підвищення зайнятості.

Централізовані державні капіталовкладення доцільно використовувати переважно для розвитку певних регіонів, виробничої і соціальної інфраструктури, науково-технічного потенціалу тощо.

Дотації і субсидії доцільно використовувати для підтримки окремих підприємств, галузей і регіонів для розвитку приватного підприємництва, змішаних видів і форм власності в регіонах пріоритетного розвитку.Вони можуть спрямовуватися на покриття збитків малоприбуткових, але соціально потрібних підприємств, створення додаткових робочих місць, стимулювання розвитку регіонів та ін..

В Украине и за границей субсидии прежде всего используются в с/х, жилищном строительстве, на транспорте и в отдельных отраслях добывающей промышленности.

Регулювання цін здійснюється державою з окремих соціально важливих видів товарів і послуг державного сектора економіки через встановлення різних тарифів.

Спеціальні бюджетні фонди є важливими джерелами регулювання цільових регіональних програм. Ці фонди підвищують маневреність і мобільність фінансово-бюджетної системи мобілізуючі додаткові засоби, уряд країни чи регіональна державна адміністрація отримують резерв на випадок можливих фінансових труднощів.

Державна контрактна система, в переходний період держави або регіональне замовлення на товари, які поставляються міжурядовими чи міжрегіональними угодами. На товари, які поставляються на експорт чи в інші регіони відповідно до держзамовлення фінансування здійснюється організацією, яка видала держзамовлення, підприємству повинні виділятися дотації у разі збитковості експорту або внутрішньою ціною реалізації, якщо йдеться про імпорт. Для того доцільно сформувати фонд зовнішньоекономічних операцій.

Для фінансування державних контрактів доцільно залучати крім засобів державного бюджету, засоби цільових фондів, банківські кредити і інші.

Бюджети різних рівнів є важливим чинником регулювання розвитку регіонів за умови:

— якщо економічний і податковий механізм забезпечують безперервне наповнення їх доходної частини;

— передання функцій розподілу регіональних бюджетних ресурсів регіональним державним органом управління і регулювання;

— створення фінансової можливості підприємства здійснювати самовідтворення власного основного і оборотного капіталу;

— економічної, фінансової, правової і соціальної компетенції, знання і уміння керівників регіонального і локального рівня вирішувати питання економічного зростання, зайнятості і добробуту населення.

Підтримка підприємництва органами регіонального регулювання. У країнах з ринковою економікою поряд з інтеграційними процесами спостерігається і тенденція децентралізації регіональних програм і фондів. Регіональні органи влади отримують відповідні повноваження щодо стимулювання регіонального розвитку і забезпеченості зайнятості населення.

Підтримка підприємництва в регіоні можлива за умови створення спеціальних бюджетних фондів. Важливість створення спеціальних фондів як інструмента регулювання регіонального розвитку полягає у тому, що тут залучаються додаткові джерела фінансування. Ці засоби можуть оперативно використовуватися для розвитку того чи іншого регіону. Сприяючи створенню спеціальних фондів держава певною мірою впливає на регіональну економіку, що особливо важливо за нестабільного економічного стану і необхідності здійснювати спеціальні регіональну програми розвитку.

Крім того, засоби фондів, які мають активне сальдо, можуть бути використані через кредитні операції і для покриття дефіциту різних регіональних бюджетів.

Регулювання через кредитну систему.

В умовах ринкової економіки кредит охоплює всі стадії процесу інвестування міжгалузевого переливу капіталу та живої праці до реалізації товару, розподілу і перерозподілу доходів. Регулюючи кредитний процент, держава тим самим вливає на нагромадження реального грошового капіталу, його переміщення, на рівень інфляції, на динаміку цін і заробітної плати, на валютний курс, на експорт капіталу і товарів.

Кредитні відносини стають важливим елементом руху фінансів держави, регіонів та підприємств. Рівень кредитного регулювання економіки, особливо його територіальний аспект, значною мірою визначається можливостями самофінансування підприємств. Більша частка кредитних засобів підприємств зумовлює її більшу залежність від джерел кредитуваня та відповідно і можливості регулювання їх розвитку з боку центральних чи регіональних органів управління.

Регулювання через податковий механізм, який застосовується передусім на інвестиційну діяльність, виробництво, торгівлю і міграцію робочої сили. При регулюванні регіонального розвитку податки можна використовувати як стимули або анти стимули розміщенння виробництва.

До цього методу належить і сплата мита, яке повинно захистити єдину митну територію країни, забезпечити національні інтереси країни і її регіонів у сфері зовнішньої торгівлі.

Питання для самоконтролю:

1. У чому зміст нормативно-законодавчої бази ДРП?

2. Які економічні стимули використовує держава в регулюванні економічних процесів?

3. У чому зміст імплітарної та експлітарної регіональної політики?

4. Поясніть зміст двоканального принципу формування бюджету.

5. Яка роль належить прогнозуванню і програмуванню в економічній політиці регіонів?

6. Які методи ДРП існують і в чому їх зміст?

7. Які особливості має державна контрактна система на сучасному етапі?