Тема 5: «Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики»

Мета: розглянути сутність регіональної політики, її основні цілі і завдання

1. Сутність державної регіональної поліики (ДРП), її об’єкти і суб’єкти

2. Основні цілі ДРП

3. Завдання ДРП

4. Наукове обґрунтування ДРП

Основні поняття:

Державна регіональна політика, децентралізація, об’єкти і суб’єкти ДРП, державна національна економічна політика.

Література

2-с. 110-128 1-с. 881-895

1. Регіональна політика – процес складний. З одного боку, це чітко опрацьована в законодавчому аспекті практична діяльність держави в усіх регіонах країни. З іншого, - це соціально-економічна політика, яка здійснюється на базі державного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілей і завдань.

Аналізуючи ці підходи щодо розуміння регіональної політики, можна виявити, що далеко не всі заходи, що їх реалізують державні чи місцеві органи влади, є вираженням практичного втілення певного виду політики як системи дій, орієнтованих на досягнення поставлених цілей.

Регіональна економічна політика є складовою загальнодержавної економічної політики. Поняття ДРП виникло в 60ті роки 20 ст., коли в СРСР було створено Ради народного господарства (раднаргосп). З метою недопущення поширення національної самостійності в 1964 р. вони були реорганізовані в центральну галузеву структуру розвитку н/г. До 90% галузей н/г були підпорядковані міністерствам союзного і союзно-республіканського призначення.

Сьогодні ДРП все більше спрямовується на комплексний розвиток регіону, який містить комплекс державних рішень, узгоджених зі стратегією держави.

ДРП – це сукупність цілей, завдань, і механізмів, які визначають стратегію і тактику втілення їх в життя.

ДРП враховує широкий спектр національних, політичних, соціальних факторів, які відповідним чином можуть впливати на тенденції регіонального розвитку.

ДРП повинна формуватися таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність держави, створити рівноправні умови функціонування регіональних виробничих комплексів.

Основні принципи ДРП:

• конституційність і законність, на основі яких реалізація політики здійснюється відповідно до Конституції та інших законодавчо-нормативних документів на засадах чіткого розподілу завдань, повноважень та відповідальності як органами виконавчої влади так і органами місцевого самоврядування;

• забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного приросту на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної та бюджетної системи;

• наближення надання послуг органами державної влади та органами місцевого самоврядування до безпосередньо споживачів.

• диференційоване надання державної підтримки економічним регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, передбачених законодавчими актами;

• стимулювання співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів, спрямованих на економічний розвиток регіонів.

Здійснення цих заходів ДРП передбачає:

1. Сформувати нову територіальну структуру державного сектора економіки;

2. Реформувати систему управління державним сектором економіки;

3. Посилити економічні основи місцевого самоврядування та поширити його соціально-економічні функції;

4. Поетапно перейти на обґрунтовану систему бюджетного регулювання та розширення прав місцевих органів влади в бюджетній політиці України.

Переваги ринкової економіки в тому, що реальні виробники отримують економічну свободу виробляти товари, продавати їх і отримувати прибутки, а регіональні і центральні органи влади створюють їм передумови ефективного виробництва, отримуючи відповідні доходи до бюджетів. Тому важливим процесом на шляху формування є децентралізація та субсидіарність.

Децентралізація – розподіл повноважень, ресурсів, бюджетних коштів на користь менш розвинутих регіонів, посилення їх самостійності.

Субсидіарність – вищі суспільні структури розв’язують лише ті проблеми, які непідвладні для вирішення нижчими структурними підрозділами.

Крім цих принципів, як свідчить досвід розвинутих країн, до принципів ДРП відносять принципи:

Партнерство – активне співробітництво між суб’єктами господарявання з метою досягнення єдиної кінцевої цілі.

Провідне місце тут посідає: міжрегіональне співробітництво та розвиток прикордонного співробітництва.

Програмування – необхідність розробки стратегії розвитку регіону з урахування строкових цілей.

Воно передбачає чіткий порядок дій, джерела і порядок фінансування, виконавців, можливі негативні наслідки здійснюваних заходів. Тобто воно забезпечує цілеспрямоване виконання відповідних проектів – від визнання мети до її повного досягнення, а також координацію дій в просторі і часі.

Економічна політика формується, виходячи з вимог об’єктивних ЕЗ, інтересів виробників, регіонів і суспільства вцілому.

В умовах ринку економічна політика має певні структурні елементи:

1. Інституційна політика – самоуправління, підприємств, управління та регулювання інститутів регіону, управління і регулювання державних інститутів в регіоні;

2. Національна політика – державна мова, етнічна, культурна, тощо.

3. Ринкова політика – обмеження монополізму, розвиток конкуренції, лібералізація підприємництва, цін, зовнішньої торгівлі;

4. Соціальна політика – грошові доходи, комунальні послуги, демографічні процеси, соціальний захист.

5. Фінансова політика – грошова, податкова, бюджетна, кредитна, інвестиційна, інноваційна.

6. Виробнича політика – відносини власності, структурна, зайнятості, промислова, аграрна.

7. Економічна – раціональне використання ресурсів, збереження і відтворення довкілля.

Єдиної універсальної моделі ДРП не існує. Кожний регіон в своєму соціально-економічному розвитку залежить від значної кількості факторів, які різняться виходячи із територіальних особливостей. Відмінності між існуючими моделями зумовлені відмінностями в ідеях, які покладені в основу політики держави.

Класична теорія ДРП спирається на принципи, обґрунтованості Дж. Кейнсом. Він вважав, що утримувати рівновагу без втручання держави просто неможливо. Концепція Кейнса одержала назву «захисної» оскільки вона передбачає активне втручання держави в регіональний розвиток з метою зменшення диспропорцій у рівні розвитку окремих територій. З цією метою використовується широкий спектр економічних засобів впливу – фінансові трансферти, прямі інвестиції, зміни в системі оподаткування, окремі пільги. В центрі уваги депресивні території, на допомогу яким спрямована політика держави.

Американський економіст М.Фрідмен запропонував модель регіонального розвитку, яка ґрунтується на засадах ідеї неокласичної теорії економічного розвитку. За його моделлю, втручання держави у сферу господарювання є мінімальним, а головне завдання ДРП полягає в загальному підвищенні ефективності регіонального господарського комплексу. Найбільш гострі проблеми депресивних територій повинні вирішуватися не пріоритетно, а в міру нагромадження необхідних коштів внаслідок підвищення ефективності функціонування комплексів інших терторій.

Світова практика підтверджує цей висновок і доводить, що зростання розвитку відсталих територій не повинно відбуватися за рахунок механічного перерозподілу доходу, створеного у розвинених регіонах.

Структура національної економічної політики України в умовах ринку

Суб’єкти економічної політики	Рівні і характер економічної політики	Цілі економічної політики
Локальні виробничі системи (підприємства, фірми)	Політика самоуправління виробництвом, пошуку партнерів, кредиторів, інвесторів, збуту продукції	Ефективне виробництво, лібералізація торгівлі, розширення виробництва, зростання прибутків
Регіони (області, райони, населені пункти)	Регіональна економіка і соціальна політика	Підтримка виробників, формування самодостатнього регіонального бюджету, соціальний розвиток і захист громадян і довкілля
Держава (Президент, Верховна рада, Кабінет міністрів)	Державна економічна, соціальна, військова, зовнішня політика	Зростання економічного потенціалу, формування самодостатнього державного бюджету, вирівнювання економічного розвитку регіонів і життя громадян

Україна інтегрується в Європу тому їй необхідно здійснити реформування адміністративно-територіального устрою держави, тобто чітко визначити статус регіонів, механізму взаємодії інститутів на місцевому та регіональному рівнях.

Що є об’єктом і суб’єктами ДРП?

В ринкових умовах об’єктами ДРП є регіони, які відрізняються між собою за темпами економічного розвитку, умовами для зайнятості населення та рівнем його життя.

Спеціальним об’єктом можуть бути депресивні чи монопрофільні території, зони стихійного лиха, природних, антропо- і техногенних катастроф.

Постійно перебувають у центрі уваги проблемні регіони, території яких характеризуються найвищим загостренням соціально-економічних проблем, пов’язаних з нераціональним розміщенням ПС.

Суб’єктами ДРП є центральні та місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов’язані з соціально економічним розвитком регіону.

Формування і реалізація ДРП передбачає розробку типології регіонів як об’єктів цієї політики. В основу типології можуть бути покладені різні ознаки: природно-географічні, геополітичні, демографічні, соціально-економічні.

Основними показниками, за якими визначають тип регіону є:

• Виробництво ВВП на душу населення;

• Показники демографічної ситуації та якості життя людей;

• Техногенне навантаження економічних районів;

• Фінансовий стан і самозабезпеченість регіону;

• Активність інвестиційної політики;

• Забезпеченість бюджетної сфери.

Відповідно до структури економіки регіону ЕР:

Індустріальні;

Індустріально-аграрні;

Аграрні.

Виділяють експортно- та імпортно орієнтовані регіони. Часто виділяють стратегічно важливі державні території з метою важливого залучення іноземних інвестицій, зайнятості робочої сили, ефективного використання природних ресурсів. Це як правило прикордонні території, території віддалені від основної території держави, приморські території.

Типологія регіонів дає можливість оцінити ситуацію, визначити найефективніші методи і форми вирішення проблем.

2.

Економічна політика держави в умовах ринку передбачає урахування проблем національного і регіонального рівня, тобто має три складові частин:

• Політика самоуправління підприємств;

• Регіональна економічна і соціальна політика;

• Державна внутрішня і зовнішня економічна політика.

Регіональна політика передбачає чітко визначено систему цілей. Система цілей повинна враховувати інтереси усіх верств населення трудових колективів, підприємців а також інтереси суб’єктів зацікавлених у їх здійсненні на усіх рівнях управління н/г.

Головна мета ДРП включає певні групи під цілей в економічній та соціальній сферах. Особливого значення набуває система під цілей, зорієнтована на успішне здійснення економічної реформи, підтримку недержавного сектору економіки, формування конкурентного середовища. Актуальним є надання соціального спрямування ДРП, яка має забезпечити високий рівень добробуту народу, а також його заохочення до соціального прогрес.

Всі цілі ДРП діалектично пов’язані, але стратегічна ціль – головний напрям РЕП - визначає можливості досягнення всіх інших груп під цілей.

Цілі можуть змінюватися під впливом соціально-економічної ситуації в державі і регіонах.

Рівні і характер РЕП

1. Політика самоуправління і ефективності підприємств

Ринкова економіка – це перш за все економічна свобода виробника і споживача. Вона потребує лібералізації їх поведінки. Один із способів лібералізації є зняття контролю за цінами для того, щоб ціни мали вільно коливатися залежно від співвідношення попиту пропозиції.

Другий спосіб лібералізації – скасування міжнародних торгівельних бар’єрів для того, щоб підприємства могли вільно здійснювати експортно-імпортні операції.

Третім способом лібералізації є надання підприємством права змінювати профіль своєї діяльності навіть якщо це призводить до жорсткішої конкуренції у сфері економіки.

Тобто політика самоуправління зводить до того, що підприємство має можливість діяти так, як йому підказують зіставлення світової ціни та його продукцію з ринковою собівартістю і виробництвом.

2. Регіональна соціально-економічна політика

В системі національної економіки:

Підприємство → регіон → країна

Регіон є посередником і на нього покладають чимало функцій в межах його адміністративної території.

Це зумовлено:

1. Створенням умов ефективного функціонування підприємств;

2. Регулювання підприємств, зайнятості, захисту безробітних та малозабезпечених;

3. Сприянням розвитку соціальної та ринкової інфраструктури;

4. Сприянням раціонально використання місцевих, природних ресурсів та контролем за екологічною безпекою в регіоні.

Регіон об’єднує інтереси підприємств, держави і самих регіонів, він повинен сприяти реалізації інтересів цих трьох ланок.

Роль регіонів в проведенні активної економічної політики в межах його адміністративної території в умовах ринку повинна зростати, регіон найкраще володіє ситуацією стосовно демографічних процесів, кількості зайнятості і вільної живої праці, наявності природних ресурсів та особливостей їх використання, перспектив розвитку регіонів, його інвестиційної привабливості тощо. Регіону треба надати повноваження і створити механізм управління і регулювання виробничими, національними та національно-економічними питаннями в регіоні.

Політика регіонів повинна будуватися на основі певних принципів і мати свою мету. Регіон не може протистояти інтересам підприємств і держави.

Загальні принципи регіональної політики

1. Чітке розмежування функцій підприємств держави та регіональних органів влади і самоуправління;

2. Моніторинг економічного, соціально, економічно статусу регіону і визначення завдань держави, регіональному управлінні, пріоритетів розвитку підприємств і ресурсів виконання виробничих, регіональних і державних програм;

3. Продуктивне функціонування регіонального капіталу та ефективне виробництво регіонального продукту.

4. Оптимізація міжрегіональних і міжнаціональних економічних, соціальних і національних зв’язків;

5. Гармонізація соціальних відносин в регіоні

Найважливіше мета РП – підвищення грошових доходів, платоспроможності й життєвого рівня населення, кредитоспроможності підприємств та економічної безпеки регіону.

Досягнення цієї мети є дуже складним і потребує усвідомлення цієї складності всіма суб’єктами, що діють на території регіону: підприємствами, державою та органами місцевого управління.

Основні завдання ДРП обґрунтовуються на основі чіткого визначення головної її мети. Вони тісно пов’язані з визначення конкретного етапу розвитку економіки країни і відповідають її нормативно правовим актам.

Пріоритетними завданнями на перспективу державними органами управління визначено розвиток галузей, які забезпечують розвиток всього н/г комплексу країни, зокрема: паливно-енергетичного, машинобудівного, агропромислового, хімічного тощо.

Серед пріоритетних завдань визначне місце відводиться структурній перебудові економіки регіонів України, у першу чергу промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією підприємств важкої індустрії та складною економічною ситуацією – Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ, Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь, Макіївка, Горлівка.

Структурна перебудова, в першу чергу, передбачає поліпшення економічної ситуації в промислових центрах Донецького басейну, Придніпров’я, Прикарпаття, на територіях радіаційного забруднення.

Основні програмні завдання:

1. Вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів та підвищення ефективності територіального поділу праці і раціоналізації розселенні населення;

2. Досягнення стабілізації виробництва у кожному регіоні на основі оптимізації структури господарства та ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного і трудового потенціалу;

3. Удосконалення спеціалізації с/г відповідно до зональних грунтово-кліматичних умов;

4. Здійснення програм облаштування депортованих народів у південних та західних областях;

5. Формування нових територіально господарських утворень – вільних економічних зон.

Економічну систему регіону складають три великі підсистеми:

1. Економіка індивідуальних виробників, які функціонують на основі вимог об’єктивних економічних законів;

2. Регіональне самоуправління населених пунктів та адміністративних районів, які вступають у відносини з суб’єктами виробництва та їх території з приводу формування бюджетів, розвитку соціальної інфраструктури, зайняті, соціального захисту;

3. Державне управління і регулювання з боку уряду, міністерств і комітетів, яким підпорядковані підприємствам.

Система господарського механізму повинна забезпечувати виробникам прибутковість і розвиток а регіональне самоуправління – вирішення територіальних, фінансових, соціальних та інших проблем. Держава забезпечує передумови правового, інноваційного, інвестиційного характеру і відповідну підтримку розвитку підприємств і регіонів.

У сфері соціально-культурного і духовного розвитку основними завданнями ДРП є забезпечення населення працевлаштуванням, тобто робочими місцями і залучення його до продуктивної праці.

Одним з важливих завдань ДРП є поліпшення демографічної ситуації в регіонах, покращення соціально-побутових умов життя, здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми на найменш захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням товарів і послуг. Програми соціально-економічного розвитку повинні бути довгостроковими.

Пріоритетним завдання у виробничій сфері регіонів є розвиток експортно-імпортно замінних виробництв де для цього створені сприятливі умови – економічний і науковий потенціал, вигідне географічне положення, транспортні розв’язки. Це дозволяє суттєво вплинути на можливий експортний потенціал, удосконалити структуру експорту, розширювати зовнішньо-економічні зв’язки. А для цього треба залучати інвесторів з якими слід вирішувати стратегічні питання з розвитку галузей, продукція яких є ліквідною і конкуренто спроможною: електроенергетика, чорна металургія, машинобудування тощо.

Регіони України мають привабливе геополітичне розташування, що дозволяє розвити курортно-туристичний напрямок: Крим, райони узбережжя Чорного та Азовського морів, Прикарпаття, Закарпаття.

Таким чином ДРП повинна бути спрямована на відтворення умов, факторів і сталого розвитку регіонів. Цьому має сприяти прогнозування перспективи розвитку суб’єктів господарювання, регіональних ринків, оцінка фінансових і ресурсних можливостей регіонів як форм регіональної політики.

4. В сучасних умовах розвитку ринкових відносин розміщення ПС у будь-якому регіоні здійснюється на наукових засадах які передбачають виконання значного обсягу науково дослідних робіт, що охоплюють аналітичну, прогностичну та прикладну складову.

Для цього при обласній державній адміністрації створені комісії з розвитку господарської діяльності і розміщення ПС. До складу комісії входять спеціалісти обласних організацій, які видають технічні умови, здійснюють нагляд і контроль за розвитком і розширення м виробництва. До неї залучаються науковці відповідного та проектні організації, які розробляють технологічну документацію, замовником яких виступає підприємство, фірма або відповідна організація.

Для наукового обґрунтування регіонального розміщення ПС на певній території розробляються декілька варіантів розвитку процесу. Вони аналізуються, оцінюються їх раціональність, виявляються можливі деформації в структурі, галузеві і територіальні диспропорції.

Особлива увага приділяється аналізу показників соціально-економічного розвитку території з метою виявлення невикористаних можливостей економічного зростання на основі передбачуваних змін у розміщенні Пс об’єктом наукового дослідження і його оцінки є:

• Природно-ресурсний потенціал території регіону;

• Рівень соціально-економічного розвитку даної території;

• Основні територіально-галузеві пропорції;

• Стан міжгалузевих територіальних комплексів;

• Міжрегіональні і зовнішньоекономічні зв’язки;

• Наявність незанятого працездатного населення;

• Фінансовий стан території.

Аналіз різних варіантів розвитку регіонів дозволяє виявити можливі депресивні території, зони екологічної чи соціальної напруги і врахувати ці фактори при розробленні стратегічних напрямів розвитку регіонів. Ця інформація може дати матеріал для виявлення резервів комплексного розвитку регіонів.

Важливе значення має регіональний аналіз соціальних процесів регіонів, зокрема:

• Дослідження причин і обсягів міграційних процесів;

• Оцінка використання робочої сили в розрізі галузей, розміщених на території регіону;

• Виявлення специфічних особливостей стану безробіття і потреби в працевлаштуванні;

• Оцінка рівня життя населення регіону;

Економічний стан розвитку регіонів необхідно розглядати з позиції національних інтересів, визначити раціональні співвідношення між виробництвом і забезпеченням потреб споживачів даною продукцією регіону.

Оцінюється також забезпеченість регіону потужностями будівельної та виробничої інфраструктури. Для здійснення такого наукового дослідження розробляється соціальна система індикаторів, кількісні і якісні шкали для вимірювання необхідних показників.

Результати науково-аналітичних досліджень зіставляються з вимогами і потребами перспективного розвитку регіонів. При цьому треба враховувати специфіку території регіону, національний склад населення, наявність специфічних (вільних) економічних зон, прикордонне розташування, питому вагу підприємств військово-промислового комплексу, наявність унікальних природних та рекреаційних ресурсів регіону тощо.

Аналітичні наукові дослідження мають також з’ясувати, на скільки освоєна дана територія в господарському плані, чи є відповідні можливості для розміщення нових об’єктів і яких саме галузей, враховуючи екологію навколишнього середовища. Ця наукова інформація має стати основою для визначення оптимальної територіальної структури господарського комплексу, можливих обмежень щодо використання природних ресурсів та оцінки відповідності спеціалізації території і рівня її розвитку ресурсному потенціалу.

Науковий аналіз має визначити схему територій, де не слід розміщувати виробничі об’єкти, обґрунтовуючи можливе їх цільове призначення. Це стосується також територій з високою густотою населення.

У науковому забезпечення розміщення ПС важливе місце належить розробленню концепції, яка має визначити стратегічні напрями регіонального розвитку на далеку перспективу, враховуючи території, які опинилися у надзвичайно важкому економічному становищі. Це в першу чергу, стосується забруднених і депресивних територій. Для виявлення і визначення важливу роль відіграють розробки територіальних схем розміщення ПС, ЦКП. Це дає можливість розробити генеральну схему розміщення ПС.

Важливе значення має розробка районного планування, зокрема об’єктів, що розміщуються в сільській місцевості, селищах, районних центрах. Їх головне призначення – комплексне і раціональне розміщення об’єктів як виробничого, так і невиробничого призначення на довгострокову перспективу з метою загального покращення умов праці і життєдіяльності населення на цій території.