Тема 17 Економічна та соціальна ефективність упровадження природоохоронної діяльності

Мета – розглянути сутність ресурсозбереження та державні програми щодо ефективної природоохоронної діяльності.

1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва.

2. Державна програма охорони НПС.

3. стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно – ресурсного потенціалу.

1.Ефективність виробництва визначає його результативність, тобто співвідношення між результатами, досягнутими у процесі виробництва і витратами на їх забезпечення.

В результаті виробничої діяльності використовуються різноманітні матеріали і природні ресурси. Однак, розглядаючи результативності господарської діяльності необхідно пов’язувати її з ефективністю природокористування.

Сьогодні в більшості галузей народного господарства спостерігаються великі втрати окремих видів ресурсів, які нераціонально використовуються, перебувають у відвалах. Займають великі території і забруднюють НПС.

Тому питання ресурсозбереження в економіці і розвитку народного господарства набуває великої уваги.

Ресурсозбереження – система засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів і з мінімальною витратою сировин і матеріалів ті енергії на усіх стадіях технологічного процесу.

В ринкових умовах господарювання все більш набуває чинності комплексний підхід до ресурсозбереження, який включає органічне поєднання технологічних, економічних і соціальних напрямків інтенсифікації використання ресурсів.

Ресурсозбереження – складова поняття «екологізація виробництва»

Екологізація виробництва – стимулювання ресурсозбереження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідходне виробництво, переробка відходів, а також процес виготовлення і використання товарної продукції.

В цей процес також включають:

- ощадливі витрати сировини;

- комплексне використання природних ресурсів;

- створення новітніх технологій, що забезпечують маловідходне виробництво;

- замкнуті цикли водо обігу;

- утилізацію відходів.

Екологізація виробництва дозволяє зберегти і покращити НПС. Кінцевим результатом абсолютно екологізованого виробництва є продукція безвідходного виробництва, а загальним показником ЕО суспільного виробництва.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтенсивністю природокористування.

Ресурсозбереження визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці продукції. Вирішення проблеми ресурсозбереження означає:

• збільшення випуску продукції при незмінних або меншій витраті матеріальних ресурсів;

• зниження собівартості виробленої продукції;

• зростання чистого прибутку;

• більш повне використання виробничих потужностей, і підвищення продуктивності праці;

• зменшення капіталовкладень у видобувні галузі;

• поліпшення екологічної ситуації НПС.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни матеріалами або відходами виробництва.

У виробничої діяльності галузей характерні два основних напрями підвищення їх ефективності:

1) зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, енерго-, електрооснащеності праці, що призводить до економії живої праці.

2) ресурсозбереження, що включає раціональне використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючої техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

На сучасному етапі одним з важливих джерел є відходи виробництва, тобто вторинні ресурси. Економічний ефект від їх використання визначається за формулою

Е = Ц – С * О - КЕ_н

Е – економічний ефект від використання вторинних ресурсів;

Ц – ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С – собівартість одиниці продукції з вторинної сировини;

О – обсяг виробленої продукції з вторинної сировини;

К – капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, може бути від 0,1 до 0,15.

З екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх в господарське використання. Це дозволить заощаджувати вичерпні природні ресурси, а головне, що при цьому зменшується забруднення навколишнього середовища.

Найефективніший шлях вирішення проблеми ресурсозбереження є використання безвідходних та маловідходних технологій.

Безвідходні технології – практичне застосування найновіших досягнень науки і техніки, методів і відповідних коштів з метою забезпечення в межах

Людських потреб.

Маловідходні технології – це спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на НПС не перевищує допустимих санітарних норм.

Ця технологія передбачає, щоб вироби мали відповідно тривалий термін служби, після чого могли бути легко відновлені, а після закінчення терміну користування поверталися в антропогенний ресурсний цикл з подальшою переробкою або знешкоджувалися та захоронялись як неутилізовані відходи.

Але абсолютно безвихідних технологій не існує, тому це поняття є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку і впровадження інноваційних досягнень техніки на певному історичному етапі.

В нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ресурсокористування є комплексний підхід до переробки сировини. Цьому має сприяти створення ТВК із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини. Це сприятиме ефективному і раціональному використанню енергоресурсів та енергозбереженню.

2. Сучасне екологічне становище в Україні характеризується незадовільно. Нераціональна структура народного господарства, низький рівень технологій очищення викладів та інші фактори призвели до зниження продуктивності господарства країнами, погіршення стану здоров’я людей. Ы як наслідок, до зменшення чисельності населення.

Нераціональне використання природних ресурсів погіршило стан довкілля і нині створюється загроза завдання непоправної шкоди біологічному і ландшафтному різноманіттю.

З метою подання зазначених недоліків у 1998 р. ВР України прийнята постанова «Про основні напрями державної політики в галузі охорони НПС, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Ця постанова розглядається як Державна програма охорони довкілля і в неї сформульовані основні пріоритети та завдання охорони НПС і раціонального використання природних ресурсів, а саме:

- формування збалансованої системи природокористування і адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки;

- екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільського господарства, на транспорті;

- поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню річок, Чорного і Азовського морів;

- будівництво нових та реконструкція діючих комунальних очисних каналізаційних споруд;

- забезпечення населення якісною питною водою;

- стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського та інших регіонів.

- гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАС;

- збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, заповідного права.

Таким чином ця програма охоплює всі аспекти діяльності народного господарства. Для здійснення цієї програми передбачається вирішення таких завдань:

• створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

• структуризація економіки із суттєвим зменшення частки енерго- і матеріалоємних виробництв;

• запровадження дієвих економічних складових впливу на систему природокористування;

• створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення в сфері охорони навколишнього середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів.

3.Стратегію на найбільшу перспективу розвитку галузей народного господарства є недопущення збільшення рівня забруднення природних та природно-антропогенних систем. Вирішення проблем техногенно-екологічної безпеки здійснюється шляхом:

- технічного переозброєння виробничого комплексу на основі впровадження новітніх наукових досягнень;

- енерго- і ресурсозберігаючих технологічних процесів;

- застосування відмовних і нетрадиційних джерел енергії;

- використання та знешкодження всіх видів відходів;

- раціонального розміщення продуктивних сил та використання природних ресурсів.

Для цього створюється система моніторингового контролю за об’єктами в різних сферах економіки.

Програма дій передбачає заходи щодо найбільш економного і ефективного використання природно-ресурсного потенціалу в галузях народного господарства, застосовуючи новітні технології з організації безвихідного і маловигідного виробництва.

У теплотехнічній галузі у зв’язку зі збільшенням використання твердого палива та з метою докорінного оздоровлення екологічного стану пропонується використання нових технологій спалювання низькоякісного вугілля застосування високоефективних парогазових установок тощо.

У металургійної промисловості потрібно визначитись з необхідними перспективними обсягами виробництва та здійснити комплексну структурну перебудову галузі із застосуванням екологічно безпечних технологій з переробленням та утилізацію твердих відходів. Особлива увага має бути звернена на асортимент і якісні показники продукції металургійної галузі.

У хімічній і нафтохімічній промисловості передбачається впровадження безвідходних та маловідходних технологій, що спрямовані на комплексне використання сировини, енергоресурсів та цільових продуктів очищення газових викидів і стічних вод здійснюватиметься одночасно з утилізацією продуктів очищення та їх подальшої переробки. Вводяться в дію новітні ефективні технології з одночасним виведенням з експлуатації застарілих і недосконалих технологій.

У нафтогазовій та нафтопереробній промисловості впроваджуються у виробництво високоефективні екологічно безпечні технології з переробленням відходів та утилізацією відпрацьованих нафтопродуктів, раціональні технології видобутку нафтопродуктів з місць їх накопичення. Будуть застосовуватись комплексні технології очищення води та землі від забруднення нафтопродуктами тощо.

У машинобудівній промисловості вирішуються питання утилізації знешкодження відходів гальванічного виробництва, зниження матеріалоємності машин і успадкування зменшення енергоспоживання.

Певні зміни передбачені в інших сферах у машинобудівній промисловості, гірничо – видобувної галузі, у будівельній індустрії, у сільському господарстві, на транспорті, у житлово – комунальному господарстві, ВПК.

Метою створення єдиної державної системи попередження і регулювання надзвичайних ситуацій є систематичний контроль за екологічно небезпечними об’єктами й процесами техногенного середовища для регулювання стану безпеки та розвитку техногенних навантажень їх прогнозування та мінімізація наслідків.

Природоохоронні заходи мають на меті поліпшення стану НПС та створення відповідних умов для цього. Основними ознаками природоохоронних заходів є:

• підвищення екологічності продукції, що випускається підприємствами для споживання суспільством;

• зниження споживання природних ресурсів на одиницю продукції, що випускається та здійснення ефективної господарської діяльності;

• зменшення забруднення природних комплексів викидами, стоками, відходами, фізичними випромінюваннями;

• зниження концентрації шкідливих речовин у викидах, стоках, відходах;

• поліпшення стану середовища існування людей.

Основною метою заходів з охорони та раціонального використання водних ресурсів є підтримання оптимального стану малих річок, будівництво обладнаних майданчиків, причалів та під’їздних шляхів для навантажувально-розвантажувальних робіт, ліквідація осередків забруднених підземних вод тощо.

Обґрунтування та оцінка природоохоронних заходів є основою економічного методу управління охороною НПС. Оцінка ефективності природоохоронних заходів здійснюється за соціальними, економічними та еколого-економічними результатами.

Соціальні результати природоохоронних заходів полягає у:

• поліпшенні фізичного розвитку населення;

• скороченні захворювання людей;

• зростання тривалості життя і періоду активної діяльності;

• поліпшенні умов праці і відпочинку;

• підтримці екологічної рівноваги, включаючи збереження генетичного фонду;

• збереження естетичної цінності природних і антропогенних ландшафтів, пам’яток природи, заповідних зон і інших охоронних територій;

Економічні результати природоохоронних заходів передбачають:

• скорочення збитків, що завдаються природі;

• економію витрат природних ресурсів;

• зниження забруднення НПС;

• зростання продуктивності фауни;

• підвищення працездатності людей і їх рівні життя;

Еколого-економічні результати передбачають:

• зниження негативних впливів на природу та покращення стану флори і фауни;

• зниження витрачення природних ресурсів;

• зменшення збитків, що завдаються навколишнього середовища забрудненнями.

Оцінка економічної ефективності природоохоронних заходів здійснюється за такими показниками:

1. Загальна економічна ефективність витрат на природоохоронні заходи.

2. Порівняльна економічна ефективність при виборі варіанту оптимального технічного рішення. Порівняння здійснюється з витратами на спорудження та експлуатацію природоохоронних об’єктів.

3. Чистий економічний ефект від природоохоронних заходів.

4. Економічна ефективність капіталовкладень.

5. Показник зниження негативного впливу господарської діяльності на НПС.

6. Покращення стану НПС внаслідок проведення природоохоронних заходів.

Комплексний аналіз впливу сучасного виробництва на стан НПС та існуючих методів його оцінки показує, що найбільш розповсюджені методи визначення впливу виробничих процесів на НПС спираються на натуральні показники. Це концентрація шкідливих домішок у середовищах і маси шкідливих речовин, які потрапляють у НПС протягом року.

Оцінюється ступінь їхньої відповідності нормам.

Кількісні оцінки можуть мати вигляд інтегральних показників навантаження (наприклад, індексів забруднення). Очікувана тривалість життя – один із припустимих критеріїв для оптимізації рівня безпеки.

Цей критерій має необхідне представництво, оскільки саме на очікувану тривалість життя впливають техногенні і природні процеси.

Як економічний показник оцінки впливу виробничого об’єкта на НПС часто застосовують кількісну характеристику економічного збитку, що спричиняється в результаті забруднення.

Для проведення аналізу встановлення доцільності і прийняття для суспільства рівня безпеки та ризику виникає необхідність у здійсненні аналізу за багатьма критеріями і шляхів сталого розвитку.

Пошук ефективних рішень проводиться з урахуванням витрат на підвищення надійності і безвідмовності технічних систем і якість продукції, що виготовляється, та соціальних ефектів. Суть методу полягає в зіставленні двох величин:

• витрат на забезпечення надійності і безвідмовності;

• економічного й інших збитків у вартісному виявленні.

Рівень безпеки, що відповідає тому чи іншому стану суспільства, його науково-технічним та економічним можливостям має ймовірну природу і визначається низкою випадкових явищ. У загальному випадку він характеризується:

• імовірністю виникнення техногенних аварій, катастроф, небезпечних природних явищ і можливим збитком під час цих подій;

• ступенем негативного впливу на людину і НПС техногенних і природних процесів;

• імовірністю переростання екологічної обстановки в кризову і катастрофічну.

Ці вірогідні характеристики, відповідно до прийнятих уявлень, по суті відображають ризик виникнення певних подій: у першому випадку-ризик техногенних аварій, катастроф і небезпечних природних подій, у другому-ризик погіршення здоров’я людини негативних змін у НПС тощо за не екстремальних умов, у третьому-ризик виникнення надзвичайної ситуації екологічного характеру.

Для балансу між пріоритетами екологічного і економічного характеру вводять категорію соціально прийнятому ризику, що визначає, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку.

Концепція соціально прийнятого ризику як засобу пошуку балансу між стратегіями економічного і екологічного розвитку передбачає можливий прийнятий рівень екологічного ризику за рахунок підвищення рівня соціально-економічного добробуту населення за умови, що витрати на рівень екологічного ризику не перевищуватимуть рівень соціально прийнятому ризику.